Анонсы статей



ГОЛОВНА
ГОЛОВНА Поиск
 

статьи схожей тематики

Минуле та сучасне лікарського Олімпу

Київській медичній академії післядипломної освіти
ім. П. Л. Шупика — 85 років


Юрій Вороненко, Борис Криштопа


Гідний зразок лікарських спрямувань, сучасна Київська медична академія післядипломної освіти — це один з перших учбових і наукових закладів України, заснованих у період відродження української освіти, науки і культури. Саме за часів правління Української Центральної Ради 5 жовтня 1917 р. в Києві був заснований Український народний університет. Відкриття у його складі медичного факультету стало наслідком національної боротьби проти ідеї "єдиної неділимої Росії".
Для вищої медичної освіти цей час позначився двома важливими заходами: діяльністю у складі цього університету (Київ) першого в Україні медичного факультету з українською мовою викладання, а також заснуванням у листопаді 1918 р. першого і нового для України (в Петербурзі у 1885 р.) типу вищого учбового закладу — Клінічного інституту удосконалення лікарів.
Мета нового закладу чітко визначалась вже в першому його Статуті: "Институт Киевского Союза врачей — учебно-научное учреждение, целью которого является специализация врачей в сфере практической и теоретической медицины, прохождение общего медицинского стажа молодыми врачами, периодическая организация повторительных курсов для пополнения знаний и, наконец, научная работа врачей в избранных ими областях".
Київські лікарі, вихованці медичного факультету університету св. Володимира (М. Левитський, О. Лазарєв, Є. Скловський, Г. Биховський, І. Фрумін та ін.), стали засновниками закладу нового типу, першими його професорами. Постало питання створення матеріальної бази. Як свідчать архівні матеріали, у травні 1918 р. лікар Микола Киселевич від імені одного з міських меценатів Н. Уварової запропонував "передать Союзу киевских врачей здание ликвидированного сводного лазарета Красного Креста имени Ф. Терещенко на углу Бибиковского бульвара и Терещенковской улицы № 13/7 вместе с частью медицинского снабжения и хозяйственного оборудования в целях учреждения Клинического Института".
Головним осередком по формуванню інституту стала обрана Спілкою лікарів організаційна комісія, яка провела значну роботу з "...конструирования секций института, оборудования и размещения медицинских кабинетов, приглашения врачей-консультантов, лекторов, преподавателей и амбулаторных врачей для участия в работе Института…” Організаційна комісія завершила роботу 17 жовтня 1918 р. і передала справи Правлінню інституту. Першим головою Правління став професор М. Левитський (1918-1922). Так 85 років тому розпочав діяльність Клінічний інститут удосконалення лікарів.
14 травня 1919 р. Клінічний інститут відповідно до декрету Наркомздоров'я України був націоналізований як "высшее учебно-научное и лечебное учреждение, показательное для всей Украины". Проте інституту довелось пережити окупацію Києва військами Денікіна. І він не лише вижив, але й спромігся створити кафедри: офтальмології (1918 р., проф. М. Левитський), акушерства і гінекології (1919 р., проф. Г. Писемський), педіатрії (1918 р., проф. Є. Скловський, проф. О. Лазарєв), освоїти “Спеціальний інститут для наукових досліджень і удосконалення лікарів з рентгенології" та кабінет світлолікування. Систематичні заняття розпочались в осінньому семестрі 1920 р., коли слухачами "вновь открытых повторительных курсов" стали перші 117 лікарів. На пропозицію Укрголовпрофосвіти до складу інституту увійшли і курси з охорони материнства і дитинства, а також з підготовки санітарно-епідемічних лікарів. У 1921 р. відкриті курси із шкірно-венеричних хвороб, туберкульозу, існували курси з лікувальної медицини для лікарів випуску 1920—1921 рр. Протягом 1921—1922 рр. додалися амбулаторія і частково клініки колишньої лікарні Маріїнської общини Червоного Хреста (вул. Саксаганського, 75), клініка дитячих хвороб (вул. В. Васильківська, 90), будинок немовлят (вул. Предславінська, 15), будинок дитини-каліки (вул. Олександрівська, 15), дермато-венерологічна поліклініка (вул. Фундуклеєвська, 7), тубсанаторій (Пуща-Водиця), "Крапля молока" (Бібіковський бул., 13), рентгенівський інститут (вул. Караваєвська, 7), військово-санітарна станція (Бібіковський бул., 34). У 1922 р. інститут отримав приміщення по вул. Саксаганського, 75, де були відкриті власні клініки й окремі теоретичні кафедри. Наприкінці 20-х років інститут мав у своєму складі, крім зазначених, кафедри оториноларингології (1921 р., проф. С. Ставракі), дермато-венерології (1921 р., проф. О. Лур`є), терапії (1921 р., проф. О. Бернштейн), хірургії (1922 р., проф. Г. Биховський), патанатомії (1922 р., проф. І. Тітов), нервових хвороб (1923 р., проф. Б. Маньківський), ортопедії і травматології (1926 р., проф. І. Фрумін), психіатрії (1927 р., к. м. н. І. Залкінд), урології (проф. А. Чайка). Зростаючі потреби практичної охорони здоров'я, особливо у сільських районах, і започаткування спеціалізації вимагали подальшого розширення системи удосконалення знань для лікарів як з питань фундаментальних дисциплін, так і вузьких спеціальностей. Саме це й визначило профільність кафедр, створених (у хронологічному порядку) в інституті протягом 30-х років (директори О. Бернштейн, 1922—1938 рр.; О. Черняк, 1938—1941 рр.): щелепно-лицьової хірургії (1931 р., проф. С. Вайсблат), онкології (1932 р., проф. Г. Биховський), мікробіології (1932 р., проф. М. Беняш), інфекційних хвороб (1934 р., проф. А. Зюков), соціальної гігієни та організації охорони здоров'я (1935 р., К. Дупленко), фтизіатрії (1935 р., проф. Н. Морозовський), епідеміології (1935 р., проф. С. Ручковський), акушерства і гінекології (1935 р., проф. В. Лозінський), рентгенології (1936 р., доц. М. Шор), хірургії (1936 р., проф. М. Коломійченко), судової медицини (1938 р., проф. А. Гамбург), гігієни харчування (1939 р., доц. Б. Гордін). Таким чином, до початку війни в інституті налічувалося 24 кафедри.
У роки війни інститут припинив діяльність, а його учбова і матеріальна база були знищені під час тимчасової окупації Києва. Як і інші медики України, вчені інституту внесли вагомий внесок у здобутки медицини воєнного періоду, а окремі з них виявили себе талановитими організаторами військової медицини. Своє друге народження інститут отримав на підставі Постанови Уряду України від 18 листопада 1943 року про його відновлення. Перші кафедри (хірургії, нейрохірургії, ортопедії і травматології) почали діяти в 1944 р. на базі окружного військового госпіталю і деяких лікувальних закладів міста. На директорів інституту повоєнного часу (Я. Охріменка, 1943-1944 рр.; В. Комісаренка, 1944 р.; І. Кальченка, 1944-1957 рр.) випали всі труднощі відбудовчого періоду. Значну підтримку в цьому інститут отримав з боку Київської обласної лікарні, яка в 1944 р. наказом Наркомздоров’я СРСР була затверджена його учбовою базою. Були відновлені лікувальний і санітарно-гігієнічний факультети, а з 1945 р. почалась планова підготовка спеціалістів. На цей час в інституті працювало вже 68 викладачів, в тому числі 19 професорів. Протягом перших 10 повоєнних років в інституті були створені кафедри військово-медичної підготовки (1945 р., генерал-майор Маслов), фізіотерапії та курортології (1945 р., проф. А. Киричинський), нейрохірургії (1945 р., проф. О. Арутюнов), лікувальної фізкультури та лікарського контролю (1946 р., доц. С. Іванов), терапії-2 (1949 р., проф. А. Міхньов), торако-абдомінальної хірургії (1955 р., проф. М. Амосов). 1957—1959 рр. (директор інституту доц. В. Братусь) позначилися відкриттям кафедр медичної радіології (1957 р., проф. О. Городецький) і педіатрії-2 (1959 р., проф. Е. Городецька). Наприкінці 50-х років інститут очолив проф. М. Умовіст, який займав цю посаду протягом 25 років (1959—1984 рр.). Починаючи з 1965 р. і впродовж понад чверті століття (до 1991 р.), інститут був підпорядкований Міністерству охорони здоров'я СРСР, що надало йому нового загальносоюзного статусу, хоча лікарі з України завжди складали майже половину всього контингенту курсантів. Саме потреби практичної охорони здоров'я і визначили профільність кафедр, відкритих в інституті протягом 1960—1984 рр.: клінічної лабораторної діагностики (1960 р., проф. І. Федоров), нервових хвороб-2 (1962 р., проф. П. Перфілов), ортопедичної стоматології (1964 р., проф. М. Кодола), загальної і комунальної гігієни (1965 р., проф. Д. Калюжний), радіаційної гігієни (1966 р., проф. М. Ліпкан), анестезіології та реаніматології (1967 р., проф. А. Тріщинський), неонатології (1967 р., проф. С. Катоніна), цивільної оборони (1968 р., доц. М. Давигора), гігієни токсикології і клініки отруєнь пестицидами (1968 р., проф. Л. Медвідь), дитячої психоневрології (1969 р., проф. П. Коваленко), гематології і трансфузіології (1969 р., проф. Г. Сарницький), реабілітації, лікувальної фізкультури і мануальної терапії (1969 р., проф. Л. Пелех), кардіології (1969 р., проф. А. Міхньов), геронтології та геріатрії (1970 р., проф. Д. Чебоарьов), травматології, ортопедії і опікових травм (1974 р., проф. В. Левенець), торакальної хірургії та пульмонології (1975 р., проф. О. Авілова), дитячої стоматології (1976 р., проф. О. Удовицька), дитячої дерматології (1978 р., проф. І. Шуцький), організації та економіки фармації (1978 р., доц. І. Губський), функціальної діагностики (1978 р., проф. М. Фуркало), нервових хвороб (1980 р., проф. Ю. Головченко), терапії-3 (1980 р., проф. Д. Дроздов), педіатрії-3 (1980 р., проф. Ж. Гудзенко), дитячої хірургії (1980 р., проф. Д. Кривченя). Протягом 1985—1991 рр. (з 1984 р. ректор — проф. В. Гирін) створені кафедри вірусології (1985 р., проф. В. Гирін), клінічної імунології та алергології (1985 р., проф. Е. Гюлінг), медичної інформатики та обчислювальної техніки (1986 р., проф. О. Мінцер), швидкої та невідкладної медичної допомоги (1987 р., проф. Я. Гоєр), медико-соціальних проблем охорони матері і дитини (1988 р., проф. З. Шкіряк), дитячої анестезіології та реаніматології (1989 р., проф. Г. Белебезєв), медичної генетики (1989 р., проф. Т. Бужієвська), дитячої отоларингології (1989 р., проф. А. Лайко), клінічної фармакології та фітотерапії (1990 р., проф. Г. Войтенко), гастроентерології і лікувального харчування (1990 р., проф. І. Дегтярьова). Новий період в діяльності інституту розпочався у жовтні 1991 р. після його повернення до системи. У 1992 р. введені нові форми післядипломного навчання лікарів та провізорів, зокрема: передатестаційні цикли, очно-заочне навчання лікарів-інтернів, цикли підготовки з ряду спеціальностей керівників та викладачів інститутів і факультетів удосконалення лікарів та медичних вузів. Тільки в 1992—1994 рр. кафедрами інституту підготовлені навчальні програми з 87 спеціальностей. Було створено ряд нових кафедр: серцево-судинної хірургії (1992 р., проф. Г. Книшов), спортивної медицини і саналогії (1992 р., проф. Г. Апанасенко), ендокринології (1992 р., проф. А. Єфімов), дитячих інфекційних хвороб (1993 р., проф. Л. Чернишова), нефрології (1995 р., проф. Л. Пиріг), педагогіки і психології (1995 р., проф. М. Черпінський). З 1992 р. в інституті здійснюється підготовка лікарів-інтернів 43 спеціальностей з щорічним охопленням понад 1000 лікарів. За останні п'ять років в інтернатурі навчалось 13 274 лікарів і провізорів, атестовано на звання лікаря-спеціаліста і провізора 4982 чоловіки. Запити практичної охорони здоров'я та поява нових наукових напрямків у діяльності кафедр стали основним приводом до упорядкування їх кількісної і якісної структури. Нового якісного статусу інститут набув після видання Кабінетом Міністрів України у п'яту річницю Незалежності нашої держави Постанови "Про створення Київської медичної академії післядипломної освіти" від 13 травня 1996 р., згідно з якою на його базі створений учбовий заклад нового типу і вищого (IV) рівня акредитації — єдина в Україні медична академія післядипломної освіти. У 1997 р. академія поповнилась новоствореною в Україні кафедрою промислової фармації (д. ф. н. В. Загорій). Продовжується удосконалення комп'ютерних тестів та створюються нові програми. За дорученням МОЗ України складені навчальні плани і програми циклів спеціалізації із 75 спеціальностей, 146 програм для циклів тематичного удосконалення, 27 — для циклів інформації та стажування, уніфікована програма тематичного удосконалення керівників органів і закладів та охорони здоров'я. Підсумовуючи 85-річний шлях, пройдений закладом, слід наголосити, що його гордістю завжди були наукові кадри. У різні періоди тут працювали видатні вчені — академіки, член-кореспонденти академій В. Василенко, Б. Маньковський, М. Амосов, О. Шалімов, Д. Чеботарьов, Ф. Богданов, Л. Медвідь, О. Марзеєв, Д. Калюжний, О. Арутюнов, В. Комісаренко, В. Братусь, Л. Тимошенко, М. Шандала, А. Єфімов та інші. В академії працюють академіки АМН України Л. Пиріг, Г. Книшов; члени-кореспонденти НАН і АМН України В. Бобров, М. Сергієнко, С. Ромоданов, Є. Мачерет, М. Поліщук, М. Тронько, В. Коваленко, В. Москаленко, М. Проданчук; професори і доктори наук Ю. Вороненко, А. Трещинський, І. Ганджа, В. Левенець, А. Токар, А. Чуприков, І. Зозуля, Л. Калюжна, Ю. Кондратенко, О. Ласиця, О. Мінцер, А. Руденко, О. Тимофєєв, В. Козявкін, В. Гайко, М. Михальченко, Н. Горовенко, Д. Мечєв, І. Самосюк, Н. Гойда, низка заслужених діячів науки і техніки; 17 лауреатів Державної премії України, 23 заслужені лікарі України, 7 заслужених працівників народної освіти і залужених раціоналізаторів та винахідників України.
До найважливіших наукових досягнень академії слід віднести створення першого в світі біотрону для лікування та профілактики судинних захворювань головного мозку, перші в країні оперативні втручання при отосклерозі, засоби корекції зору, в тому числі штучний кришталик, розробку технології десятків нових лікарських препаратів, в тому числі протипухлинних, удосконалення гігієнічних регламентацій, розробку та впровадження інактивованої вакцини для профілактики ротовірусного гастроентериту, лікування хворих з поєднаним оклюзивно-стенотичним ураженням магістральних артерій нижніх кінцівок та серця, впровадження нової моделі медико-соціальних засобів зі зниження перинатальних втрат та інше. За останні 25 років вченими академії отримано понад 500 авторських свідоцтв про винаходи. Одна з найважливіших турбот закладу — підготовка наукової зміни. В академії функціонують 8 спеціалізованих рад щодо захисту докторських і кандидатських дисертацій у галузі внутрішніх хвороб, нервових хвороб, хірургії, акушерства і гінекології, анестезіології та інтенсивної терапії, судової медицини, технології ліків та організації фармацевтичної справи, фармацевтичної хімії та фармакогнозії, хвороб очей, соціальної медицини. Протягом 1993—2003 рр. захищено 100 докторських і 408 кандидатських дисертацій. Загалом за останні 25 років в інституті-академії підготовлено 306 докторів та 1514 кандидатів медичних наук. Результати науково-дослідних робіт викладачів академії за останні десять років опубліковані в 137 монографіях, 47 підручниках, 160 навчальних посібниках, 10 довідниках, знайшли відображення в 192 патентах. З 2001 р. академія першою серед вищих медичних навчальних закладів України стала колективним членом Міжнародної кадрової Академії.
П'ять років тому на ознаменування 80-річчя з часу заснування академії згідно з Постановою Кабінету Міністрів України "Про увічнення пам'яті П. Л. Шупика" закладу присвоєно його ім'я.
Таким чином, розпочавши 85 років тому свою діяльність з окремих курсів удосконалення лікарів Київська медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика за роки існування стала провідним закладом післядипломної та медичної освіти та потужним науковим центром, який нараховує 5 факультетів, 66 кафедр, близько 550 викладачів, в тому числі понад 140 професорів та докторів медичних наук. Лише 15 років залишається до сторічного ювілею КМАПО, і вони, безперечно, стануть визначним періодом у розвитку першої в історії України універсальної державної системи професійного удосконалення лікарів. n


Статьи на похожую тематику:



зміст