Анонсы статей



ГОЛОВНА
ГОЛОВНА Поиск
 

статьи схожей тематики

Лев Громашевський на фоні епохи

Лев Васильович Громашевский 50 років тому академік АМН СРСР Лев Васильович Громашевский очолив наукове керівництво Київським інститутом епідеміології та інфекційних хвороб, який нині, в складі АМН України, носить його ім'я. Тут, вирішуючи нові питання боротьби з інфекційними хворобами, він працював понад чверть століття. Проте це лише одна зі сторінок у героїчній біографії видатного вченого.


Ольга Сельникова, Віктор Марієвський


Згадуючи великі відкриття, датовані XX сторіччям, можна з повним правом сказати: закони епідеміології, планетарні підстави збереження здоров'я мільйонів, сформульовані цим великим медичним мислителем, належать до золотої скарбниці людства. Адже запобігання епідемічним інфекціям, і не лише в Україні та СНД, а й у світовому масштабі, базується на розробках академіка Л. В. Громашевського. Яким же був життєвий та науковий шлях вченого? Знаменно, що світогляд та вчинки цього теоретика і практика профілактичної медицини відбивають також високі людські якості борця з інфекціями. Недаремно лікар, дипломат і письменник, доктор медичних наук Юрій Щербак зазначає: "Наукова школа Л. В. Громашевського — це не тільки вчення з його великим теоретичним та практичним змістом; це і його численні учні та послідовники, серед яких відомі вчені, педагоги, організатори охорони здоров'я; це ще й цілісна школа морально-етичних принципів, носієм яких був їх творець".
Думаючи про Лева Громашевського, чомусь бажаєш відшукати витоки незбагненної енергії його натури. Можливо, генетично це дихання вільних морських просторів. Він народився 14 жовтня 1887 року в Миколаєві. Його батько — Василь Львович Громашевський — морський офіцер, мати, Ганна Сергіївна, —вихованка славнозвісного Смольного інституту, педагог. Через кілька років родина переїхала на постійне мешкання до Одеси, і вплив цього міста, пульс його історії, мабуть, особливо позначився на житті Громашевського. Закінчивши гімназію, він у 1904 році стає студентом медичного факультету Новоросійського університету. Невдовзі відбувається його перша проба сил у протиборстві з інфекціями — у 1910 році в Росії спалахує епідемія холери. Закінчивши IV курс, Л. Громашевський добровільно їде в Херсон на боротьбу з хворобою.
Політичні буревії також не облишили Лева Васильовича, в зв'язку з чим період його навчання в університеті чотири рази переривався арештами. Ця молода людина старовинного дворянського походження та вишуканої аристократичної зовнішності з 1905 року належить до соціал-демократичної організації (більшовиків). Наукові пошуки Л. Громашевського поєднувалися з політичними переконаннями та діями соціал-демократії, хоча насамперед він був видатним вченим. Майже 93-річний життєвий шлях вченого був наповнений прикметами епохи, і його вистачило б на декілька життів, кожне з яких гідне подиву і величі.
Але тоді, в 1910-му "бунтівника" Громашевського, який прибув у Петербург з політичним дорученням, заарештовують. Вирок — заслання на три роки в далеку Пінегу Архангельської губернії. Саме тут до нього доходить звістка про епідемію легеневої чуми в Маньчжурії. Щоб зупинити її, на схід їде видатний епідеміолог Д. К. Заболотний. І ось студент Л. Громашевський подає прохання із заслання про дозвіл взяти участь в боротьбі з хворобою. Йому дозволяють добути термін заслання на території відчуження Китайсько-Східної залізниці, і Громашевський опиняється в Харбіні. За мужність у ці моторошні місяці, коли Леву Васильовичу довелося приборкувати ще й натуральну віспу серед бурятів, йому восени 1912 року врешті дозволяють скласти державні іспити для одержання диплому. Так Громашевський врешті отримує звання "лікаря з відзнакою". Але амністовано молодого лікаря лише в наступному році, на честь 300-річчя дому Романових. Його призначають "епідемічним лікарем" у Саратові, де він завідує тифозним бараком та дезинфекційною станцією. Цей перший самостійний досвід — важливий пролог у подальших пошуках майбутнього класика сучасної епідеміології.
Невдовзі Д. К. Заболотний запрошує Л. В. Громашевського як бактеріолога, пишуть Л. Л. Громашевська та Ю. М. Щербак у нарисі про Лева Васильовича, взяти участь у роботі протичумної комісії в Астраханській губернії. Повернувшись після цих випробувань та мандрів у 1914 році в Україну, Л. Громашевський отримує посаду єдиного на всю Подільську губернію "епідемічного лікаря". Спочатку, наслідуючи Д. К. Заболотного, він працює в Ольгопольському повіті на епідемії сипного тифу, потім — у Вознесенську, де спалахнула холера. У ці місяці лікар Громашевський декілька разів відвідує Одесу, де складає іспити на ступінь доктора медицини.
Перша світова війна, Західний фронт. Громашевського мобілізовано і призначено на посаду молодшого лікаря 256 Єлисаветградського піхотного полку. Аби добровільно обійняти обов'язки епідеміолога, полковий лікар Л. Громашевський в рапорті зазначає, що перехворів на сипний тиф. Насправді це не так, але він все ж потрапляє в польовий рухомий шпиталь, де очолює інфекційне відділення. В лісах Білорусії збудник тифу наздоганяє його, але організм і міць духу переборюють хворобу.
1918 рік. Лікаря Л. Громашевського обирають делегатом Учредительних зборів від більшовиків. Та надалі не суто політичні виклики, а саме протиепідемічна робота стає провідною для нього. Лев Васильович знову в Одесі, де налаштовує дезінфекційну камеру, а фактично станцію, життєво важливу для великого портового міста в умовах інтенсивної епідемії тифів. А далі керує Губздраввідділом, займається питаннями медичної освіти.
Значною подією в житті Лева Васильовича, пишуть Л. Л. Громашевська та Ю. М. Щербак, стає приїзд до Одеси влітку 1920 року Д. К. Заболотного, який незабаром організовує тут першу в світі кафедру епідеміології. Його наступником у 1923 році обирають Л. В. Громашевського. Характеризуючи свого найближчого учня та соратника, Данило Кирилович писав: "Беручи діяльну участь в організації і здійсненні боротьби з різними епідеміями, Л. В. Громашевський є одним з небагатьох серйозно підготованих епідеміологів-практиків. Результати його епідеміологічних обстежень є великим науковим надбанням. Як викладач епідеміології Л. В. Громашевський має організаторські здібності та живий лекторський талант".
З 1923 по 1928 роки Лев Васильович очолює Одеський медичний інститут, стаючи тут також професором соціальної гігієни. Лекції з дезінфекції та епідеміології в 1922—23 учбовому році читає він і в Харкові на курсах санітарних лікарів. Бере участь у створенні першого видання Великої медичної енциклопедії. Поняття "епідеміологія", "епідемія", "карантин" викладені саме ним, і вони наводяться в усіх трьох виданнях ВМЕ.
З січня 1928 року професор Л. Громашевський працює в Дніпропетровську, де окрім керівництва кафедрами епідеміології та соціальної гігієни, налаштовує і очолює санітарно-бактеріологічний інститут. Саме в Дніпропетровську він створює потужну дезінфекційну станцію — праобраз майбутніх санітарно-епідеміологічних станцій.
Подальша діяльність Лева Васильовича — справжній невигаданий сюжет науково-пригодницького роману. Це робота в Москві, де він створює і очолює Центральний інститут епідеміології та мікробіології НКЗ РСФСР, а також кафедру епідеміології Центрального інституту вдосконалення лікарів. За ініціативою вченого в 1936 році скликається І-й з'їзд лікарів-бактеріологів залізничного транспорту, адже саме Лев Васильович у 1933 році, вперше на залізницях створює науковий центр з профілактики інфекційних хвороб. У 1939 році виходить класичний підручник Л. Громашевського "Общая эпидемиология". Ця книга витримає чотири видання. В ній автор, зокрема, пише: "Специфічна локалізація збудників заразних хвороб в організмі, властивий ним механізм передачі і відповідна сума біологічних ознак збудника уявляють собою комплексний об'єктивний показник, який і може бути покладено в основу класифікації інфекційних хвороб, з розподіленням на чотири групи: 1) кишкові інфекції; 2) інфекції дихальних шляхів; 3) кров'яні інфекції; 4) інфекції зовнішніх покровів. Епідемічних процес виникає і підтримується лише за наявністю трьох факторів: 1) наявність джерела інфекції; 2) реалізація механізму передачі; 3) сприйнятність населення до даної інфекції".
Тож можна стверджувати, що Л. В. Громашевський виклав абетку сучасної епідеміології. У 1946 році в співавторстві з Г. Вайндрахом публікується велика монографія "Частная эпидемиология", перекладена на інші мови. Вона також належить до класики сучасної епідеміології.
Проте дотримаємося хронології часу. Знову війна, призначення головним епідеміологом Закавказького та Кримського фронтів, а в 1942 році — Московського військового округу. Завжди і повсюди Л. Громашевський фактично незамінний у боротьбі з інфекціями. У 1944 році він входить до групи з шестидесяти найвидатніших радянських вчених-медиків, які стають першими академіками — засновниками АМН СРСР, у 1946 році бере безпосередню участь у створенні ВООЗ.
Врешті, і Київ назавжди стає другою батьківщиною Лева Васильовича. Враховуючи складне епідемічне становище, яке склалося у повоєнні роки в Україні, уряд у 1948 році доручає академіку Л. Громашевському організувати в столиці Інститут інфекційних хвороб АМН СРСР. Будинок біля Лаври, де й нині розміщується лікувальний корпус інституту ім. Л. Громашевського, зберігає пам'ять про це важливе починання. Крім організації цього закладу, який у 1982 році було об'єднано з науково-дослідним інститутом епідеміології, паразитології та мікробіології, (його науковим керівником Лев Васильович залишався до кінця життя), вчений багато років керував кафедрою епідеміології Київського медичного інституту ім. О. О. Богомольця.
У день свого 80-річчя Лев Громашевський отримав звання Героя Соціалістичної Праці. Ще дванадцять років він плідно працював, залишивши нас у 1980 році.
Про цю унікальну людину нагадують меморіальні дошки на будівлі інституту, який носить його ім'я, та на будинку, що на провулку Івана Мар’яненка — там мешкав академік Громашевський. Але є ще один своєрідний меморіал його пам'яті — книги, які належали Леву Васильовичу і які подарувала інститутській бібліотеці професор Любов Леонтієвна Громашевська. Адже Лев Громашевський був бібліофілом, а його власні 250 наукових праць залишаються класикою сучасної науки. У чотирьох медичних інститутах України були засновані також студентські стипендії ім. Л. Громашевського.
Всі, хто мав щастя спілкуватися з академіком Громашевським, відчували інтелігентність, щирість його душі і серця. Пройшовши складну, суперечливу епоху, він ніколи не дозволив собі бути пристосуванцем. Він був поборником правди, і недаремно як епіграф до однієї із своїх книг навів слова Л. Толстого "Найвірніша ознака істини — простота і ясність. Брехня завжди складна, вихиляста і багатослівна". А ще він завжди рівнявся на свого великого вчителя Д. К. Заболотного. Лев Васильович особливо цінував премію ім. Д. К. Заболотного АН України, якою його було відзначено.
Життя героя цих нотаток більше схоже на легенду. І кожен справжній епідеміолог та лікар-інфекціоніст вважає за честь наслідувати стиль та глибину, світло знань і обрії турботи про людину, які висвітлювала постать академіка Л. Громашевського.


Статьи на похожую тематику:

1. О. Й. Жарінов, Н. П. Левчук, В. І. Зайцева, В. О. Куць, В. О. Бобров Динаміка показників добового моніторування артеріального тиску у хворих з есенціальною гіпертензією на фоні застосування Кандесару

2. Л.Д.Тодоріко /пульмонологія/ Вікові аспекти поліморбідності при хронічних обструктивних захворюваннях легень у поєднанні з ішемічною хворобою серця на фоні гіпотиреозу: тригерні чинники, напрямки лікування

3. К.В.Рихліцька, Л.Д.Тодоріко Патофізіологічна роль дигідропіридинових антагоністів кальцієвих каналів у корекції артеріальної гіпертензії у пацієнтів із хронічними обструктивними захворюваннями легень на фоні ішемічної хвороби серця



зміст