Анонсы статей



ГОЛОВНА
ГОЛОВНА Поиск
 

статьи схожей тематики

Професор Віталій Москаленко: Національний медичний новим поглядом

Юрій Григор'єв


“Я хочу щиро подякувати вам і у вашій особі всьому колективу нашого вузу за довіру, яка надала мені право очолити поважний навчальний заклад”, — цими словами новий ректор Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця, член–кореспондент АМН України, доктор медичних наук, професор Віталій Федорович Москаленко відкрив нещодавнє засідання вченої ради НМУ, яке він вперше проводив, зайнявши за конкурсом цю посаду. Як відомо, шлях до цього статусу, виконання нових відповідальних обов’язків складалися для нього вельми складно. Та з 207 осіб, яким громадою медичного університету було делеговано голоси щодо обрання за конкурсом нового ректора, кандидатуру Віталія Москаленка підтримало 89 працівників (43,2 %) однієї з найстаріших вищих медичних шкіл. Вибори пройшли цілком демократично і прозоро, їх результати вирішила чітка творча програма Віталія Федоровича щодо подальшого розвитку НМУ. Це й надало йому перевагу. Враховуючи результати виборів, МОЗ України затвердило В. Москаленка на посаді ректора.
Ясна річ, поки що плани нового керівника НМУ багато в чому лише почали здійснюватися, і їх подальше втілення в життя вимагає наполегливої праці. Тож робочий день нашого співрозмовника є довготривалим, ритм його дуже напружений. Тим символічніше і приємніше, що Віталій Федорович погодився бути першим гостем нашого журналу і, таким чином, засновником нової рубрики.

— Хотів би розпочати нашу розмову з того, чому новий щабель у моєму житті та діяльності я розглядаю як продовження свого особливого тяжіння до педагогічних новацій, — каже Віталій Федорович. — Адже я вихованець Харківського медичного інституту і належу до наукової школи одного із найповажніших його педагогів академіка Любові Трохимівни Малої. В 1973 р. пройшов інтернатуру на кафедрі внутрішніх хвороб під її керівництвом. Після служби в армії повернувся до улюбленого фаху в тих же стінах. З 1975 р. працював лікарем, а потім завідувачем інфарктного відділення міської лікарні № 27 в Харкові, основної клінічної бази цієї славетної кафедри. Водночас, навчаючись в аспірантурі, підготував кандидатську дисертацію з питань лікування ускладнень гострого інфаркту міокарда і 1982 р. успішно захистив її. Впровадив чимало ефективних реанімаційних заходів при інфарктних катастрофах серця, і десятки моїх колишніх пацієнтів завдяки цьому отримали фактично друге життя. Щодо постійної участі в роботі кафедри – це окрема тема, і я тут лише трохи окреслив її. Надалі, впродовж п’яти років, у 1990—1994 роках я обіймав посаду проректора з лікувальної роботи у Харківській медичній академії післядипломної освіти, залишаючись протягом дев’яти років доцентом на кафедрі кардіології та функціональної діагностики цього поважного навчального закладу. Отже, які б нові життєві програми не готувало і не реалізувало життя, я, працюючи і на адміністративних посадах в галузі охорони здоров’я на Слобожанщині, за справжнім покликанням не полишав роздумів про особливу, можливо, доленосну місію медичної освіти в оновленій Україні, намагаючись виступати з лекціями в курсантських та студентських аудиторіях, працюючи над відповідними матеріалами, що втілилося, у 20 підручниках та навчальних посібниках педагогічного спрямування та 12 монографіях на теми кардіології, соціальної медицини тощо.
Було б дивно, якби я не був патріотом своєї студентської, наукової і педагогічної колиски у Харкові. Проте традиції київських медичних шкіл, пов’язаних з іменами Миколи Івановича Пирогова і Миколи Маркіяновича Волковича, Василя Парменовича Образцова і Миколи Дмитровича Стражеска, Володимира Валер’яновича Підвисоцького і Олександра Олександровича Богомольця завжди викликали у мене велику зацікавленість та повагу. Перебуваючи з 1998 року на керівних посадах у Міністерстві охорони здоров’я України, я тримав у полі зору практично всі медичні вузи України. Кожний з них має свої особливості, свої творчі резерви. Та роль НМУ вважав, якщо хочете, генеральною, бо за структурою, рівнем викладацького складу, кількістю провідних кафедр це дійсно вуз першої лінії. Саме він має бути зразком і в новому сторіччі, бо від його концептуального розвитку багато в чому залежатиме і стан охорони здоров’я в Україні, насамперед, в гуманістичному та професійному рівні тисяч його вихованців. Тож, коли постало питання щодо можливості моєї безпосередньої роботи в цих стінах, підкреслимо — шляхом конкурування, я вирішив, що мій обов’язок — спробувати вийти на цей „чумацький шлях”. І дійсно, вже перші тижні моєї роботи показали, що це неозоре поле є дуже перспективним і цікавим. Та водночас — досить тяжким та суперечливим. Тож ця преамбула є, мабуть, слушною та необхідною у нашій бесіді.
— Так, Віталію Федоровичу, Ваш творчий портрет на тлі цього кредо постає справді зрозумілим і привабливим. Викладаючи свою програму перед колективом університету, ви зазначили, що в тріаді — викладацький корпус, матеріально–технічна база вузу і більша увага студентству — чільне місце у вашій роботі займатиме молодь. Що робиться і буде робитися саме в цьому напрямі?
— Своє ставлення до студентства в цій програмі я б визначив формулою — з повагою, турботою та вимогливістю. За висловленням М. І. Пирогова: „Люблю і поважаю молодість, тому що пам’ятаю свою”. Інакше кажучи, ми для студенства, а не студенство для нас. Життя студента, можливість вчитися повноцінно забезпечується кількома чинниками: станом гуртожитків, нормальним, доступним за статком студентів харчуванням, дозвіллям, яке гартує здоров’я, і досконалим навчальним процесом. Ясна річ, якість засвоєння знань, сучасний рівень двостороннього мосту „кафедри-студенти” залишається вирішальним і першорядним. Проте й інші складові тут надто важливі.
Щодо стану гуртожитків, йдеться, насамперед, про кардинальну модернізацію комплексу будівель по вулиці Шутова. Матимемо справді зразкове студентське містечко, причому все це – реальна справа.
Актуальним є й поліпшення за сучасними технологіями харчування студентів. За участю студентського парламенту шукаємо фірми, які забезпечать цю ланку життя вузу, аби молодь мала можливість харчуватися швидко, якісно, дешево, зручно.
Але найголовніше — якість навчання. Я відвідав майже всі кафедри, побачив і вади, і переваги. Як відомо, зараз в усьому світі в навчанні прийняті стандарти, тобто унормування, уніфікація рівня знань. Це важливий напрям, і за його певних формальних ознак він змушує студента серйозно вчитися, думати про рейтинг тощо. Бо стандарт, який неможливий поза використанням комп’ютерних тестів та інших сучасних способів перевірки знань, надає можливість справді об’єктивно оцінити студента не лише в поточному навчальному процесі, а й у майбутньому.
Знаючи рівень інших вузів, вважав за доцільне запозичення певних здобутків в цьому обширі. На засіданні ректорату було вирішено познайомитися в даному сенсі з новаціями медичних вузів в Луганську, Тернополі, Харкові та Вінниці. Ось враження наших делегатів, які побували в Луганському медичному університеті. Принаймні, дві риси з його набутків заслуговують на пильну увагу. Це, насамперед, пріоритети студентів–випускників, які за роки навчання здобули найвищий рейтинг, в плані абсолютно обєктивних переваг у виборі фаху та місця призначення. Цікавим є й орієнтир на університетську бібліотеку як справжнє джерело знань, з великими залами, Інтернетом, найновішими виданнями. Така ж бібліотека повинна з’явитися і в НМУ.
— У вузі тисячі студентів. До того ж є медичний ліцей, численні групи студентів–іноземців. Кафедри досить часто перевантажені, сучасних аудиторій не вистачає. Як вирішуватимуться ці питання?
— Оптимізацією навчального процесу. Але ж тут є межа можливостей. Тому в стратегічних планах будівництво нового сучасного навчального корпусу на найбільшій університетській території на проспекті Перемоги. Потенційні спроможності ми маємо. Шукаємо потужного, авторитетного і надійного підрядника. Тож з’явиться новий, дійсно сучасний навчально–лабораторний корпус.
Корпуси мають бути з’єднані критими переходами, аби коло теоретичних кафедр перетворилося в оазу для навчання. Паралельно вивчається питання будівництва на цій же території і першої власної університетської клініки. Хоча таких клінік нам потрібно чимало, і відповідну роботу з керівництвом міста розпочато. Але це, погодьтеся, завтрашній день. Тож розглядаємо поліпшення роботи і в цій галузі.
Варто зауважити, що наш університет є вельми популярним для студентів з інших держав. Скажімо, в такому співробітництві дуже зацікавлений Іран.
Ясна річ, вдосконалюватимемо системи іспитів у реєстрах „Крок–1” і „Крок–2”, підтримуватимемо участь студентів в наукових та творчих олімпіадах, КВК. Загалом, нагальних питань дуже багато. Скажімо, впродовж одного з останніх приймальних днів в ректорському графіку я мав бесіди з 72 відвідувачами — переважно завідувачами кафедр, професорами, студентами. То був важкий, але корисний для справи день, і я переконався, наскільки важливим є таке вільне спілкування, як люди вболівають за майбутнє.
Як сучасний вуз, як освітянський заклад нас всіляко підтримують міністр освіти і науки України Василь Григорович Кремінь і міністр охорони здоров’я Андрій Володимирович Підаєв. Тому я не просто сподіваюся, а впевнений, що на нових магістралях вдосконалення роботи рух Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця значно прискориться.
— Віталію Федоровичу, традиційними для НМУ є Богомольцівські читання. Але, можливо, цього замало. Приміром, виступаючи на нещодавній науковій конференції, присвяченій 100–річчю кафедри нервових хвороб НМУ, її завідувач професор Степан Віничук запропонував заснувати читання і на честь академіка Бориса Маньковського. Як ви взагалі ставитеся до розширення, якщо можна так висловитися, Олімпу наукової уваги?
— Безперечно, позитивно. В нашому медичному університеті знаходяться поважні наукові школи, і є можливість регулярного здійснення багатьох традиційних читань з широким залученням студентства, професорів, лікарів. Скажімо, на честь Бориса Маньковського і Івана Іщенка, Олени Хохол і Левка Медведя, Володимира Фролькіса і Андроніка Чайки. До речі, у нас проводяться, окрім Богомольцівських, ще й наукові читання на честь професора В. Сідельникова та академіка А. Ромоданова. Але нива ця дійсно чекає на нові ініціативи. Як і на більш активне творче використання низки музеїв НМУ — від меморіальних музеїв В. Беця та В. Іванова, музею мікроскопів до Національного музею медицини України. Пропонуватимо також виступи в наших аудиторіях відомим вченим, насамперед, зі складу АМН України. Адже на її теренах працюють фахівці з унікальним досвідом та школами — інтелектуальна окраса України.
— Щиро дякуємо, Віталію Федоровичу, за можливість поспілкуватися з вами на сторінках нашого журналу. Будемо вважати це прологом подальших зустрічей.
— Я також вдячний за можливість розповісти про моє бачення подальшої роботи на новій посаді. А щодо часопису „Мистецтво лікування”, вірю в його об’єктивну підтримку пошуків університету в дзеркалі вимог та імперативів часу.


Статьи на похожую тематику:

1. Професор Владислав Маланчук: від хірургічних досягнень — до участі в державних реформах

2. Юрій Віленський Професор Микола Проданчук: “Токсикологію в океані хімічних небезпек можна порівняти з лоцманом профілактичної медицини. Тож це — наука передбачень і водночас — швидкого реагування”

3. Юрій Віленський Професор Олександр Волосовець: “Вивчення чинників здоров’я дитини і нові потенціали попередження та лікування хвороб дитячого віку в їхньому сучасному діапазоні — ось сигнальні світла педіатрії”



зміст