Анонсы статей



ГОЛОВНА
ГОЛОВНА Поиск
 

статьи схожей тематики

Небайдужий до людського болю

...Двері операційної зали розчинилися, і з них вибіг невисокий, вже немолодий лікар, на ходу стягуючи рукавички. Він підбіг до чоловіка, який застиг у тривожному чеканні результату операції. До чоловіка тулилося мале дівча, її кучерики у безладі розсипалися по плечах, немов підкреслюючи, що їх власниці зараз не до зачісок: там, за дверима, мамка – молода, красива, єдина. Хірург схопив дитину на руки, високо підняв її над головою і щасливо вигукнув: «Бог любить ваших діточок, він вам спас мамку!»


Василь Русин


Випадок справді був унікальний: лікар уже закінчував холецистектомію, коли раптом згадав, що хвора не витримувала ні гарячої, ні навіть теплої грілки. Тож лікар вирішив видалити апендикс. Яким же було здивування, коли хірурги не виявили його на місці. Зробили розтин вище, ще і ще, і нарешті побачили відросток під... печінкою. Як тільки професор узяв його рукою, він у ту ж мить лопнув. «Жодного нападу ваша дружина більше не перенесла б, – пояснював згодом доктор її чоловікові. – Це просто Боже провидіння, що я згадав про апендикс...»
Таких провидінь протягом 65-річної хірургічної діяльності професора Фединця було, мабуть, тисяч тридцять п'ять – стільки разів він проводив оперативне втручання в людському організмі. В ім'я спасіння людини, в ім'я любові робив усе, щоб повернути хворого до життя.
...Він узрів світ у селі Великий Раковець на Іршавщині, яке розкинулося на березі швидкоплинної, оспіваної річки Боржави, в сільській незаможній родині 13 червня (та ще й у п'ятницю!) далекого 1897 року. Та з першої ж миті малий Шандорик (Сашко) відчув найвеличніше, що може мати людина в цьому житті, – любов. Материну, Батькову. І ця любов підтримувала й супроводжувала його протягом усього довгого життя (Фединець не дожив до свого 90-річчя всього два місяці). Але ця любов була вже від людей – тих, кому він удень і вночі, у будні і в свято не втомлювався допомагати.
Закінчив початкове навчання. Вчитися далі так хотілося! Та за які гроші? І все ж батьки, розуміючи хлопця і його потяг до знань, стяглися на навчання, незважаючи на численну родину (зростало шестеро діточок!), відправили сина по науку до Ужгорода, у гімназію. Шандорик учився невтомно, ще й намагався заробляти собі бодай на мізерний прожиток репетиторством.
Та ось нарешті збулося! Юнак блискуче закінчив гімназію. А далі – фронти Першої світової. Тяжке поранення у Трансильванії. Поневіряння по госпіталях. Пережите лягло неймовірним тягарем на серце юнака. Як згадував згодом сам Олександр Фединець, незліченні страждання людей, які довелося побачити вразливому верховинцю, і привели його до аудиторії медичного факультету Будапештського університету. Та довго вчитися тут не довелося: не знання вирішували майбутнє талановитого студента, а влада. Уряди ділили між собою держави, а з ними – долі людські. Так молодий Олександр Фединець опинився у Празі, у Карловому університеті. Проте дорога до нього лежала через... в'язницю. Угорська республіка, проголошена у 1919 році, у винятково важких умовах проіснувала всього кілька місяців. Вона була задушена Антантою та її васалами. В Угорщині відновлювався реакційний режим, і Фединець змушений був покинути країну. На вокзалі його затримали гортіївські посіпаки і заарештували. Юнака обвинуватили в шпигунстві на користь радянської Росії. Олександр і справді був прихильником ідеї возз'єднання Закарпаття з матір'ю-Україною (до речі, через десятиліття, пам'ятного 1944 року після визволення рідного краю радянською армією, Олександр Фединець був серед делегатів І з'їзду Народних Комітетів, на якому прийняли історичне рішення про з'єднання Закарпатської України з радянською. Підпис лікаря стоїть під цим доленосним актом). Але шпигуном він не був ніколи! Незважаючи ні на які утиски з боку гортіївців, Олександр відмовився підписати заздалегідь складений протокол допиту. На щастя, безстрашному юнакові, який не розгубився у складній ситуації, вдалося втекти. Так він опинився у Празі. В університеті Олександра цілком захопила хірургія. Тут він зустрів чудових наставників – терапевта Йозефа Томайєра, професора хірургії Кукулу. А згодом, під час стажування в Братиславі, доля подарувала йому можливість пліч-о-пліч працювати поряд із засновником чехословацької хірургії професором Станіславом Костліви. Роки роботи з професором Костліви (1928–1932) стали найголовнішими його практичними університетами. Проте туга за рідним краєм, біль Верховини не давали молодому доктору спокою, і в 1936 році він повернувся додому уже назавжди, якщо не зважати на його часті відлучення на стажування у найкращі клініки Європи. Олександр Фединець побував у Франції, Німеччині, Швейцарії, Австрії. Коли нарешті опинився на Батьківщині, йому довірили очолити хірургічне відділення Мукачівської міської лікарні.
Хірургія – його любов, його покликання. Уже в перші роки його самостійної роботи проявилися цілеспрямованість, наполегливість, а головне – щира людяність, велика любов до тих, хто страждав. До болю хворих звикнути не можна – їх треба лікувати. І Фединець розумів це, робив це щодня, щомиті.
Крок за кроком Олександр Фединець здобував славу одного з найкращих хірургів не лише на Закарпатті, але й у Середній Європі. До Мукачівської лікарні приїздили хворі з Чехословаччини, Польщі, Угорщини, Румунії і навіть з Італії та Франції. Слава про доктора линула далеко, а він тим часом скромно робив свою справу: не лише оперував, а й вивчав найпоширеніші на Верховині недуги та їх причини, при цьому всіляко допомагав хворим.
У 30-ті роки минулого століття Закарпаття було горезвісним, відомим на всю Європу місцем, де лютували жахливі епідемії висипного і черевного тифу, туберкульозу, зоба. У багатьох районах половина новонароджених не доживали до року. Середня тривалість життя була дуже низькою. Не витримала тягаря злиднів і дорога мамка молодого доктора – звістка про її передчасну смерть застала Олександра ще під час навчання у Празі. Уже тоді Олександр Фединець не лише як медик, а й як громадянин розумів: більшість із цих захворювань – соціальні. І хірург Фединець зі своїми колегами Литовим, Одарченком, Ясеницьким, Мейсарошем почали атаку на зоб. Та Олександр Фединець був лікарем-універсалом. Йому підвладні операції на черевній порожнині, легенях, він рятував людей, які постраждали від найскладніших травм і нещасних випадків, робив урологічні оперативні втручання. А ще він – унікум: йому доводилося тримати на долонях... серце. Про ту, першу операцію вже складають легенди: він визволяв серце від панцира, який не давав жити юнакові...
А тим часом життя триває, несе з собою краянам зміни суспільні, соціальні. У Закарпатті відкривають перший вуз – Ужгородський державний університет. Протягом 29 років Олександр Васильович керує клінікою та кафедрою хірургії УжДУ. Понад 3 тисячі молодих лікарів – випускників медичного факультету університету – пройшли незабутню школу мудрості, добра та професійного таланту улюбленого професора. У повсякденній праці професор Фединець швидше власною поведінкою, ніж сентенціями, викладав курси високої наукової моралі, основи професійної медичної етики, прищеплював найгуманніші лікарські принципи: людяність, душевність, порядність. За видатні здобутки на педагогічній ниві Олександру Фединцю першому з лікарів на Закарпатті було присвоєно високе вчене звання «Професора хірургії Ужгородського державного університету». Йому також присвоєно звання «Заслуженого лікаря України», «Заслуженого працівника вищої школи України», трудові здобутки доктора відзначені найвищими урядовими нагородами.
«...У чистім халаті, як совість» – такий образ знайде з часом щирий друг професора, поет Юлій Боршош-Кум'ятський на визначення його людської сутності. Він був готовий будь-якої миті прийти на допомогу тому, хто її потребував. Якось, коли лікар вдома у родинному колі сидів за святковим новорічним столом, його терміново викликали до операційної.
– Довго ж ти оперував, тату, – жартома сказала донька Фединця, коли батько повернувся з клініки. – Розпочав у минулому році, а закінчив у новому.
Життя, віддане хірургії. Власне, це промені зірки видатного українського лікаря професора Фединця.


Статьи на похожую тематику:



зміст