Анонсы статей



ГОЛОВНА
ГОЛОВНА Поиск
 

статьи схожей тематики

Універсальний індуктор ендогенного інтерферону амізон у профілактиці та лікуванні грипу

Останнім часом значну увагу сучасної медичної наукової спільноти привертають препарати, що мають універсальний вплив на імунну систему людини та є безпечними і надійними в лікуванні й профілактиці вірусних захворювань. Майже звичним у ХХІ столітті стало щорічне підвищення рівня захворюваності на грип та гострі інфекції дихальних шляхів, що припадає, як правило, на кінець осені й зимовий період. Деякі основні чинники цього процесу відомі майже з часів відкриття першого вірусу грипу, хоча конкретні механізми їх дії не визначені остаточно і до цього часу. Мова йде, насамперед, про здатність вірусної частки, віріону, до певної зміни хімічного складу основних антигенних структур. Саме ця властивість є основою феномена мінливості вірусу грипу, найбільш вираженого у типу А, за яким він випереджає всі відомі віруси, крім імунодефіциту людини. Це допомагає даному вірусу протистояти дії специфічних захисних факторів, зокрема антитіл (імуноглобулінів). Процеси мінливості у популяції вірусів протікають досить швидко — за рік між загостреннями у популяції грипу проходить до 450 поколінь збудників, людській популяції для цього потрібно не менше 30 350 років. При таких темпах зміни поколінь у віріонах грипу неминуче спрацьовують генетично детерміновані механізми мінливості, що призводить до появи оновлених варіантів, підтипів цього збудника, до якого у більшості людей відсутні специфічні вірус-нейтралізуючі антитіла.


Інформація підготовлена за матеріалами ВАТ “Фармак”


Стратегічно це вимагає чергового щеплення вакциною, яка відповідає за складом введених до неї вірусів новому, оновленому підтипу чи варіанту збудника. Однак цей шлях захисту, на жаль, не тільки не захищає від зміненого вірусу грипу та всіх інших ГРВІ, а ще й доступний далеко не всім. Це змушує лікарів вводити до арсеналу засобів боротьби з грипом препарати іншого походження.
Як відомо, організм у системі противірусного захисту має не тільки специфічні антитіла. До неї входять ферменти, інгібітори, антиоксиданти і, головне, інтерферони. Останні обґрунтовано вважаються провідною ланкою захисту від грипу, що починає діяти вже з перших годин інфікування людини.
Відкритий у 1957 році Айзексом та Лінденманом інтерферон швидко посів важливе місце серед активних засобів профілактики та лікування інфекцій, особливо вірусної природи. В організмі він продукується майже всіма клітинами, серед яких найбільш активними є лейкоцити. Однією з найважливіших функцій інтерферону є його здатність опосередковано припиняти репродукцію вірусів вже через декілька годин після їх проникнення в організм. За цей час кількість інтерферону в сироватці зростає у декілька разів і досягає критичної концентрації, що забезпечує знешкодження збудника та захист інфікованої людини. Проте інтенсивність синтезу ендогенного, тобто власного, інтерферону в організмі може знижуватися та навіть припинятися під впливом низки факторів, а саме охолодження, стресових ситуацій, надмірного вживання алкоголю, навіть часткового голодування, приєднання чи наявності іншої інфекції, хімічних речовин — всього того, що призводить до порушень функцій імунної системи, до імунодефіцитних станів, що спостерігаються зараз у більшості людей.
Намагання лікарів компенсувати низькі концентрації або відсутність ендогенного інтерферону в організмі препаратами природного або штучного (генно-інженерного) походження дає позитивний результат, проте має деякі обмеження. Серед них можна зазначити високу вартість, інколи недостатню противірусну активність, алергічні реакції тощо.
У зв'язку з цим уже тривалий час проводяться пошуки індукторів (стимуляторів) синтезу ендогенного інтерферону як серед природних, так і одержаних штучно речовин. Крім високої противірусної активності, ці препарати мають бути мало- або зовсім нетоксичними для людини, не мати мутагенних і тератогенних властивостей. Цим міжнародним критеріям відповідає препарат амізон.
Амізон було синтезовано в Інституті фармакології та токсикології АМН України. Він є першим нестероїдним протизапальним препаратом з анальгетичними, жарознижуючими та інтерфероногенними властивостями, що відноситься до похідних ізонікотинової кислоти. Ефективність амізону в профілактиці та комплексній терапії вірусних інфекцій, зокрема грипу, насамперед пов'язана з його здатністю стимулювати процеси синтезу ендогенного інтерферону.
Не можна не зазначити імуномодулюючі властивості амізону та його позитивний вплив на фактори природної антиінфекційної резистентності організму (рівень лізоциму, активність фагоцитозу). Амізон стимулює функціональну активність Т-лімфоцитів, макрофагів, природних кілерів, підвищує кількість Т-хелперів та фагоцитарну активність моноцитів периферичної крові. Все це прискорює процеси інактивації вірусу грипу, елімінацію (виведення) його з організму хворих, попереджає тяжкий перебіг захворювання, розвиток вторинних ускладнень.
Позитивній дії амізону у комплексній терапії грипу сприяє його протизапальна активність, за якою він перевищує ібупрофен, але, на відміну від останнього, не подразнює тканини шлунково-кишкового тракту і не виявляє ульцерогенних властивостей.
Протизапальна дія є результатом стабілізації клітинних і лізосомальних мембран, гальмування дегрануляції базофілів, антиоксидантної дії, нормалізації рівня простагландинів, циклічних нуклеотидів та енергетичного обміну в осередку запалення, а також послаблення судинних реакцій. Жарознижуючі властивості амізону зумовлені впливом на терморегулюючі центри проміжного мозку. Анальгезуюча дія препарату здійснюється через ретикулярну формацію стовбура мозку.
Амізон є високоефективним засобом екстреної, тобто вже під час епідемії чи спалаху, профілактики грипу, що застосовується у випадках, коли людина не мала змоги вчасно вакцинуватися проти цієї інфекції, і проводиться безпосередньо в осередках.
Амізон показаний з лікувальною та профілактичною метою при таких захворюваннях:
· грип та інші респіраторні вірусні інфекції, в тому числі у дітей з 6 років, які довго і часто хворіють;
· вірусні, вірусно-бактеріальні та бактеріальні пневмонії, ангіни, інфекційний мононуклеоз;
· кір, краснуха, вітряна віспа, скарлатина, паротитна інфекція.
· герпетична інфекція;
Амізон використовують у комплексній терапії:
· больових синдромів при остеохондрозі;
· артритів, невралгій.
Імуномодулюючий ефект амізону зберігається протягом 2–2,5 місяців після курсу профілактичного прийому.
Дорослим амізон призначають по 0,25–0,5 г (1–2 таблетки) 2–4 рази на день, до 2 г на добу протягом 5–7 днів. Дітям від 6 до 12 років призначають по 0,125 г (0,5 таблетки) 2–3 рази на день протягом 5–7 днів.
Для профілактики грипу та ГРВІ амізон рекомендується приймати за такою схемою:
· дорослим - по 1 таблетці на день протягом 5 днів, потім по 1 таблетці 1 раз в 3 дні (всього 10 таблеток);
· дітям 6–12 років — по 0,5 таблетки через день протягом 3 тижнів;
· дітям 12–16 років — по 1 таблетці через день протягом 2–3 тижнів.
У комплексній терапії пневмонії амізон призначають по 0,25 г 3 рази на добу протягом 10–15 днів.
При больових синдромах застосовують по 0,25–0,5 г препарату 3–4 рази на добу протягом 7–14 днів.
Препарат рекомендується вживати одночасно з комплексом полівітамінів та підвищеними дозами аскорбінової кислоти (0,6–1,0 г на добу).
Найбільший ефект має застосування амізону в перші 3 доби виявлення захворювання, рівень захворюваності в цих випадках знижується у 3–4 рази.
Призначення амізону з профілактичною метою одночасно забезпечує і терапевтичний ефект у хворих, яким звичайно проводиться базова терапія.
Застосування амізону в комплексній терапії грипу прискорює зникнення симптомів інтоксикації, зменшує тривалість кашлю, вираженість астенічного синдрому, прискорює ліквідацію осередків запалення у паренхімі легень, в 2,5 рази зменшує ризик розвитку ускладнень грипу та ГРВІ.


Статьи на похожую тематику:

1. В. З. Нетяженко, Т. Й. Мальчевська Тієнопіридини у лікуванні і профілактиці ускладнень атеротромбозу. Оригінальні та генеричні препарати: чому надати перевагу?

2. Місце антитромбоцитарної терапії в первинній та вторинній профілактиці серцево-судинних подій

3. Застосування джеофлоксу при лікуванні гострого пієлонефриту

4. Застосування тербінафіну (тербізилу) в лікуванні оніхомікозу

5. Роль препаратів магнію в лікуванні невиношування вагітності

6. Нові можливості у лікуванні інсулінзалежного цукрового діабету

7. С. П. Пасєчніков, М. В. Мітченко Застосування Лефлоцину при лікуванні гострого пієлонефриту

8. В. В. Гебеш Ефективність лактувіту в комплексному лікуванні хворих на дисбактеріоз

9. Роль β-адреноблокаторів у лікуванні хворих із гострим коронарним синдромом

10. Ефективність застосування препарату джеофлокс в лікуванні хворих на туберкульоз легень



зміст