Анонсы статей



ГОЛОВНА
ГОЛОВНА Поиск
 

статьи схожей тематики

Професор Владислав Маланчук: від хірургічних досягнень — до участі в державних реформах

В. Маланчук Це лихо сталося чотири роки тому, в квітні, на світанку. На виході з квартири був тяжко поранений Голова райдержадміністрації тодішнього Жовтневого району міста Києва Микола Підмогильний. Злочинець вистрелив йому в скроню з близької відстані, розраховуючи на смертельне ураження. Та щось врятувало Миколу Васильовича.
В інституті нейрохірургії ім. А. П. Ромоданова професор Віталій Цимбалюк і завідувач другого реанімаційного відділення Ростислав Яроцький зрозуміли — потрібна негайна допомога щелепно-лицьового хірурга. До інституту терміново прибув відомий фахівець у цій галузі — завідувач кафедри хірургічної стоматології Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця професор Владислав Маланчук. Поранення було дуже серйозним. Куля ушкодила праву сторону обличчя, сковзнула по основі черепа, пройшла далі та застрягла зліва у шиї. Підмогильний тримався, але виникла тривала внутрішня кровотеча, чимало крові потрапило у бронхи. Хірургові вдалося зробити все необхідне: зупинити кровотечу, зашити рани на обличчі та в ротовій порожнині. Подальше лікування було складним та інтенсивним. І Підмогильний вижив та повернувся до праці!
Це лише один із прикладів вправності талановитого хірурга Владислава Олександровича Маланчука. Відвідуючи його на кафедрі, в кабінеті на третьому поверсі стоматологічного корпусу НМУ, я кожного разу дізнавався про все нові дивовижні операції. Якщо в цьому є життєва потреба, професор В. Маланчук створює фактично нове обличчя пацієнта, використовуючи оригінальні методики та власні інструментальні винаходи. Приміром, якби королі з династії Габсбургів, які генетично успадковували недорозвиненість нижньої щелепи і маскували цю ваду довгою бородою, потрапили до рук київського майстра медицини, вони б не впізнали себе, отримавши нормальну структуру обличчя.


Юрій Григор’єв


Нещодавно внесок талановитого лікаря у розвиток медичної науки було гідно оцінено — за представленням Вченої ради Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця Владислава Маланчука обрано членом-кореспондентом Академії медичних наук України.
Гість редакції — це, власне, розмова з цікавою особистістю. Цього разу ми розпочинаємо нашу бесіду не в кабінеті, а безпосередньо на вулиці Банковій, біля будівлі Адміністрації Президента України. Справа в тому, що не полишаючи важливих обов’язків на кафедрі хірургічної стоматології, Владислав Олександрович вже понад рік обіймає високу державну посаду.
У призначений час професор вийшов до мене і запропонував прогулятися трохи по вулицях, а осіннє повітря і дихання міста сприятиме діалогу.
— Владиславе Олександровичу, у Вас далекосяжні медичні плани та значний хірургічний потенціал. Що ж саме спонукало на цей крок — взяти участь у конкурсі на заміщення відповідальної державної посади?
— Мотивацій щодо залучення до цієї досить незвичної для мене суспільної рефлексії було декілька. Адже вакансії в апараті Адміністрації Президента публічно було оголошено вперше, а це, погодьтеся, творчий імпульс — спробувати застосувати свої знання та інтелектуальний потенціал у досить незнаній площині. З іншого боку, мені добре відомий і непокоїть незадовільний стан у сфері моєї спеціальності. І не лише в столичній конкретиці, а й у концептуальному плані — адже на сьогодні напряму “черепно-щелепно-лицьова хірургія” офіційно ще не існує. Як кредо своєї діяльності можу визначити заклик — роби все, що повинен робити.
Умови конкурсу були дуже серйозними. Тричі — письмові роботи з питань охорони здоров’я, законодавства тощо, кожна з яких відкривала шлях до наступного іспиту. Четвертий екзаменаційний етап взагалі був украй нестандартним та відповідальним: треба було дати рецензійну оцінку роботам інших конкурсантів, довести їх недоліки та переваги. У результаті я переміг і в грудні 2002 року за відкритим конкурсом зайняв посаду завідувача відділом з питань охорони здоров’я, фізичної культури, сім’ї, молоді та туризму Управління з питань гуманітарної політики Головного управління з питань внутрішньої політики Адміністрації Президента України.
— До цього часу це була майже невідома для Вас країна інформації, роздумів та рішень, втілених у низках державних пропозицій та документів. Спробуємо уявно помандрувати цими просторами.
— Так, terra incognita, незнаний соціальний простір — це справді вдале порівняння. Насамперед, звернімося до проблем молоді і сім’ї, що є невіддільними від турбот держави. З ініціативи Комітету, який очолює Валентина Довженко, реалізуються важливі зміни щодо становища молодої родини. Зокрема, якщо в такій сім’ї народжується дитина, відсотки за житловий кредит зменшуютсья. Трійко дітей у молодій родині взагалі зменшує суму повернення за наданий кредит наполовину. Таким чином, це дійсно перспективні тенденції державної демографічної політики.
Велике значення має розвиток спорту: від зведення нових і доцільного використання наявних спортивних споруд, реанімації і розширення мережі секцій для молоді — до підтримання вагомих досягнень у спорті та руху параолімпійців. Йдеться не лише про необхідну візитну картку держави у світі, але й про потужний контингент здоров’я, про справу виховання здорової молоді — отже, забезпечення здорового майбутнього нашої нації. Конкретно — турбота про фізичне та моральне здоров’я підлітків, запобігання їх фатальній зустрічі зі згубними звичками — палінням, вживанням алкоголю, наркотиків.
Далі звернімося до туристичних обріїв держави. На жаль, наша країна сприймається на Заході за стереотипом — брати Кличко – Павло Лазаренко. Насправді ж Україна славиться винятковими дарами природи, річками, морськими оазисами, пам’ятками історії, культури, архітектурними надбаннями, врешті, Карпатами, Кримом, Приазов’ям. Отже, ми плідно співпрацюємо з Валерієм Цибухом, який очолює державний Комітет з питань туризму.
— Говорячи про Вашу адміністративну посаду, є нагода стисло торкнутися і суто медичних пропозицій та настанов.
— Це, зокрема, нова стратегічна концепція попередження та боротьби з інфекційними захворюваннями в країні. Думка про слушність такої інноваційної роботи виникла на фоні спалаху SARS на Сході і необхідністю захисту від епідемії атипової пневмонії. Проте атипова пневмонія — лише камінчик у мозаїці інфекційної загрози. В розробці детально обґрунтованої профілактичної програми плідно працювала завідувач кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця, академік АМН України Жанна Іванівна Возіанова. Концепція, яку схвалив і підписав Президент держави, відіграватиме важливу роль у забезпеченні захисту від інфекційних хвороб у нашій країні. Нещодавно Кабінет міністрів України прийняв постанову про будівництво мережі сучасних інфекційних лікарень у державі, а також Інституту імунології. Приємно відчувати, що зробив вагомий внесок у справу здійснення такого важливого практичного кроку.
— Ви працюєте в Національному медичному університеті вже понад 27 років. Як складався цей шлях?
— Як кажуть, все починається з дитинства. Я народився у 1949 році в Херсоні. У 1971 р. закінчив стоматологічний факультет Одеського медичного інституту ім. М. І. Пирогова, до 1976 р. працював стоматологом у рідному місті. У 1976–1978 рр. навчався в клінічній ординатурі при кафедрі хірургічної стоматології КМІ, потім працював лікарем щелепно-лицьового відділення Київської клінічної лікарні № 23. У 1981 р. був обраний асистентом, а з 1995-го завідую кафедрою хірургічної стоматології. Кандидатську дисертацію захистив у 1984 р., у 1994-му — докторську. Мій учитель — відомий фахівець в галузі щелепно-лицьової хірургії професор Юрій Йосипович Бернадський, який і досі, залишаючись професором кафедри, невтомно провадить наукову роботу, створює нові підручники.
— Що ж є предметом Вашої хірургічної практики?
— Вона охоплює найбільш складний розділ хірургічної стоматології. Обшир травматології, реконструктивно-відновної та пластичної хірургії м’яких тканин та кісток щелепно-лицьової ділянки, лікування природжених та набутих дефектів і деформацій нижньої та верхньої щелеп, верхньої губи, носа та піднебіння, анкілозів скронево-нижньощелепного суглобу, розробки та обґрунтування дистракційного методу в кістково-пластичній хірургії обличчя, корекції репаративного остеогенезу.
— Варто окреслити також Ваші пріоритети в цій надзвичайно важливій галузі хірургії, враховуючи, що кількість травм та дефектів постійно збільшується.
— Я намагаюся ставитися до хворого, сповідуючи принципи клінічного максималізму. У 1986 році, вперше у колишньому СРСР, я трансплантував плюсне-фаланговий суглоб на місце пошкодженого суглобу в зоні обличчя. Операції такого типу виконую і тепер. Адже часто це — повернення людини до нормального життя. У 1995 р. вперше в Україні на базі Інституту нейрохірургії розпочаті планові черепно-лицьові операції при доброякісних пухлинах, розташованих екстра- чи інтракраніально. Близько двадцяти років тому започатковані мікрохірургічні операції на обличчі. Розроблені цілком нові способи реконструкції середньої зони обличчя. Загалом ми тісно співпрацюємо з Інститутами нейрохірургії і отоларингології Академії медичних наук України, де практикують мої однодумці — академік АМН Ю. Зозуля, члени-кореспонденти АМН України В. Цимбалюк, Є. Педаченко, Д. Заболотний, Г. Тімен.
— Коло наведених втручань є логічною підставою для виділення напряму черепно-щелепно-лицевої хірургії як окремої спеціальності.
— У науковому плані відповідну Асоціацію дійсно створено. Поштовхом стали відвідини нашої кафедри та споріднених учбових центрів у Києві Президентом Європейської Асоціації черепно-щелепно-лицевих хірургів Р. Фрісом. У 1993 р. він брав участь в організаційних зборах зі створення такої Асоціації в Україні. Мене було обрано її Президентом, оскільки на той час я був представником України і в Європейській асоціації з цього фаху. Європейському баченню завдань та перспектив у цій галузі медицини, вважаю, сприяло і те, що у 1993 р. я стажувався в Дубліні (Ірландія), у 1994 р. — в Мюнхені-Глабах (Німеччина). Наша Асоціація об’єднала провідних фахівців з усіх регіонів України, а також відомих отоларингологів, нейрохірургів, лікарів пластичної хірургії.
— У Вашому кабінету на робочому столі стоїть незвичайна анатомічна модель з прозорої пластмаси, яка точно копіює кістки черепу та обличчя, але не в нормальному стані, а після тяжкої травми. Мабуть, і за нею своя історія?
— Цю модель виконано в Бельгії, і вона наочно свідчить, що фах наш має бути синтетичним, навіть міжнародним. Декілька місяців тому у нашій клініці опинився 22-річний юнак після серйозної автокатастрофи. Комп’ютерна тривимірна томографія показала: треба розпочинати з поновлення стану основи черепа, що дозволило усунути лікворею. Реконструктивну операцію було виконано в Інституті нейрохірургії, в клініці Євгена Георгійовича Педаченка. І лише потім мені вдалося зібрати кістки обличчя так, як треба. Погодьтеся, що на студентських лекціях розповідь про цей життєвий медичний сюжет сприяє усвідомленню надзвичайної відповідальності нашого фаху.
— Ваш професійний рівень дозволив взяти участь у роботі державних комісій з ідентифікації загиблих громадян України у двох великих авіакатастрофах. Розкажіть, будь ласка, про ці відрядження.
— Це були поїздки разом з професіоналами в галузі судової медицини Ю. Шупиком і О. Філіпчуком на Шпіцберген (1996 р.), коли загинули російські та українські шахтарі, і в Салоніки (Греція, 1997 р.), де розбився український літак. Групою керував тодішній заступник міністра охорони здоров’я А. Картиш. Моїм завданням було поповнення анатомічної структури відповідних ділянок тіл загиблих з їх подальшою ідентифікацією. Завдання нелегке, але воно було виконане, за що ми отримали подяку міністра.
— У збірці “Кафедра на рубежі тисячоліть”, виданій у 2000 р. до 80-річчя колективу, який Ви очолюєте, є низка надзвичайно цікавих матеріалів багатьох Ваших колег. Мабуть, кафедра є справді зразковою?
— Науковий рівень даної праці досить високий. Проте що стосується умов роботи — це, на жаль, не так. У грудні 1999 р., у зв’язку з закриттям на ремонт лікарні № 23, яку ще досі не відкрито, відділення, на якому базується кафедра, було скорочено до 30 ліжок і переведено до лікарні № 12, що на вул. Підвисоцького. Виник територіальний розрив у роботі. Наша справа конче потребує більшої кількості місць та відповідної дислокації кабінетів спеціалізованої швидкої травматологічної допомоги в різних районах міста.
— Залишається сподіватися, що стан справи покращиться, і побажати Вам сил для невтомної роботи у двох Ваших іпостасях.
— Дозвольте закінчити цікавим спостереженням: постійне навантаження додає сили. На кафедрі працюють висококваліфіковані лікарі-педагоги, що обрали цю галузь за покликом серця і розуму. Таким чином, життя продовжується. І нині я зовсім по-іншому бачу необхідність широкої модернізації медичних закладів у нашій країні. Заради цього я і поєдную хірургічну практику з адміністративною роботою в мозковому центрі держави. Щиро вірю, що зможу зробити багато корисного не тільки допомагаючи конкретним людям як хірург, але і беручи участь у розвитку і реконструюванні медичної системи України як державний діяч.


Статьи на похожую тематику:

1. Тенденції і перспективи розвитку хірургічних втручань у колопроктології

2. Професор Віталій Москаленко: Національний медичний новим поглядом

3. Юрій Віленський Професор Микола Проданчук: “Токсикологію в океані хімічних небезпек можна порівняти з лоцманом профілактичної медицини. Тож це — наука передбачень і водночас — швидкого реагування”

4. Юрій Віленський Професор Олександр Волосовець: “Вивчення чинників здоров’я дитини і нові потенціали попередження та лікування хвороб дитячого віку в їхньому сучасному діапазоні — ось сигнальні світла педіатрії”



зміст