Анонсы статей



ГОЛОВНА
ГОЛОВНА Поиск
 

статьи схожей тематики

Застосування препарату спазмолекс у неврологічній практиці

Препарат спазмолекс виробництва компанії “Дженом Біотек” (Індія) досліджувався на кафедрі медицини невідкладних станів КМАПО ім. П. Л. Шупика на базі нейрохірургічних відділень (судинного, черепно-мозкового та спінальної травми) Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги. Препарат застосовували у 47 хворих з неврологічною симптоматикою в дозі, що залежала від больового синдрому. Добрі результати спостерігались у 19 (40 %) хворих, відмінні — у 15 (30 %), задовільні — у 8 (17 %). Спазмолекс поєднує в собі спазмолітичні, антипіретичні, виражені аналгетичні властивості. Застосування даного препарату можна широко рекомендувати при різних больових синдромах у неврологічній практиці.
Ключові слова: больовий синдром, спазмолітик, антипіретик.


І. С. Зозуля, д. м. н., професор
Київська медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика,
кафедра медицини невідкладних станів


Проблема болю в неврологічній практиці посідає важливе місце, тому що він супроводить або є головним симптомом багатьох захворювань. Це стосується як захворювань центральної нервової системи (судинні, запальні процеси або пухлини, травми тощо), так і периферичної нервової системи (травми, рефлекторні больові синдроми, полінейропатії, невропатії тощо). Як зазначає Wоodside (1988), у США щороку причиною 4 мільярдів днів непрацездатності є больові синдроми, 32 % з яких складають болі у спині, 24 % — в суглобах, 16 % — головні болі, 15 % — у м’язах, 10 % — у шлунку.
У складі всіх вертеброгенних хвороб корінцеві болі займають в середньому 34 % на поперековому і 25 % — на шийному рівнях.
За останні десятиріччя уявлення щодо патогенезу болю змінилися. Прихильники теорії “специфічності” болю відмічають, що больові відчуття пов’язані з подразненням специфічних рецепторів — ноцицепторів [6].
Існує протилежна теорія “патерну” (теорія інтенсивності), основні принципи якої викладені ще Coldschider (1894). За цією теорією больовий сигнал обумовлений подразненням неспецифічних для болю рецепторів різної модальності. При цьому важливу роль відіграє виникаючий приплив імпульсів і їх тимчасово поширена організація.
Besson P., Perl E. R. та інші (1969) і сьогодні переконані, що цими специфічними рецепторами є вільні нервові закінчення, які містяться у шкірі та інших тканинах. Вважають, що істинними ноцицепторами є Н-структури — мембрани притерміналей деяких вільних нервових закінчень.
Найбільш відомою є теорія “ворітного контролю” [7]. Згідно з цією теорією “система ворітного контролю” знаходиться під впливом супраспінальних структур, що активуються імпульсами від задніх стовпів. Низхідна спінальна імпульсація активує нейрони груп таза. Зв’язки інтраталамічних ядер зі специфічними таламічними ядрами і лімбічною корою мають важливе значення для механізмів ноцицепції. Організація шляхів больової чутливості включає в себе не тільки висхідні, але і низхідні шляхи.
Теорію “ворітного контролю” доповнює теорія “генераторних механізмів” центрального болю [2]. Доведено, що порушення гальмуючих процесів на будь-якому рівні ЦНС сприяє виникненню генератора патологічного підсиленого збудження в системі нейронів, пов’язаних з больовою чутливістю.
Активність генератора може запускати чи підтримувати імпульсацію з периферії або виникати спонтанно за рахунок окремих нейронів самого генератора. Сукупність зазначених процесів призводить до появи стійкого больового синдрому [1].
У світі існують захворювання, при яких біль є одним із симптомів захворювання і причиною звернення хворого до лікаря. Біль значно погіршує якість життя людини. Більшість медичних працівників (лікарів) займаються проблемою болю. В багатьох країнах світу існує протибольова служба (лікарні, центри). Так, у середині ХХ сторіччя в Європі виникла сітка протибольових центрів. М. Сапон (2003) зазначає, що наша країна стоїть на шляху формування протибольової служби, в тому числі — застосування оперативних втручань на структурах центральної нервової системи. В першу чергу, це — методи хірургічного лікування шляхом деструктивних операцій на різних рівнях провідникової системи. Проте ці оперативні втручання не знайшли широкого застосування в результаті частих ускладнень і рецидивів. Тому застосування широкого спектра фармацевтичних препаратів дозволяє досягти позитивних результатів, особливо при хронічних захворюваннях.
Проте накопичено значний досвід, що визначив і слабкі сторони консервативної терапії. По-перше, це звикання до препаратів з формуванням феномена фармакологічної залежності; по-друге, зниження ефективності, тому що тривале їх застосування викликає потребу збільшення дози, це в свою чергу призводить до розвитку побічних явищ як системного, так і органного характеру.
Існують нейрохірургічні методи лікування больових синдромів. Одним із них є вживлення в тіло пацієнта нейростимулятора, електроди якого підводять до різних структур головного, спинного мозку чи периферичної нервової системи. Підбір оптимального режиму стимуляції цих структур дозволяє досягти стійкого купування больового синдрому. Незважаючи на це, більшість клінік і лікарень при больових синдромах вдаються до фармакотерапії та фізіотерапевтичних методик.
Із великої кількості препаратів, в залежності від локалізації болю, його характеру, причини виникнення, застосовують релаксанти гладкої мускулатури, спазмолітики, селективні блокатори кальцієвих каналів, антидепресанти, антагоністи 5-НТ3, агоністи К-опіоїдних рецепторів, опіоїдні аналгетики, нестороїдні протизапальні препарати, ненаркотичні аналгетики.
Головними принципами застосування цих препаратів є:
1) показання для призначення;
2) доза препарату;
3) перенесення його хворим.
Метою нашої роботи було дослідження ефективності комбінованого препарату спазмолекс (який має знеболюючий, спазмолітичний і жарознижуючий ефекти) при деяких больових синдромах у неврології. Дослідження проводилося на кафедрі медицини невідкладних станів КМАПО ім. П. Л. Шупика, на базі нейрохірургічних відділень (судинного, черепно-мозкового та спінальної травми) Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги.


Табл. 1 Поділ хворих на групи відповідно до характеру захворювання МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ
Препарат спазмолекс виробництва “Дженом Біотек” застосовано у 47 хворих, які були поділені в залежності від характеру патології на 3 групи:
І група — вегето-судинна дистонія, в тому числі мігрень (17 хворих);
ІІ група — закрита черепно-мозкова травма — струс головного мозку та забиття головного мозку легкого ступеня (15 хворих);
ІІІ група — рефлекторні больові синдроми при остеохондрозі хребта, в основному поперекового відділу хребта (15 хворих).
За даними таблиці 1 основну групу складали пацієнти працездатного віку — 30–39 років (15 хворих) і 40–49 років (13 хворих), здебільшого — чоловіки (40 хворих).
Спазмолекс ми призначали при больовому синдромі по 1 табл. 2–3 рази на добу протягом 5–6 днів. Якщо больовий синдром був надто виражений, то застосовували по 2 табл. 2–3 рази на добу або додавали парацетамол 0,4.


РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Табл. 2 Ефективність лікування досліджуваних груп хворих препаратом спазмолекс Результати лікування оцінювали за п’ятибальною системою: 5 — відмінно,
4 — добре, 3 — задовільно,
2 — незадовільно (табл. 2).
Добрі результати спостерігались у 20 хворих, відмінні — у 16, задовільні у 8 хворих. Задовільних було найбільше при хронічному больовому рефлекторному синдромі при остеохондрозі хребта.
Слід зазначити, що при кожному захворюванні больовий синдром мав свої особливості, що і зумовило особливості лікування спазмолексом.
Так, при вегето-судинній дистонії головний біль був зумовлений дистонією судин головного мозку, зниженням або підвищенням артеріального тиску. Як правило, призначення спазмолексу викликало тимчасове зменшення або зникнення головного болю (6–8 годин), а при лікуванні протягом 6–8 днів головний біль у більшості випадків зникав. Нами відмічено значне покращення стану хворих (головний біль зникав швидше і на триваліший період — 8–10 годин) при поєднаному лікуванні спазмолексом та цитрамоном (при зниженому артеріальному тиску).
При мігрені найкраще спазмолекс допомагав у першу фазу — фазу спазму судин головного мозку. При цьому значно легшими були перебіг і фази вазопаралічу. Больовий синдром був менше виражений, і напад мав короткочасний перебіг. Курсовий метод лікування (8–10 днів) викликав значно довшу ремісію в перебігу мігрені.
При струсі головного мозку головний біль зникав при застосуванні спазмолексу одразу ж, при застосуванні препарату 2–3 дні (до 5 днів) ефективність його була 5 балів.
При забитті головного мозку легкого ступеня (без субарахноїдального крововиливу) застосування спазмолексу давало добрий ефект уже на другий день. Зменшувався або зовсім зникав головний біль, покращувався сон, відмічалася антипіритична, седативна дія препарату. Курсове лікування значно покращувало стан хворих, скорочувало термін їх перебування у лікарні.
Щодо рефлекторного больового синдрому при поперековому остеохондрозі, особливістю є те, що гострі больові синдроми лікуються краще, особливо якщо поєднувати спазмолекс із протинабряковою терапією (фуросемід + лазикс).
При хронічних больових синдромах біль значно зменшується, стан хворих покращується, але повинно проводитися комплексне лікування після детального обстеження.
Нами встановлено, що після проведеного лікування спазмолексом поліпшувався загальний стан у 89 % (42) хворих, у 72 % (34) практично зникав больовий синдром. Слід зазначити, що найкраще больовий синдром лікувався спазмолексом у гострому періоді.
Згідно з даними психологічних досліджень, усереднений профіль особистості всієї групи хворих після лікування спазмолексом розміщувався в межах психологічної норми.
При дослідженні вегетативної нервової системи зареєстровано домінування еутонії або симпатикотонії, і тільки у 10 % хворих спостерігалася парасимпатикотонічна спрямованість.
При лікуванні спазмолексом вегетативна реактивність та функціональні навантаження характеризувалися достовірною нормалізацією в кардіоваскулярній і дихальній системах.
Спазмолекс сприяв нормалізації гемодинаміки головного мозку, особливо нормалізації тонічних властивостей судин, тобто діяв як спазмолітик.
Побічних ефектів при застосуванні спазмолексу зареєстровано не було.


ВИСНОВКИ

Таким чином, наведені дані застосування препарату спазмолекс у хворих з больовим синдромом доводять його позитивний ефект, відсутність побічних проявів. Препарат поєднує в собі аналгетичні, спазмолітичні й антипіретичні властивості. Крім того, він позитивно впливає на центральну і вегетативну нервову систему, а це, в свою чергу, — на нормалізацію центральних регуляторних систем, що обумовлює нормальне функціонування різних біологічних систем організму, в тому числі блокує біль.
Застосування спазмолексу можна широко рекомендувати при різних больових синдромах у неврологічній практиці.


ЛІТЕРАТУРА

[1] Вальдман А. В. Боль как эмоционально-стрессовая реакция и способ ее антиноцицептивной регуляции// Вестник АМН СССР. – 1980. – № 9. – С. 11–17.
[2] Дуринян Р. А. Физиологические основы боли и рефлекторного обезболивания// Вестник АМН СССР. – 1980. – № 9. – С. 38–44.
[3] Мезан Р. Загадка болі. – М., 1981.
[4] Санон Н. Роль нейрохирургии в лечении болевых синдромов// Газета “Ваше здоров’я”. – 2003. – № 36. – С. 7–8.
[5] Besson P., Perl E. R. Respouse of cutaneous Sensory units With unmyelinated fibers to noxons stimul// J.Neurophisiol. – 1969. – Vol. 39. – P. 1023–1043.
[6] Burgers P. R., Perl E. R. Myelinited afferent fibres responded Specifically to noxious Stimulation of the skin// J.Physiol. – 1967. – Vol. 190. – P. 541–562.
[7] Caseg K. L., Melzack R. Neural mechanisms of pain: conceptual model// New concepts to pain and ITS clinical management. – Philadelphia Davis, 1967. – P. 13–31.
[8] Waodside D. Chronic pain clinics: Practical problems// Schmerz, Pain, Dourel. – 1988. – Vol. 9, № 4. – P. 296–300.


Статьи на похожую тематику:

1. М. М. Козачок, М. М. Селюк, Л. О. Висотюк Застосування Диклоберлу в клінічній практиці

2. О.Б.Любінець Перспективи застосування гелю Ремісид у фізіотерапевтичній практиці

3. Застосування ферментного препарату пепзим у дітей

4. Ефективність застосування препарату джеофлокс в лікуванні хворих на туберкульоз легень

5. Досвід застосування препарату кардилол у лікуванні серцево-судинних захворювань

6. О.М.Вергун Досвід застосування препарату Гіперзар-Н у хворих на артеріальну гіпертензію

7. М. І. Лутай, А. Ф. Лисенко Метаболічна терапія при стенокардії: перспективи застосування препарату триметазидин

8. Л.В.Мороз, І.Г.Палій, Т.В.Ткаченко Застосування препарату Ентеросгель у комплексній терапії пацієнтів з гострими вірусними гепатитами із супутнім дисбактеріозом кишківника

9. Опыт использования препарата спазмолекс при лечении периоперационных болей

10. С. М. Гайдукова, С. В. Видиборець Тромбоцитози в лікарській практиці



зміст