Анонсы статей



ГОЛОВНА
ГОЛОВНА Поиск
 

статьи схожей тематики

Найвища цінність, що не має ціни

Любомир Пиріг


Аксіологія і медицина Спорідненість медицини та філософії з прадавніх часів не викликає сумнівів. Адже загадковість, таємничість феноменів життя і смерті завжди були предметом зацікавленості і вивчення як філософів, так і медиків. Сьогодні, на жаль, цей зв’язок позабутий.
Дуже вдалою спробою по-науковому викласти філософсько-ціннісний зміст медицини в процесі її розвитку і в сучасності зробив у своїй монографії “Аксіологія і медицина” професор М. В. Попов (Київ, 2003, 282 с.). Книга складається з двох основних розділів: “Аксіологія: об’єктивні витоки, історія формування, основні поняття, діалектика і методологія” (це — своєрідна пропедевтика аксіології загалом) та “Ціннісний потенціал медицини і лікарства” (відразу зверну увагу на невдало вжите слово “лікарство”. Чи не мав на увазі автор “лікарювання”?).
Поряд з глибокими екскурсами в античну міфологію, давню історію, усну народну творчість, автор оцінює сучасність у ставленні суспільства до людини, до її життя, до природи, зокрема в Україні, пояснюючи нинішню тяжку ситуацію в нашій державі тим, що “…дається взнаки тягар кріпосницького і гулагівського ставлення до людини, її життя, здоров’я”.
Справедливо зазначено, що “…наше повсякденне життя, праця, пізнання світу та інших людей завжди аксіологічно забарвлені, незалежно від того, усвідомлюємо ми це, чи ні”. Автор застерігає, що “теоретична розробка проблеми цінностей належить до числа найзаплутаніших і складних проблем наукового пізнання”. Незалежно від цього йде послідовний виклад філософських поглядів на цінності життя, природи, здоров’я, праці, думок учених античного світу, Сходу, підкреслюються гуманістичні акценти філософії епохи Відродження, І. Канта, неокантіанців, К. Ясперса. Наголошено на виродженні ідеології цінності людини, її життя після більшовицького перевороту в Росії. Варто було б згадати ще один прояв варварства ХХ століття — гітлерівський націонал-соціалізм.
Вузловими проблемами цінностей в ідеології М. Попов вважає такі: ідеологія цінностей і цінність ідеологій; криза ідеологій як наслідок переоцінки цінностей; соціальні цінності і доля світової культури; проблема цінностей і сутність людини. У діалектичному плані йде всебічне обговорення таких питань, як особистість і суспільство, особистість і держава. Стосовно питання тоталітаризму і особистості, автор вважає, що відголоски негативів цього мають місце і в умовах нашої держави. Тенденція до знецінення людини, її життя й гідності, нехтування духовними цінностями, породжені ХХ сторіччям, за нинішніх обставин глобалізації, яка проявляється більше негативами, ніж позитивами, призвели до того, що “аксіологічний драматизм минулого століття був і залишається провідним мотивом філософських і соціологічних роздумів зірок першої величини людської мудрості”.
У підрозділі, присвяченому проблемам формування аксіологічної культури людини, підкреслюється невіддільність людини від природи і наголошується на вічних засадах вселюдської моралі, виголошених у Нагірній проповіді. Також дана оцінка можливостей виховання аксіологічного світогляду нашого громадянина (знецінення праці; “соціально-економічний розгардіяш і політична непевність”; “Брехня панує на всіх поверхах соціальної культури суспільства, а істина перекручується або замовчується. Краса перетворилася на різні ерзаци псевдокультури, красиві вчинки замінені відвертим хамством”).
М. Попов подає свої пропозиції навчально- і науково-організаційного характеру для популяризації, підвищення авторитету аксіологічного виховання. Від себе додам, що це потрібно, але вирішальною і головною за наших обставин є соціально-політична та економічна основа формування суспільної свідомості.
Пильна увага в монографії приділяється індивідуальному розвитку людини — онтогенезу. Авторська громадянська позиція спостерігається також в оцінці наслідків Чорнобильської катастрофи: вони можуть реалізуватися на рівні істотних генетичних змін у людському роді через тисячі років, а ось чинники сучасної соціально-духовної кризи відбиваються на здоров’ї протягом життя індивідуума. Підкреслюється, що програма вивчення онтогенетичного розвитку має включати не лише генетичні та репродуктивні чинники, а й соціальні — безпеку праці, стан довкілля тощо. І навіть діяльність ідеологічних інстанцій — наскільки засоби масової інформації сприяють усвідомленню, засвоєнню цінності життя, вихованню духовності.
Автор критично ставиться до визначення поняття здоров’я ВООЗ, вбачаючи у ньому виключно гносеологічний зміст. Керуючись засадами ціннісного підходу, М. В. Попов вважає, що поняття здоров’я має включати здоров’я людини — особисте, спадково-родове (генетична основа); здоров’я особистості і суспільства (соціально-психологічне, морально-культурне). Пропонує таке визначення поняття здоров’я: “Оптимальне функціонування генетичних і соціокультурних закономірностей системи “людина-особистість”, яке забезпечує виконання оптимуму фізіологічних та соціальних функцій організму людини та всього людства”.
Автор визначає провідні ідеї в медицині: профілактику, гуманістичну сутність, цілісність розуміння людського організму та його патології. Сучасна лікарська практика в Україні, оцінювана за цими критеріями, не витримує критики, у чому також можна погодитися з автором.
Розглядаючи здоров’я як одну з найбільших цінностей, автор справедливо не обминає ставлення окремої людини до власного здоров’я. Як приклад самозбереження з метою продовження мислення в ім’я творчості він називає І. Канта, Й.-В. Гете, М. Амосова. У зв’язку з цим можна згадати згортання у наш час видання науково-популярної медичної літератури, яка сприяла б самоусвідомленню цінності здоров’я. Слід зауважити, що у створеному Етичному кодексі українського лікаря, де передбачено етичні норми всіх сторін і взаємозв’язків у діяльності сучасного лікаря, а також давній принцип “не зашкодь” доповнений принципом ”твори благо”, шлях до затвердження цих істин надто довгий.
Згадана автором сумнозвісна лисенківщина, сесія ВАСГНІЛ 1948 року нагадала, що під час мого навчання в цей час на першому курсі Львівського медичного інституту за рік помінялося п’ять завідувачів кафедри біології. А представлене етичне правило допомагати всім, незалежно від національності та ідейних переконань, збудило в пам’яті, як екзаменатори на іспиті з основ марксизму-ленінізму запитували: кому надавати допомогу насамперед — пораненому німецькому чи радянському солдатові?
Взагалі ж дана монографія — широкоосяжний за висвітленням проблеми науковий твір, потрібний науковцям (не тільки філософам і медикам), практичним лікарям, усім, хто цікавиться сьогодні проблемою виживання людства. Відчувається широка філософська ерудиція автора, знання з історії медицини, загальної історії людства. А громадянська заангажованість автора сприяла наданню монографії ще й публіцистичного забарвлення.


Статьи на похожую тематику:



зміст