Анонсы статей



ГОЛОВНА
ГОЛОВНА Поиск
 

статьи схожей тематики

Віддане серце

Розмову вів Юрій Віленський


Патріарх української медицини академік Дмитро Чеботарьов про життєвий та науковий шлях видатного терапевта і геронтолога Олега Коркушка


Думка про побудову цього етюду саме як розповіді Вчителя про талановитого учня виникла в хвилини, коли я роздивлявся в одному з холів інституту геронтології АМН України невеличку, проте зворушливу фотогалерею. Її присвячено академіку НАН і АМН України, дійсному члену РАМН Дмитру Федоровичу Чеботарьову. Ці гравюри життя зібрав та експонував член-кореспондент НАН України, академік АМН України, член-кореспондент РАМН Олег Васильович Коркушко, керівник відділення клінічної фізіології та патології внутрішніх органів Інституту геронтології, найближчий учень сучасного Антея серед українських інтерністів.
— Життєвий шлях і риси вдачі Олега Васильовича я знаю, мабуть, краще за інших, адже ми спілкуємося та співпрацюємо близько п'ятидесяти років, — розповідає Дмитро Федорович. — В Олега, якому перед початком війни виповнилося дванадцять років, було нелегке дитинство. Підлітка під час фашистської навали врятувала тітка. Прийшло звільнення. Закінчивши десятирічку, Олег став студентом Київського медичного інституту. Вчився блискуче і закінчив вуз з відзнакою. На той час я обіймав посаду голови вченої ради МОЗ УРСР, водночас завідуючи з 1955 року кафедрою терапії Київського інституту вдосконалення лікарів. І ось на вокзалі, проводжаючи мене до Москви у відрядження, мій брат, заступник головного лікаря міської станції швидкої медичної допомоги Федір Чеботарьов, познайомив мене з молодим лікарем. Це був Олег Коркушко. Федір Федорович дав йому найкращі рекомендації. Так через деякий час Олег Васильович став клінічним ординатором, а потім аспірантом на керованій мною кафедрі.
— А як сталося, що ваш союз виявився непорушним і на українській геронтологічній ниві?
— Інститут геронтології АМН СРСР було засновано в Києві у 1958 році, і його перший директор академік М. М. Горєв запропонував мені очолити майбутній терапевтичний відділ. Я погодився, але сказав, що мені потрібні співробітники, назвавши, зокрема, Олега Коркушка. О. Коркушко вивчав особливості білків крові у людей похилого віку і успішно захистив кандидатську дисертацію. Тож, коли було побудовано першу чергу будівель інституту, який я, за пропозицією М. М. Горєва, очолив у 1961 році, Олег Васильович увійшов до складу фундаторів нового закладу в його клінічному діапазоні, поряд з Микитою Борисовичем Маньківським (неврологічна клініка) і Євгеном Павловичем Подрушняком (клініка захворювань опорно-рухового апарату).
Одночасно з виконанням директорських обов'язків, я керував терапевтичним напрямом. Олег Васильович також отримав одну з ключових ролей у цій інститутській програмі і досить швидко сформувався як інтерніст високої кваліфікації. У 1969 році він захистив дисертацію на ступінь диктора медичних наук, присвячену проблемам клінічної кардіології.
— Як виглядає узагальнений науковий портрет Олега Васильовича?
— Він — шанований лауреат Державних премій України, лауреат академічних премій ім. С. П. Боткіна та М. С. Стражеска (ці наукові нагороди ми отримали за спільну монографію "Геріатрія в терапевтичній практиці").Перу Олега Васильовича належить понад 500 наукових праць і численні монографії та посібники. Однак насамперед — він чудовий лікар-терапевт в усіх галузях захворювань внутрішніх органів, високодосвідчений кардіолог та пульмонолог. Ці якості — не щось випадкове, Олег Васильович — невтомний трудівник і вимагає справжньої відданості науці і від співробітників сектору клінічної геронтології, яким керує.
— Нещодавно в інституті геронтології було урочисто відзначено поважний ювілей академіка АМН України О. В. Коркушка… Вітальне слово виголосив директор Інституту геронтології член-кореспондент АМН України Владислав Вікторович Безруков. То були хвилюючі події для наукової громадськості і нагадування про Вашу наукову школу. Адже цьому урочистому акту передував Ваш ювілей з приводу 95-річчя…
— У цьому заході Олег Васильович взяв душевну участь, бо ми справді немов науковий батько та син. Загалом, ми часто спілкуємося, співпрацюємо над науковими роботами, але найбільш дорогим для мене є постійне піклування з боку Олега Васильовича. Щодо засідання, присвяченого моїй персоні з приводу поважного вікового рубежу, зворушило тепле вітання від академіка Бориса Васильовича Петровського, мого ровесника, та нагорода орденом "Дружба", який мені від імені Президента Росії Володимира Володимировича Путіна вручив Посол Російської Федерації в Україні Віктор Степанович Черномирдін, який спеціально завітав до інституту. Серед фото, зафіксованих у той день, є і світлина, де ми з Олегом Васильовичем стоїмо разом.
Ось такою вийшла ця замальовка про щиру Людину, глибокодумного Вченого, справжнього Лікаря Олега Васильовича Коркушка.


Д. Чеботарьов та О. Коркушко


О. Коркушко


Статьи на похожую тематику:



зміст