Анонсы статей



ГОЛОВНА
ГОЛОВНА Поиск
 

статьи схожей тематики

Ефективність застосування нормогідрону у хворих із середньотяжким перебігом харчової токсикоінфекції

За останні роки відмічається високий рівень захворюваності на гострі кишкові інфекції, насамперед — харчові токсикоінфекції (XТI). Харчові токсикоінфекції — це група гострих поліетіологічних захворювань, що виникають унаслідок вживання в їжу інфікованого мікроорганізмами продукту, в якому відбулося накопичення збудників та їх токсинів. Ці захворювання характеризуються короткочасним перебігом, розладами функції травного тракту, синдромом запальної інтоксикації і водно-електролітними порушеннями. Несвоєчасне та неповноцінне проведення невідкладних лікувальних заходів при ХТІ можуть бути причиною загострення і сприяти формуванню хронічних захворювань дигестивної системи.
На сьогодні існують десятки розчинів для пероральної та інфузійної регідратації. У сучасній фармації є різні склади розчинів для оральної регідратації, але в будь-якому з них витримано оптимальне співвідношення електролітів. Так, препарат нормогідрон (Normogidronum), порошок для орального застосування виробництва “Галичфарм”, містить у своєму складі (пакет 9,9 г): натрію хлориду — 0,70 г, калію хлориду — 0,50 г, глюкози у перерахунку на безводну речовину — 2,0 г, натрію цитрату — 0,58 г. Нормогідрон застосовують у комплексній терапії для відновлення водно-електролітної рівноваги, корекції ацидозу.


В. М. Фролов,
д. м. н., професор
Луганський державний медичний університет, кафедра інфекційних хвороб та епідеміології


Метою даного дослідження було вивчення ефективності і безпечності застосування препарату нормогідрон у порівнянні з регідроном у хворих із середньотяжким перебігом харчової токсикоінфекції.


МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ

Табл. 1 Етіологічна структура ХТІ в обстежених хворих У дослідженні взяли участь 66 хворих з діагнозом “харчова токсикоінфекція з синдромом гострого гастроентериту”, віком від 15 до 66 років. Пацієнти були розподілені на дві групи:
основна група — 33 хворих, з них чоловіків — 18 (54,6 %), жінок — 15 (45,4 %), які як основний засіб патогенетичної терапії отримували нормогідрон. Супутні діагнози: холецистит некалькульозний — 6 хворих, хронічний панкреатит — 3, дисбактеріоз — 1, хронічний коліт у стадії загострення — 2, дифузний кардіосклероз — 3, дифузний зоб І ст. — 1 хворий;
контрольна група — 33 хворих, з них чоловіків — 17 (51,5 %), жінок — 16 (48,5 %), які додатково до загальноприйнятого лікування отримували препарат порівняння — регідрон. Супутні діагнози: хронічний некалькульозний холецистит — 1 хворий, хронічний панкреатит — 3, ерозія шийки матки — 2, цукровий діабет — 1 хворий.
Обидві групи хворих були рандомізовані за віком, статтю та тяжкістю клінічного перебігу ХТІ.
Критерієм відбору хворих для участі в дослідженні була наявність чітко вираженого синдрому гострого інфекційного гастроентериту (гострий початок захворювання, нудота, блювання, діарея з частотою випорожнень не менше 10 разів на добу). В дослідження включалися хворі, які поступили до інфекційного стаціонару протягом першої доби захворювання. Усі хворі були інформовані лікарем щодо проведення даного дослідження, його мети та можливого терміну спостереження.
Етіологічна структура ХТІ була визначена шляхом бактеріологічного обстеження випорожнень, промивних вод шлунка та блювоти. При цьому керувалися загальноприйнятими рекомендаціями про встановлення етіологічного діагнозу ХТІ [2, 3]. Результати етіологічної розшифровки ХТІ в обох групах обстежених представлені в таблиці 1.
Схема призначення препарату. Нормогідрон призначали у вигляді водного розчину: 1 пакет (9,9 г) нормогідрону розчиняли у 500 мл свіжокип’яченої охолодженої води. За наявності вираженої діареї та блювання препарат вводили усередину кожні 5–10 хв. по 50–100 мл, зважаючи на кількість втраченої хворим рідини. По мірі вщухання і до повної зупинки діарейного синдрому та відновлення водно-електролітного обміну кількість введення нормогідрону відповідно зменшувалася. Курс лікування складав від 7 до 10 діб, в залежності від терміну ліквідації діарейного синдрому.
Додаткове лікування хворих, які були під наглядом, включало дієтотерапію (стіл № 2), відповідний режим (напівліжковий), вітамінотерапію (аскорбінова кислота або аскорутин). Проводилося промивання шлунку 2 %-ним розчином харчової соди, очисна клізма, всередину призначали сірчанокислу магнезію і кремнеземні ентеросорбенти у вигляді 1 %-ної суспензії. Антибактеріальна терапія хворим, які були під наглядом, не застосовувалася. Хворі контрольної групи отримували таке саме додаткове лікування, але замість нормогідрону застосовувався регідрон.
Оцінка терапевтичної ефективності нормогідрону проводилася в динаміці та включала урахування таких клінічних симптомів: нудота, блювання, діарея, зниження або відсутність апетиту, загальна слабкість, нездужання, підвищення температури тіла, головний біль, головокружіння, пониження артеріального тиску, прискорення пульсу, болючість у мезогастрії та епігастрії при пальпації, озноб, тургор шкіри (таблиці 2, 3).
Усім хворим перед призначенням лікування та після його закінчення проводили такі лабораторні дослідження: загальний аналіз крові та сечі, бактеріологічний аналіз калу, блювотних мас та промивних вод шлунка на ентеропатогенні та умовно-патогенні бактерії; біохімічні дослідження, які включали вивчення концентрації “середніх молекул” (СМ) за методом так званих “функціональних проб печінки”, а саме показників сироваткових амінотрансфераз — АлАТ та АсАТ, загального білірубіну та тимолової проби уніфікованими методами.


Табл. 2 Ступінь вираженості ознак у обстежених хворих основної групи


РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

При лабораторному обстеженні було встановлено, що у 5 чоловік основної групи та 4 осіб контрольної визначався лейкоцитоз у межах 9,9–10,8х109/л, у решти обстежених обох груп — нормальна кількість лейкоцитів (у межах 5,5–9,0х109/л). В основній групі помірне підвищення ШОЕ було відмічено у 8 пацієнтів, суттєве (в межах 20–35 мм/год) — у 3 пацієнтів. У контрольній групі підвищення ШОЕ відмічалось у 10 хворих, в тому числі у 2-х — суттєве (в межах 20–32 мм/год). Активність сироваткових амінотрансфераз (АлАТ та АсАТ) в основній групі була помірно підвищеною у 8 хворих, значне підвищення АлАТ (2,5 ммоль/г/л) спостерігалося лише у одного пацієнта, у решти 23 осіб основної групи активність амінотрансфераз сироватки крові відповідала верхній межі норми або була незначно підвищена. В контрольній групі помірне підвищення активності амінотрансфераз відмічалося у 6 хворих, значного підвищення активності даних ферментів не було виявлено, у решти хворих даної групи активність амінотрансфераз сироватки крові відповідала верхній межі норми. Концентрація загального білірубіну та показники тимолової проби у всіх обстежених хворих були в межах норми. Рівень сечовини був підвищений лише в одного хворого основної групи. У всіх хворих в гострому періоді хвороби відмічалися зсуви водно-електролітного балансу: у 82 % — суттєві, у решти (18 %) — значні.
Отже, дослідження так званих “функціональних проб печінки” у хворих обох груп дозволило встановити в гострому періоді інфекції підвищення рівня амінотрансфераз сироватки крові АлАТ та АсАТ у середньому в 1,4 рази вище норми. При повторному лабораторному обстеженні (на 6–7-у добу від початку лікування) у хворих основної групи відмічено зниження показників до норми. У пацієнтів контрольної групи цей показник залишався помірно підвищеним або відповідав верхній межі норми, а саме: АлАТ — 0,74 ± 0,03 ммоль/г/л (при нормі 0,3–0,68 ммоль/г/л; Р < 0,05), АсАТ — 0,63 ± 0,04 ммоль/г/л (при нормі 0,25–0,54 ммоль/г/л; Р < 0,05).
Було встановлено, що при використанні препарату нормогідрон відповідно до показань та в рекомендованих дозах побічних ефектів не виявлено. Препарат добре переноситься хворими, в жодному випадку не відмічено негативного впливу на динаміку досліджуваних клінічних та біохімічних показників.


Табл. 3 Ступінь вираженості ознак у обстежених хворих контрольної групи


ВИСНОВКИ

1. Використання препарату нормогідрон як основного патогенетичного засобу в лікуванні хворих на харчові токсикоінфекції, спричинені умовно-патогенними мікроорганізмами, забезпечує нормалізацію загального стану та самопочуття хворих, ліквідацію як загальнотоксичного, так і діарейного синдромів. Порівняння з пацієнтами контрольної групи, які отримували стандартний препарат регідрон, дозволило встановити, що нормогідрон є ефективним засобом для швидкої ліквідації патологічних проявів, а саме — загальнотоксичного синдрому та синдрому гострого інфекційного гастроентериту.
2. Використання нормогідрону сприяє нормалізації електролітного балансу хворих на ХТІ та зумовлює ліквідацію синдрому “метаболічної” інтоксикації, що документується зниженням,
а в більшості випадків і нормалізацією кількості так званих “середніх молекул”, тобто речовин середньої молекулярної маси від 300–500 до 5000 дальтон, що мають значну токсичність. Динаміка зниження концентрації СМ у крові хворих на ХТІ при лікуванні препаратом нормогідрон у низці випадків є більш значною, ніж при використанні регідрону.
3. Тривалість збереження клінічних (діарейний синдром) та лабораторних (дані копрограми) ознак синдрому гострого інфекційного гастроентериту у хворих на ХТІ при лікуванні нормогідроном у цілому на 1,2 ± 0,2 доби менше, ніж при використанні регідрону, що свідчить про високу ефективність досліджуваного препарату.
4. За даними бактеріологічного обстеження, використання нормогідрону сприяє нормалізації складу мікрофлори кишківника протягом 5–7 діб. Повторних висівів умовно-патогенної мікрофлори у хворих, що перенесли ХТІ, виявлено не було.
5. При використанні препарату нормогідрон не було відмічено побічних ефектів. Диспансерне обстеження протягом одного місяця після завершення курсу лікування в умовах інфекційного стаціонару дозволило встановити високу ефективність препарату нормогідрон, оскільки як загальний стан реконвалесцентів, так і досліджувані лабораторні показники були в межах норми.
Отже, отримані дані свідчать про ефективність використання нормогідрону в клінічних умовах при лікуванні харчової токсикоінфекції.


Література

[1] Адрейчин М. А., Луцук А. С., Чемич Н. Д. Усовершенствование обследования больных острыми кишечными заболеваниями/ Республиканский межведомственный сборник. Вып. 20. – К.: Здоров’я, 1988. – С. 75–78.
[2] Бернасовская Е. П., Калюжная Л. Д., Бидненко С. И. и др. Методические рекомендации по лабораторной диагностике, эпидемиологии, клинике и лечению заболеваний, вызываемых условно-патогенными энтеробактериями. – К.: Здоров’я, 1980.
[3] Бернасовская Е. П., Бычковский В. Н., Бидненко С. И. Острые кишечные инфекции, вызванные условно-патогенными микроорганизмами. – К.: Здоров’я, 1984.
[4] Бернасовская Е. П., Бондаренко В. И. и др. Кишечные инфекции/ Республиканский межведомственный сборник. Вып. 20. – К.: Здоров’я, 1988.
[5] Бернасовская Е. П., Бондаренко В. И. и др. Кишечные инфекции/ Республиканский межведомственный сборник. Вып. 21. – К.: Здоров’я, 1988.
[6] Бернасовская Е. П., Пархоменко Л. В., Тимохина Л. В. Антибиотикорезистентность штаммов P. mirabilis, выделенных при кишечных расстройствах у детей /Республиканский межведомственный сборник. Вып. 21. – К.: Здоров’я, 1989. – С. 46–49.
[7] Возианова Ж. И. Инфекционные и паразитарные болезни. Т. 1. – К.: Здоров’я, 2002. – С. 381–408.
[8] Гебеш В. В., Шевчук В. Б., Чайковская Т. Р. и др. Острые кишечные инфекции как общеклиническая проблема/ Республиканский межведомственный сборник. Вып. 21. – К.: Здоров’я, 1989. – С. 96–100.
[9] Липковский В. Ф. Основы патогенеза и патогенетической терапии острых кишечных инфекций/ Республиканский межведомственный сборник. Вып. 20. – К.: Здоров’я, 1988. – С. 89–92.
[10] Лукач И. Г., Бидненко С. И., Бернасовская Е. П. и др. Протейная инфекция. – К.: 3доров’я, 1985.


Статьи на похожую тематику:

1. Ефективність застосування препарату джеофлокс в лікуванні хворих на туберкульоз легень

2. Ефективність застосування інгібітора ГМГ-КоА-редуктази ловастатину у хворих на прогресуючу стенокардію

3. В. В. Гебеш Ефективність лактувіту в комплексному лікуванні хворих на дисбактеріоз

4. Н.В.Чаплинська, Л.В.Глушко Ефективність препарату Симвакор®-Дарниця у комплексному лікуванні хворих на стабільну стенокардію напруги

5. Л. В. Забродська, Т. С. Брюзгіна Застосування Силіксу для ентеросорбції у хворих на бронхіальну астму

6. О.М.Вергун Досвід застосування препарату Гіперзар-Н у хворих на артеріальну гіпертензію

7. С. Я. Сольський, Л. С. Осипова, Т. В. Сольська Клінічний досвід застосування Мікосисту та Гропринозину® у хворих з хронічними кандидозними вульвовагінітами

8. О. І. Фролов, О. С. Сичов, Н. В. Пелех, Ю. В. Зінченко, Є. А. Павлюк Застосування Диротону в комбінованій терапії у хворих на есенціальну гіпертензію з фібриляцією передсердь

9. В.І.Цимбалюк, С.В.Власенко, О.Г.Крамчанінова Застосування ботулотоксину А (Диспорт™) у комплексній консервативній терапії при нейроортопедичних синдромах у хворих на дитячий церебральний параліч

10. О. Й. Жарінов, Н. П. Левчук, В. І. Зайцева, В. О. Куць, В. О. Бобров Динаміка показників добового моніторування артеріального тиску у хворих з есенціальною гіпертензією на фоні застосування Кандесару



зміст