Анонсы статей



ГОЛОВНА
ГОЛОВНА Поиск
 

статьи схожей тематики

Зірка Никольського, школа Потоцького, плеяда Картамишева

Володимир Коляденко


І. Потоцький В історичному дзеркалі розвитку кафедри шкірних і венеричних хвороб Національного медичного університету
ім. О. О. Богомольця впродовж 120 років її плідної роботи яскраво сяють імена і здобутки генерації видатних українських лікарів та вчених. Це, приміром, один із засновників сучасної сифілідології професор Михайло Стуковенков (1842–1897), почесний член Паризького та Віденського дерматосифілідологічних товариств, засновник жіночого медичного інституту в Києві Сергій Томашевський (1854–1916), знавець у галузі алергодерматології Сергій Богданович (1893–1976). Та в цьому ретроспективному нарисі я хочу зупинитися більш докладно на трьох видатних постатях в живому літописі милосердя, який уособлює непересічні риси кафедри. Це — професори Петро Никольський (1858–1940), Іван Потоцький (1898–1978), Анатолій Картамишев (1898–1973).
Петро Васильович Никольський… Це — наукова зірка першої величини в світовій дерматології. Учень Михайла Івановича Стуковенкова, він працював в клініці шкірних і венеричних захворювань рідного університету впродовж 15 років, після закінчення альма-матер у 1884 році. Наполегливо розробляв функціональний напрямок в дерматології, впроваджуючи ідеї нервизму. Саме П. Никольський надав нові докази неврогенного патогенезу екземи. Блискучому фахівцеві належить пріоритет в описі ряду рідкісних дерматозів: вродженого універсального акантокератолізу (1897), стригучої форми колового випадіння волосся (1900), ромбоподібної гіпертрофії шкіри шиї (1925). Петро Васильович обґрунтував можливість патогенетичного лікування вроджених дерматозів, зробив значний вклад у розробку терапії сифілісу. Та найістотніше його відкриття — “симптом Никольського”, опис характерного діагностичного синдрому пухирчатки — легке відшарування епідермісу при цьому тяжкому захворюванні. Петро Никольський, окрім Києва, працював у Варшаві та Ростові-на-Дону, але цей діагностичний знак, який увійшов у світову наукову літературу, він виявив і описав саме на українському науковому терені.
Іван Іванович Потоцький, привітний чемний лікар з гуманістичним спрямуванням характеру і допитливим розумом, керував кафедрою, про яку йдеться, з 1960 до 1974 року, а до 1978 року залишався її консультантом. Він — учень видатного фізіолога, академіка Л. А. Орбелі, в 1939 р. захистив докторську дисертацію на тему “Роль нервової системи при запальних процесах шкіри”. Та це лише частинка його наукових розвідок. Іван Іванович є автором 330 наукових праць, зокрема 10 монографій та підручників. Під його керівництвом виховано 6 докторів та 42 кандидати медичних наук. До цієї наукової школи належу і я. Саме І. Потоцький запропонував тему моєї докторської дисертації щодо вивчення патогенезу алергічних сверблячих дерматозів за даними окисно-відновлювальних процесів у шкірі. Власне, це дослідження стало поштовхом на шляху мого фахового вдосконалення і намагань гідно нести знамено Вчителя, замінити якого на чолі кафедри мені судилося.
І врешті — незабутня імпозантна аристократична постать енциклопедиста в галузі дерматовенерології Анатолія Іосафовича Картамишева. Він керував нашою кафедрою з 1945 до 1953 р., І. І. Потоцький і С. М. Богданович — його учні та послідовники. Біографічні дані видатного лікаря та педагога надзвичайно цікаві. Анатолій Картамишев закінчив в 1919 р. Військово-медичну академію в Петрограді, працював у Празькій клініці Крейбиха, а потім в Київській дерматологічній клініці. Доктором наук став у 1929 році, присвятивши свої дослідження вивченню патогенезу пухирчатки. Був справжнім класиком дерматовенерології, і знаменно, що підручник Анатолія Картамишева “Кожные и венерические болезни” витримав три видання. Його перу належать й інші відомі праці — “Хроническая пузырчатка. Клинико-лабораторный очерк”, “Ретикулезы и саркоидозы кожи”.
Входячи в аскетичні анфілади нашої історичної клініки в складі Центральної міської клінічної лікарні в Києві, я відчуваю неначе відлуння таланту наших попередників, бачу їх мудрі очі, вслухаюся в пульс рідного медичного університету. Можна з повним правом констатувати: київська дерматовенерологічна школа, символом і взірцем якої є вчені-гуманісти, прізвища і роботи яких я згадав, посідає славетне місце у світовій галузі цих клінічних дисциплін. Так, науковий прогрес — то колективний поступ. Проте його спрямування, його дієвість вирішують видатні індивідуальності, вчені з яскравим обдаруванням. Саме такими на шпальтах історії постають професори Петро Никольський, Іван Потоцький, Анатолій Картамишев.


Статьи на похожую тематику:

1. Зірка Дмитра Чеботарьова

2. В.З.Нетяженко, Т.І.Мишанич, Я.І.Клебан Шоста Зимова школа лікаря-інтерніста



зміст