Анонсы статей



ГОЛОВНА
ГОЛОВНА Поиск
 

статьи схожей тематики

Рекомендації І Міжнародної консультації з еректильної дисфункції (2000)

за підтримки Всесвітньої організації охорони здоров’я, Міжнародної консультації з урологічних захворювань, Міжнародного урологічного товариства і ряду інших наукових урологічних та андрологічних товариств)


Перша міжнародна консультація з еректильної дисфункції відбулася в липні 1999 року в Парижі (Франція). Як результат її роботи був запропонований заключний документ — Проект рекомендацій з еректильної дисфункції. Після обговорення його у відповідних, згаданих вище товариствах, у 2000 році документ було прийнято. Отже, ми пропонуємо нашим читачам скорочений виклад Рекомендацій разом з наступними доповненнями з даного питання, що з’явилися протягом часу після публікації документу.


Доречним епіграфом до Рекомендацій може бути визначення ВООЗ з даного питання (1994 р.):
Існують фундаментальні права особи, включаючи право на сексуальне здоров’я та здатність задовольняти та контролювати сексуальну та репродуктивну поведінку відповідно до соціальної особистої етики — свободи від страху, стиду, вини, фальшивих вірувань та інших факторів, що гальмують прояви сексуальності та порушують сексуальні взаємовідносини; звільнення від органічних розладів, захворювань та недоліків, які впливають на сексуальну та репродуктивну функцію.


Термін “еректильна дисфункція” (ЕД) пропонується застосовувати при станах стійкої або тимчасової неспроможності чоловіка досягати і/або підтримувати ерекцію статевого члена, достатню для проведення статевого акту. На сьогодні цей термін вживається замість традиційних раніше “імпотенція” або “чоловіча слабкість”, оскільки вони були вилучені як терміни, що, з одного боку, не зовсім вірно відображають стан проблеми, з іншого — є образливими і принизливими для пацієнта.
Еректильна дисфункція може бути самостійним розладом або симптомом іншого захворювання. Основою діагностики насамперед є скарги пацієнта, об’єктивні дані, а також повідомлення партнерки. Важливим фактором для встановлення даного діагнозу є постійність розладів, при цьому тривалість їх має становити як мінімум 3 місяці. В окремих випадках (після травми, при хірургічно індукованій дисфункції, зокрема після простатектомії) діагноз можна встановлювати раніше 3–місячного терміну. З проблемою ЕД стикаються чоловіки в постпубертатному періоді, незалежно від віку. Розлад може бути набутим, постійним або ситуаційним. Багато аспектів даної проблеми пов’язані з культурними, соціальними, етнічними, релігійними та національними особливостями. Крім того, мають значення грамотність, у тому числі сексуальна, пацієнта та його партнерки. Партнерку рекомендується залучати до лікувального процесу для з’ясування всіх аспектів проблеми, необхідних для правильного вибору тактики і методів лікування.
Термін “еректильна дисфункція” стосується лише специфічної нездатності досягати чи підтримувати ерекцію статевого члена і не повинен вживатися при викривленнях члена, хворобі Пейроні, спонтанних або медикаментозно індукованих пролонгованих чи болючих ерекціях. ЕД слід диференціювати з іншими сексуальними розладами у чоловіків — передчасною еякуляцією, аноргазмією, відсутністю потягу, а також виділяти її при поєднанні з цими сексуальними розладами.
На відміну від більшості інших медичних проблем, вибір тактики медикаментозного чи іншого методу лікування має враховувати не лише загальномедичні підходи, а й етнічні, традиційні, соціально-економічні, культурні аспекти, а також відповідати пріоритетам і сподіванням пацієнта і його партнерки та їх психологічному статусу.


Загальні принципи діагностики та обстеження

Первинна діагностика ЕД в більшості випадків здійснюється лікарями загальної практики. Після виявлення ЕД чоловікові слід провести психосексуальну терапію і медичне лікування, що включає фармакологічну та хірургічну терапію.
Обстеження пацієнта з ЕД включає такі діагностичні тести:
· обов’язкові (проводяться кожному пацієнту);
· рекомендовані (мають значення і є бажаними для первинного обстеження більшості пацієнтів);
· оптимальні (мають значення для обстеження специфічних за профілем пацієнтів і для прийняття рішення про тактику лікування);
· спеціалізовані (необхідні відібраним пацієнтам відповідно до специфічного профілю і ситуації).


І. Обов’язкові дослідження і тести

Сексуальний, медичний та психологічний анамнез. Важливими і обов’язковими елементами для всіх чоловіків зі скаргами на ЕД є запитання діалогу пацієнт–лікар. Нижче представлені приклади запитань сексуального анамнезу для щоденної лікарської практики:
· “Багато чоловіків Вашого віку починають стикатися з сексуальними проблемами. Чи немає їх у Вас? Я хотів би обговорити це з Вами”.
· “Чи можете Ви описати свої сексуальні проблеми?”
· “Коли у Вас почалися проблеми з ерекціями? Опишіть, будь ласка, їх детально”.
· “Розкажіть про своє статеве життя. Наскільки Ви були ним задоволені в минулому?”
· “Чи бувають у Вас ерекції при мастурбації або у сні, чи коли Ви прокидаєтесь зранку?” (дискусія з питань мастурбації є досить складною і залежить від культурних і релігійних поглядів).
· “Наскільки сильний у Вас на даний час сексуальний потяг у порівнянні з минулим часом?”
· “Чи маєте Ви прискорену еякуляцію або її затримки на теперішній час, чи були вони в минулому?”
· “Чи знаєте Ви, наскільки задоволена Ваша партнерка статевими стосунками з Вами? Чи можу я поспілкуватися з Вашою партнеркою стосовно Вашого статевого життя за теперішніх обставин?”
· “Якою була реакція партнерки на Ваші сексуальні проблеми? Чи захоче вона відновити з Вами сексуальні стосунки?”
· “Як вплинуть Ваші сексуальні труднощі на подальший спосіб і стиль життя?”
Суттєвими компонентами такого анамнезу є:
· еректильна недостатність (початок, тривалість, прогресування, серйозність проблеми, як це впливає на стосунки з партнеркою, спонтанні/ранкові ерекції, самозбудження та візуально викликані ерекції),
· зміна сексуального бажання,
· еякуляція,
· оргазм,
· сексуально спричинені болі в статевих органах,
· сексуальна функція партнерки,
· вплив життєвого стилю,
· паління.

Медичний анамнез включає вивчення таких аспектів:
· хронічні захворювання внутрішніх органів (гіпертонія, цукровий діабет та інші ендокринні захворювання, ниркові та печінкові розлади, атеросклероз та серцево-судинні фактори ризику, у тому числі гіперліпідемія),
· травми та оперативні втручання в ділянці малого тазу/ промежини/ статевого члена,
· радіотерапія в ділянці статевого члена,
· неврологічні та психічні захворювання.

Окремо і детально розглядається психологічний стан пацієнта (обстеження, спостереження та лікування у психіатра, психолога або подібних спеціалістів, взаємовідносини з членами сім’ї та іншими людьми, конфлікти на роботі та приводи для них, наявність в анамнезі сексуального насильства, економічне положення як стресовий фактор). Особлива увага приділяється симптомам депресії (частота стурбованості, пригніченого настрою, відчуття себе нещасним і пригніченим, втрата інтересу до справ і життя), зміні самопочуття та звичок, взаємовідносинам з партнеркою (міжособистісні і сексуальні), попередньому та теперішньому сексуальному досвіду, анамнезу сексуальних травм/збочень, іпохондрії, анамнезу сексуальної функції, задоволенню роботою та соціальною позицією, освітньому рівню.

Для оцінки ступеня та глибини ЕД рекомендується використовувати п’ятиступеневу шкалу оцінки. Ці запитання з варіантами відповідей на них дозволяють оцінити здатність досягати і підтримувати ерекцію. Загальний підсумок балів по п’яти запитаннях характеризує ступінь розладу ерекції.
На запитання:
1. Як часто Ви мали здатність досягати ерекції під час сексуальної активності?
2. Коли у Вас були ерекції при сексуальній стимуляції, як часто Ваші ерекції були з достатнім напруженням, необхідним для пенетрації у піхву?
3. Коли Ви розпочинали статевий акт, як часто Ви були здатні до пенетрації?
4. Під час статевого акту як часто Ви були здатні підтримувати ерекції після пенетрації?
варіанти відповідей (бали):
· майже ніколи або ніколи – 1;
· декілька разів (рідше, ніж у половині випадків) – 2;
· час від часу (близько половини випадків) – 3;
· більшість випадків (частіше, ніж у половині випадків) – 4;
· практично завжди або завжди – 5.
На запитання:
5. Під час статевого акту наскільки важко Вам було підтримувати ерекцію до його повного завершення?
варіанти відповідей:
· надзвичайно важко – 1;
· дуже важко – 2;
· важко – 3;
· не дуже важко – 4;
· не важко – 5.
За результатами цього тесту (загальна сума балів) виділяють такі ступені ЕД:
5–10 балів — виражена ЕД,
11–15 балів — помірна ЕД,
16–20 балів — незначна ЕД,
21–25 балів — нормальні показники.

Для оцінки якості життя пацієнта з ЕД та оцінки його суб’єктивного стресу використовують одноступеневу шкалу впливу. Варіанти відповіді на запитання “Як розвиток ЕД вплинув на Ваше задоволення якістю життя?” (бали):
· дуже незадоволений – 1;
· практично незадоволений – 2;
· як коли, часом задоволений, часом ні – 3;
· практично задоволений – 4;
· дуже задоволений – 5.
Результати шкали відображають кількісний індекс суб’єктивного стресу і стурбованості розладом, дана оцінка проводиться окремо від визначення ступеня ЕД.
Крім зазначених вище моментів, слід звернути увагу на сподівання пацієнта (визначення його потреб, сподівань, пріоритетів, можливостей).

Фізикальне обстеження пацієнта. При встановленні діагнозу ЕД кожен пацієнт проходить ретельне фізичне обстеження, що включає:
· оцінку будови тіла (вторинні статеві ознаки);
· оцінку серцево-судинної (АТ та серцевий ритм за останні 3 місяці), нервової та сечостатевої систем, огляд статевого члена, яєчок, ректальне обстеження.
При фізикальному обстеженні часом отримують несподівані знахідки — ущільнення статевого члена, атрофія яєчок, підозра на рак простати тощо.


ІІ. Рекомендовані діагностичні тести

При призначенні лабораторних обстежень лікар повинен зважати на анамнез, наявність факторів ризику, вартість та реальні можливості тестів. Обстеження включає:
1. Експрес-аналіз глюкози, глікозильованого гемоглобіну і ліпідного профілю, якщо відповідні обстеження не проводилися протягом останніх 12 місяців. Ці обстеження дозволяють виключити цукровий діабет або гіперліпідемію.
2. Дослідження гіпоталамо-пітуїтарно-гонадного профілю з визначенням рівня тестостерону. Особливо важливим є дане обстеження при зниженні статевого потягу та зменшених розмірах яєчок.


ІІІ. Оптимальні діагностичні тести

1. Психологічна чи психіатрична консультація після ретельного збору сексуального та психосоціального анамнезу.
2. Лабораторні дослідження:
· пролактин, лютеїнізуючий гормон,
· тиреотропний гормон,
· розгорнутий аналіз крові, якщо він не проводився протягом останніх 6 місяців,
· аналіз сечі (нативний та мікроскопічний).

ІV. Спеціальні дослідження
та діагностичні тести
У більшості випадків пацієнти з ЕД повинні бути під наглядом та на лікуванні у лікарів первинної ланки. Однак при специфічних станах може виникати необхідність проведення спеціалізованого обстеження та лікування, а саме:
· пацієнт наполягає на проведенні специфічного обстеження та лікування,
· пацієнту показані судинні, нефрологічні та кардіологічні дослідження,
· молодий пацієнт після операції або травми тазу, промежини або статевого члена, який може бути кандидатом для реконструктивної судинної хірургії,
· пацієнти з хворобою Пейроні або деформацією статевого члена, які потребують хірургічного лікування,
· пацієнт з рефрактерною депресією, біполярним розладом або анамнезом сексуального збочення чи травми, а також пацієнти, яким психіатричні або психосексуальні розлади заважають стосункам з людьми,
· пацієнти з ендокринопатіями, включаючи цукровий діабет,
· пацієнти з невтішними результатами лікування, які можуть бути кандидатами для проведення інтракавернозної ін’єкційної терапії чи хірургічної імплантації статевого члена.
По можливості лікар має провести максимум необхідних гормональних, судинних, неврологічних і психологічних обстежень у своїй клініці перед направленням до спеціаліста.

В цілому спеціальне обстеження може включати:
· поглиблене психосексуальне обстеження і дослідження особистості;
· психіатричне обстеження;
· дослідження нічних ерекцій та ригідності статевого члена;
· судинну діагностику (внутрішньокавернозний ін’єкційний фармакотест, доплерографія судин статевого члена, динамічна інфузійна фармакокавернозографія та фармакокавернозометрія, артеріографія члена, комп’ютерна томографія та магніто-резонансне обстеження для виключення травми або інфекції, радіоізотопне дослідження);
· спеціальні ендокринологічні дослідження (функція щитоподібної залози, дослідження гіпоталамо-пітуїтарно-гонадних функцій, магніто-резонансне дослідження турецького сідла);
· нейрофізіологічні дослідження (віброметрія, ступінь бульбо-кавернозних рефлексів, кавернозна ЕМГ, тести викликання соматосенсорних потенціалів).


Лікування

Зміна стилю життя та вплив на фактори ризику. Певні фактори стилю життя (паління, зловживання алкоголем, наркотична залежність) можуть вимагати проведення необхідної санітарно-освітньої роботи. Це саме стосується психологічних факторів (стосунки з оточуючими, зокрема партнерський конфлікт, сексуальна дезінформація, обмежена сексуальна практика і депресія).
Сексуальна техніка та інформація. Метою цього корекційного моменту є досягнення усвідомлення пацієнтом впливу психологічного аспекту на сексуальну функцію, надання повного об’єму інформації про нормальні вікові зміни, необхідність партнерської прелюдії та любрикації.
Призначення ліків. Найвживанішими ліками, що можуть певним чином провокувати розвиток ЕД, є антигіпертензивні, психотропні (антидепресанти), антиаритмічні засоби, антиандрогени та стероїди. Зміна доз ліків або груп препаратів може зумовити певний позитивний ефект у пацієнта з ЕД, однак це не повинно досягатися за рахунок загострення первинних станів, що лікуються (підвищення артеріального тиску при гіпертензії, загострення депресії тощо).
Гормональна замісна терапія (ГЗТ) корисна при гормональних порушеннях — гіпогонадизмі, гіперпролактинемії, а також при андрогенній недостатності. Однак навіть у таких хворих ГЗТ не завжди дає позитивний терапевтичний ефект, і тоді виникає потреба іншої відповідної стимулюючої терапії, часто — інтервенційної.
Проведення андрогенної ГЗТ часто є досить складним, оскільки у чоловіків спостерігаються значні відхилення нормальних рівнів вільного тестостерону. Тому завжди слід брати до уваги клінічні прояви гіпогонадизму (втрата м’язової маси/сили, зниження кісткової маси, збільшення вісцерального жиру). Як правило, замісна або доповнююча терапія тестостероном зумовлює збільшення кісткової і м’язової маси, м’язової сили і частоти спонтанних ерекцій. Разом з тим, вплив ГЗТ на сексуальну функцію, потяг та спроможність є менш значимим. Однак у деяких пацієнтів такий вид терапії є досить ефективним, але невідомо, які фактори є предикторами ефективності лікування.
Необхідно пам’ятати про побічні ефекти ГЗТ, особливо у чоловіків старшої вікової групи (розвиток серцево-судинних захворювань і захворювань простати). Перевага надається застосуванню тестостерону як замісної, а не доповнюючої терапії.
Симптоматичне лікування ЕД. Перед початком терапії пацієнт і його партнерка повинні бути поінформовані щодо можливих способів лікування, їх ризику і результатах, а також вартості.
Важливим моментом є оцінка стану серцево-судинної системи (ССС) пацієнта, оскільки, з одного боку, терапія ЕД часто дає побічні ефекти з боку цієї системи, з іншого — такі хворі часто мають порушення ССС ще до початку лікування.
Призначене лікування має попередньо оцінюватися не лише з позицій ефективності та безпечності, але й відповідати культурному, релігійному та економічному рівню хворого.
Основними моментами, що впливають на вибір терапії, є:
· механізм дії (периферичний чи центральний),
· будова (синтезовані чи природні засоби),
· легкість у застосуванні,
· неінвазивність,
· вартість,
· дані доказової медицини щодо безпеки та ефективності методу.
Використання засобів і рекомендацій Інтернету для проведення лікування ЕД ні в якому разі не може замінити прямого спілкування лікар–пацієнт.

Сексуальне консультування та навчання. Такі методи, як секс-терапія, психосексуальна терапія, шлюбна терапія, адресовані персонально парам. Однак часто така терапія може бути психологічно неприйнятною для пацієнта внаслідок недостатньої ефективності, дороговизни тощо.
Оральні агенти часто є препаратами першого ряду лікування, що зумовлено їх ефективністю і неінвазивністю. Деякі засоби (наприклад, йохімбін) використовувалися з давніх-давен практично емпірично, без урахування результатів клінічних досліджень щодо ефективності/безпечності цих препаратів.
Основними механізмами дії оральних агентів при лікуванні ЕД є:
· центральна дія як дофамічних агоністів,
· подвійна центральна та периферична дія як альфа-адреноблокаторів,
· периферична дія як інгібіторів фосфодіестерази чи попередників закису азоту,
· як стимуляторів чи адаптогенів.
Силденафіл, селективний інгібітор фосфодіестерази, рекомендований у багатьох країнах світу для лікування ЕД. Препарат діє за умови внутрішньоклітинного надходження NO, а для того, щоб ініціювати виділення NO в кавернозних тілах, необхідна сексуальна стимуляція. За відсутності сексуальної стимуляції препарат неефективний.
У більшості досліджень препарат продемонстрував свою ефективність незалежно від етіології ЕД, ступеня її вираженості та віку пацієнта. В останні роки підтверджено можливість та ефективність його застосування у хворих з цукровим діабетом, гіпертензією, розсіяним склерозом, депресією.
Протипоказанням є поєднане застосування силденафілу з нітратами, які часто дають небезпечні гіпотензивні реакції. Найчастіші побічні ефекти при застосуванні силденафілу — переміжний головний біль, почервоніння шкіри, диспепсія, носові виділення, перехідні зміни кольорового бачення. В цілому, при дотриманні показань і протипоказань до використання, силденафіл продемонстрував високу ефективність та безпечний профіль.
Апоморфін — дофамінергічний агоніст центральної дії. Спочатку препарат використовувався підшкірно, однак подальші дослідження підтвердили переваги застосування під язик. Еректильна активність препарату проявляється зазвичай через 20 хвилин після прийому. Основна побічна дія — нудота, що спостерігається в основному при використанні середніх і великих доз (2 мг і 4 мг). Рідше наявні такі побічні ефекти, як головокружіння, пітливість, сонливість.
Фентоламін — альфа-адреноблокуючий агент з подвійною центральною та периферичною дією. За даними багатоцентрових досліджень, ефективність препарату є недостатньою. Побічні ефекти (головокружіння, носові виділення, тахікардія) проявляються при застосуванні великих доз (від 40 мг).

Інші пероральні препарати. Раніше широко використовували меланотан і поєднання L-аргініну і йохімбіну. Даний аспект вимагає подальшого дослідження щодо довготривалої безпеки.

Місцева терапія включає інтракавернозну ін’єкційну терапію, інтрауретральну терапію та вакуумні способи лікування. Вона рекомендується хворим з ЕД, яким оральна терапія протипоказана, у випадку наявності побічних ефектів або недостатньої ефективності.
Інтракавернозна ін’єкційна терапія. Для ін’єкцій у статевий член використовують препарати, які розслаблюють гладкі м’язи кавернозних тіл (папаверин, фентоламін або сучасніші – алпростаділ, простагландин Е1). На сьогодні використовується в основному монотерапія алпростаділом або його комбінація з іншими препаратами. У більшості пацієнтів така терапія є ефективною і досить безпечною. Можливі побічні ефекти — біль, приапізм, формування хрящової тканини. Недоліками терапії є інвазивне місцеве застосування та висока вартість.
Інтрауретральна терапія. Інтрауретральне введення алпростаділу є альтернативою для ін’єкційної терапії, однак при такому введенні ефективність препарату зазвичай нижча. Ефективність терапії підвищує паралельне накладання еластичного кільця на статевий член. Побічні ефекти — біль і гіпотензія. Перевагами методу є менша інвазивність втручання, недоліками — висока вартість.
Вакуумні локальні пристрої (ВЛП) рекомендуються чоловікам, які мають протипоказання до фармакологічної корекції або не зацікавлені у такій терапії. Механізм дії таких пристроїв — застосування негативного тиску, що збільшує притік крові до статевого члена, що потім підтримується накладанням еластичного кільця на його основу. Переваги методу — нефармакологічна природа, зручність застосування, відсутність протипоказань, дешевизна. У деяких країнах ВЛП доступні у вільному продажу. Побічними ефектами є біль, оніміння статевого члена, гематоми, затримка еякуляції.


Хірургічне лікування.

Судинна хірургія. Мікроваскулярні артеріальні шунтування та венозне перев’язування мають позитивні ефекти завдяки збільшенню артеріального притоку та зменшенню венозного відтоку. При відборі пацієнтів перевага надається молодим хворим і тим, що мають судинні порушення. Результати лікування визначаються в основному хірургічною майстерністю.
Імплантація статевого члена. Останній крок у виборі методу лікування — хірургічна імплантація напівригідних або наповнювальних протезів статевого члена. Даний метод лікування є дуже інвазивним і незворотним, а тому має використовуватись як резервний метод лікування у випадку неефективності попередніх. Перевагами методу є висока ефективність і довготривалість корекції. Недоліки пов’язані з незворотністю втручання, інвазивністю, хірургічними ускладненнями (зокрема, інфекція з деформацією і рубцюванням статевого члена), механічною відмовою.

На продовження обговорення теми еректильної дисфункції (ЕД) ми вирішили ознайомити читачів з найновішими публікації з цієї проблеми, оскільки з моменту прийняття Рекомендацій, що були запропоновані Вам вище, пройшло декілька років, і за цей час з’явилися нові підходи до лікування ЕД. Зокрема, в арсеналі лікарів — нові препарати, щодо ефективності яких на сьогодні вже існують дані доказової медицини. Про це читайте нижче.


1. Нові пероральні препарати для лікування еректильної дисфункції

(New oral drugs for erectile dysfunction// Drug Ther Bull. – 2004 Jul. – V. 42, № 7. – Р. 49–52)

Ще у 1998 році було доведено, що силденафіл (віагра фірми Пфайзер), селективний інгібітор фосфодіестерази типу 5, має переваги над іншими медичними втручаннями у лікуванні ЕД. Однак протягом останніх 4-х років на фармацевтичному ринку з’явилися три нові препарати, схвалені для лікування даної патології в ряді країн:
· апоморфін — допамінергічний агоніст для сублінгвального прийому (Uprima–Abbott Laboratories Ltd), перший препарат центральної дії, що має доведену дію і ліцензований для лікування ЕД;
· тадалафіл (Сіаліс, Cialis–Eli-Lilly) — подібно до силденафілу, є селективним інгібітором фосфодіестерази;
· варденафіл (Левітра, Levitra–Bayer PLC) — також препарат-наступник силденафілу.
У даній статті розглядаються аспекти застосування зазначених препаратів у лікуванні еректильної дисфункції у чоловіків.


2. Ефективність та безпечність використання тадалафілу у американців та пуерторіканців з еректильною дисфункцією

(The efficacy and safety of tadalafil in United States and Puerto Rican men with erectile dysfunction// Seftel AD, Wilson SK, Knapp PM, Shin J, Wang WC, Ahuja S// J Urol. – 2004 Aug. – V. 172, № 2. – Р. 652–657)

Авторами вивчалася ефективність та безпечність застосування тадалафілу у чоловіків з тяжкою ЕД. Дизайн дослідження — багатоцентрове, подвійне, плацебо контрольоване, паралельне. Обстежено 207 чоловіків (жителів Сполучених Штатів Америки та Пуерто-Ріко), рандомізованих для прийому плацебо або 20 мг тадалафілу протягом 12 тижнів. Ефективність препарату оцінювали за змінами від вихідного рівня середнього Міжнародного Індексу Еректильної Дисфункції (МІЕД) та кількістю відповідей “так” на Опитувальник Сексуального Профілю (ОСП). В результаті дослідження встановлено, що чоловіки, які приймали тадалафіл, мали значно кращий профіль МІЕД (9,3 проти 0,3 балів у групі плацебо, p < 0,001), а також відсоток успішних пенетрацій (31, 6 % проти 2,3 % в групі плацебо, p < 0,001). Всього серед пацієнтів, лікованих тадалафілом, про покращення еректильної функції повідомило 82,8 % пацієнтів (у групі плацебо — 19,6 %). Найчастішим побічним ефектом при прийомі активного препарату був головний біль (15,7 % проти 6,3 % в групі плацебо) та диспепсія (7,5 % проти 0 %). Отримані результати дослідження свідчать, що прийом 20 мг тадалафілу є ефективним і безпечним заходом для лікування чоловіків з ЕД.


3. Ефективність і безпечність прийому варденафілу у чоловіків з еректильною дисфункцією: результати Японського дослідження

(Safety and efficacy of vardenafil in patients with erectile dysfunction: Result of a bridging study in Japan/ Nagao K, Ishii N, Kamidono S, Osada T. The Vardenafil (Levitra) Clinical Trial Group// Int J Urol. – 2004 Jul. – V. 11, № 7. – Р. 515–524)

Метою даного дослідження було вивчення ефективності та безпечності варденафілу — високоселективного інгібітору фосфодіестерази типу 5 — у лікуванні японських чоловіків з ЕД. Дизайн дослідження — проспективне, подвійне, рандомізоване. Кількість учасників — 283 пацієнти. Прерандомізаційний період становив 4 тижні спостереження за хворими, після рандомізації їм призначали 5 мг, 10 мг, 20 мг варденафілу або плацебо протягом 12 тижнів. Для оцінки ефективності використовували запитання Міжнародного Індексу Еректильної Дисфункції (МІЕД). В результаті проведених обстежень встановлено, що всі три дози препарату перевищували за ефективністю плацебо: Q3 шкала становила відповідно 4,06 при дозі варденафілу 5 мг, 4,53 — при дозі варденафілу 10 мг, 4,64 — при дозі варденафілу 20 мг, тоді як в групі плацебо цей показник дорівнював 3,17. Шкала Q4 була відповідно 3,47; 4,15; 4,31 для різних доз варденафілу порівняно з 2,31 для плацебо. В цілому про покращення ерекції повідомляли 86 % пацієнтів, що отримували активне лікування. Побічні ефекти (головний біль, риніт, закладеність носа) слабкої вираженості спостерігалися у 35,3 %, 45,3 %, 54,5 % при прийомі варденафілу 5, 10, 20 мг відповідно порівняно з 21,1 % побічних ефектів у групі плацебо. Серйозні побічні реакції при прийомі препарату не спостерігалися. Отримані дані дозволяють рекомендувати варденафіл як ефективний препарат, що добре переноситься, для лікування ЕД.


Статьи на похожую тематику:

1. Лікування негонококового уретриту (директиви Міжнародної асоціації урогенітальної медицини, 2002)

2. Лікування системного червоного вовчака і його життєво небезпечних ускладнень (Керівництво з діагностики та лікування системного червоного вовчака у дорослих. Американська колегія ревматологів, 2000 рік)

3. Рекомендації

4. Ураження органа зору при цукровому діабеті. Діабетична ретинопатія: Рекомендації EBM

5. Лабораторна діагностика гепатиту С Рекомендації Національного центру з контролю і попередження захворювань, США (2003)

6. Імуносупресивна терапія після трансплантації нирки Рекомендації Європейської асоціації урологів (2004)

7. Раптова серцева смерть. Фактори ризику та профілактика. Рекомендації Українського наукового товариства кардіологів

8. Раптова серцева смерть. Фактори ризику та профілактика (Рекомендації Українського наукового товариства кардіологів)

9. Рекомендації з діагностики, оцінки та лікування артеріальної гіпертензії у дітей та підлітків (American Academy of Pediatrics, 2004)

10. Профілактика остеопоротичних переломів у людей похилого віку. Рекомендації Національної фундації остеопорозу та Геріатричної асоціації (США, 2005)



зміст