Анонсы статей



ГОЛОВНА
ГОЛОВНА Поиск
 

статьи схожей тематики

Юрій Григор’єв
Академік Олександр Возіанов: “Розквіт української медичної науки — реальність часу. Як діятимемо далі?”

Старовинні тихі квартали поблизу Львівської площі в Києві, вулиця Юрія Коцюбинського. Саме тут в сімдесятих роках було побудовано Інститут урології, який нині входить до складу АМН України.
Сімнадцять останніх років цим славетним закладом керує відомий вчений, талановитий хірург-уролог світового класу, Президент АМН України, академік НАН і АМН України, Герой України Олександр Федорович Возіанов.
Професор призначив зустріч о пів на десяту ранку. В більшості установ в цей час робочий день лише розпочинається, проте для Олександра Федоровича, як завжди, він стартував на світанку. П’ять разів на тиждень о сьомій годині він стає до операційного столу.


— Олександре Федоровичу, своє величезне лікарське навантаження Ви обрали цілком добровільно. Адже відповідальних обов’язків у Вас декілька. Хірургічну роботу Ви ставите, здається, над усе. Що спонукає до цієї негучної звитяги?

— Спонукає, якщо сказати коротко, любов до хірургії, відданість їй, тяжіння до складних завдань — зрозуміло, на фоні урології і задля неї, заради допомоги стражденній людині. Урологію я обрав свідомо. Ще студентом Київського медичного інституту переконався: незважаючи на особливу важливість цього фаху, урологія серед інших напрямів залишалася своєрідною Попелюшкою. Лікарська справедливість щодо урологічних хворих ще в ті далекі часи перетворилася на мою найважливішу місію. Все інше — з цих коренів. Насамперед — знахідки та секрети моїх безперервних хірургічних випробувань.

— Олександре Федоровичу, Ви справді досягли вражаючих фахових вершин і першим серед українських лікарів стали членом Всесвітнього, Європейського та Американського товариств урологів, членом Міжнародного товариства дитячих урологів. Напевно, успіхові допомогли якісь сприятливі обставини? Скажімо, щасливе дитинство в освіченій заможній сім’ї?

— Щасливе дитинство? В рік мого народження — жахливий 1938-й — було заарештовано мого батька. Він не повернувся з цих лабет, я ніколи не бачив його. Мама виховала мого старшого брата Віталія і мене лише своєю стійкістю і невтомною працею. Таким чином, моє життя — це праця, праця і праця, адже ніхто за мене, як кажуть, не “клопотав”. Десь на третьому курсі я захопився урологією — був членом студентського наукового гуртка, брав участь у нічних чергуваннях. Тренував мистецтво і вправність рук в операційному блоці, приглядався до досвіду лікарів. Мені почали довіряти певні маніпуляції, а потім залучили до хірургічної роботи. На щастя, в мене були чудові вчителі. А потім, після призову на флот, була військово-лікарська служба в цій професійній іпостасі. Я був єдиним урологом в далекому Североморську.

— Але ж все почалося в лікарні, яку в Києві звикли іменувати Жовтневою, а раніше — Олександрівською?

— Це справді так. Проте урологічна клініка виглядала в роки мого студентського стажування вкрай аскетично, особливо в порівнянні з нинішніми позиціями. Після повернення до альма-матер я продовжив працювати на цій самій кафедрі. Навчаючи і навчаючись, у 1978 році захистив докторську дисертацію, маючи вже понад п’ятнадцять років фахового стажу та здобутків. У лікарні було організовано міський урологічний центр, один із перших спеціалізованих центрів у столиці. Він діяв паралельно з науково-дослідним інститутом урології, і наслідки втручань свідчили самі за себе.

— Проте наскрізна тема нашої розмови — портрет інституту урології.

— Так. Основними напрямами наукової і практичної діяльності інституту є: сечокам’яна хвороба; запальні захворювання нирок, сечовивідних шляхів та чоловічих статевих органів; розробка й удосконалення методів лікування вроджених вад розвитку урологічної системи та вазоренальної гіпертензії; онкоурологічні захворювання; лікування патології передміхурової залози; урологія дитячого віку; радіаційна урологія; аспекти андрології.
Щодо найвагоміших пропозицій, це істотно нові можливості лікування сечокам’яної хвороби завдяки наявності досконалої апаратури для безконтактного подрібнення каменів, розвиток ендоскопічної урології, принципово нові методи операцій на передміхуровій залозі. На початку 70-х років за участю одного з перших директорів інституту професора Юрія Єдиного та інженера Олега Балаєва тут було винайдено і застосовано апарат “Урат-1” для руйнівного щодо каменів і нешкідливого для організму впливу методом гідравлічної ударної хвилі. Можливо, про ці роботи можна було б написати науково-фантастичний роман з типовим для долі нашої наукової думки сюжетом — використання талановитої української ідеї на Заході.

— За Вами, шановний Олександре Федоровичу, — вирішальне вдосконалення методів лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози та її злоякісних уражень, новітні підходи в інших галузях оперативної урології. З чого складається Ваш хірургічний автопортрет?

— Ви знаєте, цей і справді багатобарвний професійний доробок складається, особливо останнім часом, якщо бути відвертим, з вимушеного реконструктивного виправлення помилок деяких інших хірургів. Ясна річ, повторне втручання з метою відновлення тієї чи іншої функції є дуже складним. Однак я повинен виконувати професійний обов’язок. Перш за все — заради здоров’я та життя хворої людини.
Тож маю нагоду закликати — не нехтуйте можливостями нашого інституту. Консультативна поліклініка відкрита для кожного, як і подальше висококваліфіковане лікування на державних засадах. А взагалі — я прибічник страхової медицини, яка б підвищила відповідальність лікарів.
За усіма іноваціями — величезний труд. Так, його начебто не бачить суспільство, але відчувають врятовані.
Доводиться робити чимало операцій з приводу вроджених урологічних аномалій, тобто у сфері урології дитячого віку. Одного разу я вилікував юнака з Пакистану з такою патологією. До втручання в Києві він переніс дванадцять (!) операцій за кордоном.
Але життя є життя — іноді трапляються і невдачі. Проте що таке мужність хірурга? Попри будь-які перепони, йти далі, бо на тебе, на твоє мистецтво чекають стражденні пацієнти.


— Нещодавно, Олександре Федоровичу, вищою американською науковою нагородою відзначено Вашу роботу з аспектів профілактики радіоіндукованих пухлин сечового міхура. Це поки єдине подібне визнання української медицини.

— Тут моїм співавтором є провідний патоморфолог у галузі уронефрології Аліна Романенко. Оскільки в осіб, які брали участь у ліквідації аварії на ЧАЕС, спостерігається цезієва індикація, цей радіонуклід, особливо у чоловіків з наявністю гіперплазії передміхурової залози, може затримуватися в порожнині сечового міхура. Тонкі міжнародні спостереження в лабораторіях США, Швеції і Японії, довели: в уротелії з’являється відповідний молекулярно-генетичний “маркер”, який свідчить, що протипухлинний захист послаблено. Якщо додати, що в інституті у відділі ендоскопічної урології впроваджено метод фотодинамічної діагностики, який дозволяє “перехоплювати” такі ранні передракові стани, вимальовується слушна профілактична лінія.

— Якщо хірургія — Ваші “троянди”, то послідовні зусилля щодо розвитку АМН України — то “виноград”. Тож я прошу окреслити цю вкрай важливу площину у Вашій діяльності.

— 24 лютого 1993 року Указом Президента України було сформульовано основні завдання нової Академії, а спеціальною постановою від 22 березня 1993 року Уряд визначив перелік її закладів. Так виникла Академія медичних наук України, і саме її інститути та центри, а їх понад 40, уособлюють фундаментальні дослідження і клінічні розробки та новації фактично в усіх галузях сучасної охорони здоров’я. Можна констатувати, що це — європейський рівень медичної науки.
Іноді можна почути таку думку: якщо одне з нагальних питань роботи АМН України — це, насамперед, практична допомога хворим, то чому б МОЗ України знову не розпочати адміністративним чином керувати всіма цими інститутами чи їх частиною?
Проте керувати наукою — специфічне завдання, і парадокс тут є таким: чим більш незалежними виглядають інститути у своїх розробках (в думці, а не фінансовому аспекті), тим вагомішим є їх прогрес. І якщо поставити запитання — як діяти далі, аргументована відповідь буде такою: АМН є великою скарбницею України, в неї зосереджено вагомий і унікальний за досвідом, знаннями та кваліфікацією кадровий склад, її інститути та центри плідно працюють не тільки в Києві, але і в Харкові, Львові, Одесі, Донецьку, Дніпропетровську. Я впевнений — майбутнє саме за цим об’єднанням медичних інтелектуалів і знавців.

Розмовляв Юрій Григор’єв


Статьи на похожую тематику:

1. Юрій Григор’єв Олександр Флемінг — першовідкривач пеніциліну

2. Юрій Віленський Академік АМН України Юрій Фещенко: “Фтизіатрія та пульмонологія — волаюче поле турбот, із важкими викликами і повільними перемогами”

3. Олександр Возіанов Біологічна етика — інвективи теоретиків і реалії життя

4. Юрій Віленський Академік АМН України Леонід Розенфельд: “Власне, в житті кожного дослідника приховані свої Х-промені. Виокремити їх і є покликанням”

5. Юрій Віленський, Олександр Тарасенко Наукові дзвони Чорнобиля

6. Юрій Віленський, Олександр Тарасенко Микола Банчук. На перехрестях доль

7. Юрій Віленський, Олександр Тарасенко Валентин Ганул: Реальна Україна починається на вулиці Ломоносова

8. Василь Нетяженко, Юрій Віленський Генерал-майор медичної служби Володимир Мегедь: “Прикордонна медицина — чому її вважають зразком майбутнього?”

9. Юрій Віленський Професор Олександр Волосовець: “Вивчення чинників здоров’я дитини і нові потенціали попередження та лікування хвороб дитячого віку в їхньому сучасному діапазоні — ось сигнальні світла педіатрії”

10. В. В. Поворознюк, Н. В. Григор’єва Менопауза та остеопороз



зміст