Анонсы статей



ГОЛОВНА
ГОЛОВНА Поиск
 

статьи схожей тематики

Юрій Віленський, Леонід Віницький
Унікальні світлини з особистого зібрання професора А. П. Пелещука

Юрій Віленський, Леонід Віницький


Відвідувати патріарха української терапії, Заслуженого діяча науки та техніки України, лауреата академічної премії імені Ф. Г. Яновського, професора Анатолія Петровича Пелещука завжди надзвичайно приємно. Анатолію Петровичу у липні виповнився дев’яносто один рік, але жвавий розум, бездоганна пам’ять, м’який гумор зберігаються сповна. Разом ми переглядаємо альбоми, де зібрано фотографії упродовж майже сторіччя, чимало з яких є справді рідкісними. Звісно, ми з радістю сприймаємо пропозицію Анатолія Петровича, палкого прихильника часопису “Мистецтво лікування”, надати журналові декілька унікальних фото для публікування з власним коментарем.


1. Рідкісне фото: М. Д. Стражеско, Л. А. Орбелі, Д. Д. Плетньов на IV з’їзді терапевтів УРСР (1936) — Я поступив на перший курс Київського медичного інституту після закінчення вечірнього робітфаку, в 1931 році, — згадує Анатолій Петрович. — Відразу ж почалися заняття на кафедрі анатомії, якою керував професор Михайло Сергійович Спіров. Проте навчальний наш дебют не був тривалим. Вже у квітні 1931 року нас, студентів першого семестру, мобілізували на боротьбу з повінню Дніпра. Згодом, після блискавичної за часом підготовки (десь півтора тижні) нас мобілізували для проведення віспощеплення всьому населенню України. Крім віспощеплення, треба було надавати різну медичну допомогу людям. Проте я був лише першокурсником, тож багато часу витрачав на самопідготовку. Потім була наступна мобілізація — цього разу на збирання врожаю та боротьбу з авітамінозом. Авітамінозом офіційні органи називали прояви голодомору, хоча всі знали, що відбувається насправді.
У березні 1936 року я з відзнакою закінчив медичний інститут і був рекомендований на наукову роботу аспірантом факультетської терапевтичної клініки 2-го медичного інституту, яку тоді очолював професор В. М. Іванов. Там я відразу поринув у лікувальну, педагогічну та наукову роботу. Зокрема, незабаром я розпочав роботу над кандидатською дисертацією “Окисно-відновні процеси при раку внутрішніх органів”.


2. Разом з Вчителем: В. М. Іванов, Є. Б. Букрєєв, Г. Й. Бурчинський, А. П. Пелещук, інші співробітники кафедри терапії КМІ в єдиному колі (1944) — Анатолію Петровичу, оскільки Ви — вихованець наукової школи В. М. Іванова, доречно звернутися до першого фото з Ваших раритетів, запропонованих журналу, на якому зображено Феофіла Гавриловича Яновського в колі співробітників. Це рідкісне фото потрапило до Вас не даремно, бо В. М. Іванов — учень професора Ф. Г. Яновського.
— Окрім Теофіла Гавриловича, який знаходиться в центрі групи, серед його колег постають А. М. Зюков, в майбутньому видатний вчений-інфекціоніст, аспірант Ф. Я. Примак, надалі чудовий терапевт, В. Х. Василенко, в майбутньому відомий терапевт, академік АМН СРСР, лікарі та науковці І. В. Базилевич, Д. Г. Рашба. Фото зроблено в 1926 році й нагадує мені мій науковий родовід.
Тепер звернемося до другого, справді безцінного фото. На ньому — Микола Дмитрович Стражеско, Леон Абгарович Орбелі і Дмитро Дмитрович Плетньов в президії з’їзду терапевтів. Якість фото вкрай незадовільна, але навести його в журналі, на мою думку, слід неодмінно. Цей знімок не лише рідкісний, але й “вибухонебезпечний”, якщо можна так висловитися. Звичайно, в свій час… Справа в тому, що в середині 30-х років, напередодні гучних “політичних процесів” найвідоміший в країні московський терапевт Д. Плетньов став “персоною нон грата”. Газета “Правда” надрукувала лист “ображеної” жінки, колишньої удаваної пацієнтки поважного лікаря, в якому вона скаржилася, що нібито під час огляду професор вкусив її в груди. І вона страждає від гнійної рани внаслідок вчинку Дмитра Дмитровича. Лист закінчувався словами: “Будьте ви прокляті, професоре-садисте”.
Звичайно, цю атаку на людину, яка була окрасою вітчизняної медицини, було інспіровано з верхівки. Пам’ятаю, що в газетах друкувалися шпальти обурень з приводу ницості Дмитра Дмитровича, причому с цій справі, страхаючись відмовитися, брали участь і лікарі. Дмитра Дмитровича тоді судили за кримінальним обвинуваченням, але вирок не був занадто тяжким — рік позбавлення волі. А в 1937 році він, а також лікарі Левін і Казаков потрапили до обвинувачуваних учасників “троцькістсько-бухарінського блоку”. Лікарям приписувалося “вбивство Горького”. Доля їх була заздалегідь визначена…


3. Академік М. Д. Стражеско серед учнів та співробітників — Звернемося, шановний Анатолію Петровичу, до інших “світлин життя”.
— Тут є цікавими певні наукові зміни та подробиці. Через те, що у 2-му медичному інституті ще не був організований відділ аспірантури, ми протягом першої половини 1936 року працювали в клініці на бульварі Шевченка, якою керував академік М. Д. Стражеско. Це дало мені змогу не тільки вивчити іноземні мови (я досить добре оволодів французькою і німецькою), але й бути присутнім на обходах і оглядах хворих М. Д. Стражеском та його досвідченими асистентами.


4. Представники України на XVIII Всесоюзному з’їзді терапевтів (1981): професори Л. Т. Мала, А. П. Пелещук, О. А. П’ятак, Є. Л. Ревуцький, О. Й. Грицюк — Та вже насувалися тривоги війни. Цей час склався для Вас вкрай складно.
— Війна застала мене в Москві, де я за порадою В. М. Іванова попросив академіка М. П. Кончаловського, одного зі знаних вітчизняних терапевтів, ознайомитися з моєю дисертацією і отримав від нього схвальний відгук. З самого початку воєнних дій я виїхав до Києва і вступив до армії як доброволець, отримавши призначення лікаря полку. Під час одного з боїв я як військовополонений потрапив до в’язниці в Дніпропетровську, яку німці перетворили на табір для полонених. Мене було призначено в санітарну частину табору. Хворих було багато, серед військовополонених почалася епідемія тяжкої форми висипного тифу. Німецькі лікарі і командування панічно боялися висипного тифу, і весь контакт з хворими переклали на військовополонених лікарів та цивільних медичних працівників. За допомогою професора Потапова та головного лікаря обласної інфекційної лікарні Хохолі вдалося отримати дозвіл на госпіталізацію таких хворих до цієї лікарні. Недуга мала тяжкий перебіг, із приєднанням туберкульозної інфекції та уражень серця, але багатьох людей тут врятували. Причому, підмінюючи документи, їх часто вдавалося не повертати до табору, а виписувати на волю.


5. Рідкісне фото: професор Ф. Г. Яновський разом з учнями та співробітниками В. М. Івановим, А. М. Зюковим, І. В. Базилевичем, В. Х. Василенком, Ф. Я. Примаком, А. І. Балабушевичем, іншими вихованцями Під час своєї роботи я захворів на ускладнену форму висипного тифу. Понад три місяці пролежав у лікарні, а потім отримав посвідчення цивільного інваліда і повернувся до Києва, що нарешті був звільнений. Мені пощастило бути зарахованим до складу лікарні водників, в якій тоді містився шпиталь протиповітряної оборони Києва.
Наприкінці 1944 року клініка В. М. Іванова зібралася майже в повному складі. Я успішно захистив на засіданні вченої ради медичного інституту кандидатську дисертацію і був зарахований асистентом на кафедру В. М. Іванова. Фото, на якому ми бачимо Вадима Миколайовича із співробітниками кафедри та клініки, нагадує про той незабутній час.
Ось такими є мої пояснення до наведених фото. Буду радий, якщо їхня публікація нагадає читачам світлі образи наших попередників. На мою думку, саме такі уявні зустрічі, але з реальними рисами, вчать, виховують та надихають.


Статьи на похожую тематику:

1. Юрій Віленський Академік АМН України Леонід Розенфельд: “Власне, в житті кожного дослідника приховані свої Х-промені. Виокремити їх і є покликанням”

2. Юрій Віленський Академік АМН України Юрій Фещенко: “Фтизіатрія та пульмонологія — волаюче поле турбот, із важкими викликами і повільними перемогами”

3. Юрій Віленський З Богомольцями — через три сторіччя

4. Юрій Віленський Україна і СНІД: у тривожному піке

5. Василь Чехун, Юрій Віленський Феномен Ростислава Кавецького

6. Юрій Віленський, Олександр Тарасенко Наукові дзвони Чорнобиля

7. Юрій Віленський Ревматоїдні артрити: другий фронт Євгена Скляренка

8. Юрій Віленський, Олександр Тарасенко Микола Банчук. На перехрестях доль

9. Юрій Віленський, Олександр Тарасенко Валентин Ганул: Реальна Україна починається на вулиці Ломоносова

10. Василь Нетяженко, Юрій Віленський Генерал-майор медичної служби Володимир Мегедь: “Прикордонна медицина — чому її вважають зразком майбутнього?”



зміст