Анонсы статей



ГОЛОВНА
ГОЛОВНА Поиск
 

статьи схожей тематики

News

The New England Journal of Medicine — щотижневий медичний журнал для лікарів загальної практики, який публікує дані новітніх медичних досліджень, оглядові статті та думку редакційної колегії журналу щодо широкого спектра важливих проблем біомедичної науки та клінічної практики. Матеріали публікуються з особливим акцентом на питання внутрішньої медицини та таких галузей, як алергологія/імунологія, кардіологія, ендокринологія, гастроентерологія, гематологія, нефрологія, онкологія, пульмонологія, ревматологія, СНІД та інфекційні хвороби.
Журнал доступний у режимі оnline (http://content.nejm.org), де можна ознайомитися з останнім випуском та архівними матеріалами, які легко знайти за пошуковою системою як за індексами хвороб, так і за проблемами та тематикою. The New England Journal of Medicine забезпечує для своїх читачів додаткову можливість оформлення презентацій за матеріалами журналу та систему післядипломної медичної освіти.
Серед тематичних добірок матеріалів журналу The New England Journal of Medicine одне з найважливіших місць посідають публікації щодо проблем пульмонології у розділі “Рulmonary disease”, декілька витягів з якого ми пропонуємо читачам журналу “Мистецтво лікування”.


Частота хронічної тромбоемболічної ЛГ після ТЕЛА

Pengo V., Lensing A. et al. For the Thromboembolic Pulmonary Hypertension Study Group// The New England Journal of Medicine. – 2004, May 27. – V. 350 (№ 22). – Р. 2257–2264.
Історія питання: хронічна тромбоемболічна легенева гіпертензія (ХТЛГ) характеризується високим рівнем захворюваності та смертності. Частота її розвитку після тромбоемболії легеневої артерії (ТЕЛА) та фактори ризику все ще залишаються недостатньо вивченими.

Методи: було проведено проспективне довготривале дослідження з метою вивчення симптоматичної ХТЛГ у групі пацієнтів з гострим епізодом легеневої емболії, але без наявності в анамнезі попередньої венозної тромбоемболії. Під час спостереження пацієнтам із нез’ясованою персистуючою задишкою проводилася трансторакальна ехокардіографія, а за наявності підтримуючих доказів — сканування легень з метою вивчення співвідношення вентиляція/перфузія та легенева ангіографія. ХТЛГ діагностувалася, якщо систолічний та середній тиск у ЛА перевищував відповідно 40 мм Hg та 25 мм Hg, тиск заклинювання легеневих капілярів був нормальний та існували ангіографічні докази наявності захворювання.

Результати: сумарна розповсюдженість симптоматичної ХТЛГ становила 1,0 % (95 % довірчий інтервал, 0,0–2,4) в межах 6 місяців, 3,1 % (95 % довірчий інтервал, 0,7–5,5) в межах одного року, 3,8 % (95 % довірчий інтервал, 1,1–6,5) в межах двох років. Серед пацієнтів з періодом спостереження понад 2 роки нові випадки у період після 2 років не виникали. За результатами дослідження встановлено, що ризик ХТЛГ збільшували такі чинники: наявність в анамнезі попередньої легеневої емболії (odds ratio 19,0), молодий вік пацієнтів (odds ratio 1,79 на кожні 10 років), значне порушення перфузії (odds ratio 2,22 на кожні 10 % зменшення перфузії) та наявність ідіопатичної легеневої емболії на початку захворювання (odds ratio 5,7).

Висновки: ХТЛГ є досить поширеним та серйозним ускладненням легеневої емболії. Необхідною є розробка діагностичних та терапевтичних стратегій для ранньої ідентифікації та профілактики ХТЛГ.


Порівняння використання підшкірного фондапаринуксу та внутрішньовенного нефракціонованого гепарину для початкового лікування легеневої емболії

Subcutaneous Fondaparinux versus Intravenous Unfractionated Heparin in the Initial Treatment of Pulmonary Embolism// The New England Journal of Medicine. – 2003, October 30. – V. 349 (№ 18). – Р. 1695–1702.

Історія питання: стандартною початковою терапією гемодинамічно стабільних пацієнтів з легеневою емболією є призначення внутрішньовенного нефракціонованого гепарину, що вимагає лабораторного моніторингу та госпіталізації.

Методи: було проведено рандомізоване відкрите дослідження, яке включало 2213 пацієнтів з гострою симптоматичною легеневою емболією, з метою порівняння ефективності та безпечності застосування синтетичного антитромботичного препарату Fondaparinux і нефракціонованого гепарину та підтвердження не нижчої, порівняно зі звичайним гепарином, ефективності даного препарату.
Одна група пацієнтів отримувала Fondaparinux у дозах 5,0; 7,5 або 10,0 мг підшкірно один раз на добу для пацієнтів з вагою тіла < 50 кг, 50–100 кг та понад 100 кг відповідно. Інша група пацієнтів отримувала тривалі внутрішньовенні інфузії нефракціонованого гепарину (відношення активованого часткового тромбопластинового часу (АЧТЧ) до контрольних показників — від 1,5 до 2,5). Пацієнтам обох груп зазначені режими лікування призначалися на термін принаймні 5 діб або до того часу, коли в результаті використання антагоністів вітаміну К значення INR (international normalized ratio) становило понад 2,0.
Рівень первинної ефективності встановлювався на основі визначення складного end point, який полягав у частоті виникнення симптоматичної повторної легеневої емболії (фатальної та нефатальної), а також нового або повторного випадку тромбозу глибоких вен у тримісячний термін.
Результати: повторні тромбоемболічні події мали 42 з 1103 пацієнтів, які отримували Fondaparinux (3,8 %), та 56 з 1110 пацієнтів, які приймали нефракціонований гепарин (5,0 %). Абсолютна різниця становила 1,2 % на користь Fondaparinux (95 % довірчий інтервал, -3,0– -0,5).
Значні кровотечі виникали в 1,3 % пацієнтів, які отримували Fondaparinux, та у 1,1 % пацієнтів групи нефракціонованого гепарину. Рівень смертності у тримісячний термін був подібний в обох групах. 14,5 % пацієнтів з групи, яка отримувала Fondaparinux, частково приймали препарат в амбулаторних умовах.

Висновки: підшкірне призначення Fondaparinux один раз на добу без моніторування є принаймні так само ефективним та безпечним, як і внутрішньовенне призначення нефракціонованого гепарину для початкового лікування гемодинамічно стабільних пацієнтів із легеневою емболією.


Електростимуляція серця — новий підхід до лікування апное уві сні?

Cardiac Pacing – a Novel Therapy for Sleep Apnea?// The New England Journal of Medicine. – 2002, February 7. – V. 346 (№ 6). – Р. 444–445.

Апное уві сні, яке характеризується частими епізодами апное або гіпопное під час сну, є однією з найпоширеніших проблем здоров’я у дорослих. Апное уві сні пов’язане з гіперсомнією і, за даними попередніх розрахунків, у США спостерігається у 2–4 % людей середнього віку, хоча частка осіб, у яких проведення полісомнографії може діагностувати апное уві сні (визначене як індекс апное-гіпопное понад 5 епізодів на годину сну), є приблизно у 5 разів більшою. Незважаючи на те, що клінічне значення безсимптомного апное уві сні залишається суперечливим, існують докази того, що воно пов’язане з сонливістю вдень та з підвищеним ризиком виникнення артеріальної гіпертензії та ішемічної хвороби серця.
У більшості лабораторій, які займаються проблемою вивчення сну, понад 90 % пацієнтів з апное уві сні мали в наявності обструктивне апное уві сні, лікування якого включає використання механічних заходів (таких як тривала вентиляція легень під позитивним тиском або різних ротових пристроїв, а також хірургічна корекція з метою збільшення просвіту дихальних шляхів). Зазначені засоби лікування часто погано переносяться хворими чи є неприйнятними для ряду пацієнтів, особливо за відсутності вираженої сонливості вдень.
В результаті досліджень була доведена практично повна неефективність фармакологічних препаратів для лікування апное уві сні. Проте з того часу, як був встановлений стимулюючий ефект серотоніну на моторні нейрони, які інервують м’язи верхніх дихальних шляхів, препарати, що впливають на обмін серотоніну, є перспективними в плані їх потенційного використання при обструктивному апное уві сні. Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну дійсно викликають помірне зменшення індексу апное-гіпопное, хоча цей ефект не має значної клінічної цінності.
Незважаючи на те, що електростимуляція серця малоймовірно стане широковживаною терапією апное уві сні, зазначені висновки дозволяють припустити можливість використання ефективних методів лікування, відмінних від методів, спрямованих на механічне підтримання відкритого стану верхніх дихальних шляхів. Цікаво відзначити той факт, що подібні покращення після електростимуляції передсердь продемонстровано як при центральному, так і обструктивному апное.
Обструктивне апное уві сні характеризується колапсом дихальних шляхів під час сну, які залишаються звуженими у більшості випадків, навіть під час періоду бадьорості. Епізоди обструктивного апное супроводжуються енергійними респіраторними зусиллями, що обррунтовує пояснення обструктивного апное уві сні як переважно анатомічного розладу. З іншого боку, центральне апное уві сні відображає транзиторну втрату респіраторного зусилля під час сну.
Важливий механізм, поширений при центральному та обструктивному апное уві сні, пов’язаний зі впливом багатьох м’язів верхніх дихальних шляхів. Також серйозною анатомічною причиною апное уві сні є ожиріння. Зважаючи на той факт, що взаємозв’язок між апное уві сні та ожирінням зменшується з віком, центральні механізми можуть відігравати важливішу роль у патофізіології апное уві сні у старших пацієнтів. Такі центральні механізми, що впливають як на ритм дихання, так і на фарингеальну моторно-неврональну активність, можуть забезпечувати найбільш ймовірне пояснення задокументованого однакового покращення центрального та обструктивного апное під час перевищуючої електростимуляції передсердь.
Результати дослідження щодо використання електростимуляції передсердь для лікування апное уві сні є дуже цікавими, оскільки вони акцентують увагу на тому факті, що для лікування цього захворювання можуть бути розроблені нові немеханічні терапевтичні режими, а також схиляють до думки, що серце може відігравати важливу роль у контролі вентиляції.
Підтвердження цих результатів та пояснення механізмів, задіяних у виникненні синдрому апное уві сні, покращить наше розуміння кардіореспіраторних взаємодій та патофізіології апное уві сні. Крім того, ідентифікація специфічних нервових взаємозв’язків може сприяти знаходженню нових фармакологічних підходів лікування апное уві сні.


Безпечність прийому інактивованої вакцини проти грипу у дорослих та дітей з бронхіальною астмою

The Safety of Inactivated Influenza Vaccine in Adults and Children with Asthma. The American Lung Association Asthma Clinical Research Centers// N. Engl. J. Med. – 2001 Nov. 22. – V. 345. – P. 1529–1536.
Історія питання: захворювання на грип у дорослих та дітей з бронхіальною астмою має значний рівень поширеності. Вакцинація може попередити розвиток грипу та його ускладнень. Однак існує стурбованість, що проведення вакцинації може викликати загострення бронхіальної астми.

Методи: з метою вивчення безпечності призначення інактивованої тривалентної вакцини проти грипу у дорослих та дітей з бронхіальною астмою було проведено багатоцентрове рандомізоване подвійне сліпе плацебо-контрольоване перехресне дослідження 2032 пацієнтів (віком від 3 до 64 років), хворих на бронхіальну астму.
Порядок проведення ін’єкцій вакцини або плацебо був визначений рандомізовано, з середнім інтервалом між ін’єкціями у 22 доби. Протягом 2 тижнів після кожної ін’єкції у пацієнтів щоденно визначалися показники пікфлоуметрії, проводилась оцінка наявності симптомів, які могли б бути пов’язаними з проведенням ін’єкції, прийому фармакологічних препаратів для лікування бронхіальної астми, частоти незапланованих звернень за медичною допомогою та рівня непрацездатності з приводу астми. Вимірювання первинних наслідків проводилося шляхом визначення частоти загострень бронхіальної астми у двотижневий термін після ін’єкції.

Результати: Частота загострень бронхіальної астми у двотижневий термін після вакцинації була подібною у групі пацієнтів, які пройшли вакцинацію проти грипу та у групі плацебо (28,8 та 27,7 % відповідно, 95 % довірчий інтервал (СІ)– –1,4 %–3,6 %). Частота загострень була подібною у підгрупах пацієнтів, підібраних за віком, тяжкістю перебігу бронхіальної астми та іншими факторами. Серед симптомів, пов’язаних з проведенням вакцинації, тільки болючість у ділянці ін’єкції була більш частим симптомом, порівняно з ін’єкцією плацебо (25,1 % проти 20,8 %, Р < 0,001).

Висновки: встановлено безпечність прийому інактивованої вакцини проти грипу у дорослих та дітей з бронхіальною астмою, включаючи осіб з тяжким перебігом захворювання. Враховуючи значний рівень захворюваності на грип, всі хворі на бронхіальну астму повинні щорічно проходити вакцинацію проти грипу.


Статьи на похожую тематику:

1. News

2. News

3. News

4. News

5. NEWS

6. NEWS

7. NEWS

8. News. Герпесвирусные инфекции

9. NEWS (вибрані публікації журналу “Європейська Урологія” за 2004 рік)

10. News: Імуносупресивна терапія мікофенолату мофетилом — можливості поза трансплантологією



зміст