Анонсы статей



ГОЛОВНА
ГОЛОВНА Поиск
 

статьи схожей тематики

Застосування джеофлоксу при лікуванні гострого пієлонефриту

Клінічне вивчення ефективності джеофлоксу (Дженом Біотек, Індія) проведено у 30 хворих з гострим неускладненим пієлонефритом. In vitro джеофлокс проявив активність щодо 80,4 % виділених збудників.
Джеофлокс застосовували протягом 10 діб (перші 5 діб в/в, далі — per os). Добова доза джеофлоксу складала 0,4 г (по 0,2 г при дворазовому використанні). За клініко-лабораторними та бактеріологічними критеріями у 83,3 % хворих результат терапії оцінили як добрий, у 10,0 % випадках — задовільний, у 6,7 % пацієнтів — незадовільний.
Слабко виражені побічні реакції спостерігали у 13,3 % хворих (в одному випадку терапія перервана). Застосування джеофлоксу як засобу антибактеріальної терапії при гострому неускладненому пієлонефриті є етіологічно обґрунтованим, високоефективним та безпечним.
Ключові слова: пієлонефрит, фторхінолони, ефективність, антибактеріальна терапія.


С. П. Пасєчніков, д. м. н., професор, М. В. Мітченко, к. м. н.
Інститут урології АМН України, Київ, відділ запальних захворювань нирок, сечовивідних шляхів та чоловічих статевих органів


Гострий пієлонефрит є одним із найбільш поширених урологічних захворювань, і його частота не має тенденції до зниження [2, 3]. Проблема вибору ефективного режиму антибактеріальної терапії при гострому пієлонефриті (ГП) і нині є актуальною. Особливість лікування даного захворювання полягає у тому, що призначення антибіотиків практично завжди здійснюється емпіричним шляхом, до отримання результатів бактеріологічного дослідження сечі. Вибір препарату залежить від його активності щодо ключових збудників захворювання. Зважаючи на широку розповсюдженість резистентності мікроорганізмів до багатьох антибіотиків, перевагу необхідно віддавати препаратам, рівень резистентності до яких залишається мінімальним [1].


Серед антибактеріальних препаратів різних хімічних груп, що застосовуються в терапії ГП, цим вимогам відповідають фторхінолони [5, 7]. Антибіотики цієї групи зараз широко застосовують при лікуванні хворих з інфекціями сечовивідних шляхів. З моменту запровадження до медичної практики фторхінолонів (ФХ), ці препарати посіли одне з провідних місць у лікуванні ГП, що пов'язано з особливостями їх фармакокінетики і фармакодинаміки, низькою токсичністю та високою активністю щодо проблемних збудників (Mycoplasma hominis, Ureaplasma urealyticum, Chlamidia trachomatis), як таких, що можуть виступати етіологічними чинниками або впливати на перебіг ГП у випадку мікст-інфекції [1, 6].
Одним із найвідоміших фторхінолонів є офлоксацин. Препарат має бактерицидну дію, механізм якої зумовлений пригніченням ферменту ДНК-гірази, яка відіграє важливу роль у процесі розмноження бактерій. Чутливими до препарату є мікроорганізми, що перебувають як у фазі розмноження, так і у фазі спокою. Офлоксацин має широкий спектр дії щодо збудників, резистентних до пеніцилінів, аміноглікозидів, цефалоспоринів, а також мікроорганізмів з множинною резистентністю. Спектр дії офлоксацину включає такі види мікроорганізмів: аеробні грамнегативні бактерії — E.coli, Proteus spp., Enterobacter spp., Klebsiella spp., Pseudomonas spp.; аеробні грампозитивні бактерії — стафілококи, у тому числі штами, які продукують пеніциліназу, та штами, резистентні до метициліну, стрептококи.
При внутрішньовенному введенні препарат добре розповсюджується в організмі і досягає терапевтичних концентрацій у більшості тканин та біологічних рідин організму. Зв'язування офлоксацину з білками крові незначне (близько 25 %), тому майже вся кількість введеного препарату може вільно дифундувати в екстравазальний простір і перевищувати відповідний рівень у сироватці крові. Виводиться офлоксацин, головним чином, із сечею у незмінному вигляді (за 24-48 годин — 75-80 %). Менше 5 % виводиться з сечею у вигляді метаболітів. Оскільки його екскреція відбувається нирками, фармакокінетика суттєво змінюється у хворих з порушенням функції нирок.
Метою нашого дослідження була оцінка клінічної і бактеріологічної ефективності джеофлоксу (офлоксацину), а також безпечності препарату при лікуванні гострого пієлонефриту.


Матеріали та методи дослідження

У клініці запальних захворювань нирок, сечовивідних шляхів та чоловічих статевих органів Інституту урології АМН України джеофлокс застосовували як емпіричну монотерапію 30 хворим на гострий серозний неускладнений пієлонефрит. джеофлокс використовували у комплексі з іншими засобами патогенетичної та симптоматичної терапії. Хворі були віком від 16 до 74 років, переважно жінки (88 %) і мали початкову стадію захворювання. У дослідження не включали хворих, які не переносять в анамнезі препарати із групи фторхінолонів, хворих з нирковою недостатністю, а також таких, що вживали антибіотики протягом останнього місяця. Жоден хворий не мав порушень пасажу сечі у верхніх сечових шляхах. Добова доза препарату для внутрішньовенного введення становила 0,4 г, разова доза — 0,2 г офлоксацину, яка міститься у 100 мл розчину для інфузій (вводилася 2 рази на добу протягом 5 діб).
Необхідність продовжувати терапію внутрішньовенним введенням офлоксацину більше, ніж 5 діб, ми не спостерігали жодного разу, бо виражений клініко-лабораторний ефект виявлявся вже на 2-4-у добу. Подальша антибактеріальна терапія включала застосування джеофлоксу per os по 0,2 г 2 рази на добу протягом 5 діб. Посів сечі з антибіотикограмою виконувався всім хворим до введення препарату та після 10 діб застосування джеофлоксу. Також проводилися загальні аналізи крові та сечі, визначення рівня креатиніну крові, УЗО та, за необхідності, рентгенологічне дослідження.
Наведений порядок дослідження обумовлений відповідним терміном стаціонарного етапу лікування хворих на неускладнений гострий пієлонефрит. На амбулаторному етапі лікування антибактеріальна терапія була продовжена відповідно до результатів антибіотикограми.
Виділення та ідентифікацію мікроорганізмів здійснювали загальноприйнятими мікробіологічними методами. Враховувалися збудники, виділені з сечі у клінічно значущих концентраціях (> 10 000 КУО/мл). Антимікробну активність оцінювали дискодифузійним методом у щільному живильному середовищі шляхом накладання дисків джеофлоксу на чашку з культурами мікроорганізмів.
Оцінка ефективності лікування ґрунтувалася на вивченні клініко-лабораторних показників у динаміці (на п'яту і десяту добу терапії). Аналіз результатів лікування проводили на основі суб'єктивної оцінки ефективності лікування пацієнтами і лікарем, а також динаміки об'єктивних досліджень: лабораторних даних, посівів сечі, УЗО.
Визначені клінічні та бактеріологічні критерії оцінки ефективності антибактеріальної терапії. До основних клінічних та лабораторних параметрів, які характеризують активність запального процесу, віднесені болі, наявність симптомів інтоксикації (тахікардія, блювання, гіповолемія), температурна реакція, озноб, лабораторні показники (лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули крові, підвищення ШОЕ, лейкоцитурія, вміст сечовини і креатиніну крові), ультразвуковий моніторинг нирок. Для визначення клінічного критерію ефективності необхідно було врахувати суб'єктивний та об'єктивний стан хворих до, у процесі та після лікування. Ефективність препарату оцінювалась як добра, якщо при його застосуванні спостерігалося швидке (на 2-3-ю добу) поліпшення суб'єктивного та об'єктивного стану хворих, нормалізація або зниження до субфебрильної температури тіла, зникнення болю, поліпшення аналізів крові та сечі. Клінічний ефект вважали задовільним, коли мало місце деяке поліпшення суб'єктивного та об'єктивного стану, а також аналізів крові та сечі. Зменшення вираженості, аж до повного зникнення, клінічних симптомів запального процесу наставало у пізніший строк — на 5-6-у добу. При незадовільному результаті лікування стан хворих майже не поліпшувався, аналізи крові та сечі не мали позитивної динаміки.
Бактеріологічні результати визначалися шляхом порівняння даних мікробіологічних досліджень, одержаних до початку призначення джеофлоксу і після десятиденного курсу терапії. Кількісне визначення мікроорганізмів давало змогу вважати ефект лікування добрим, якщо після проведеного лікування не відбувався ріст мікробної флори або спостерігалося зниження мікробного числа до значень, менших за 1000 колонієутворюючих одиниць в 1 мл сечі. Якщо мікробне число після лікування було у межах 1000-10 000 колонієутворюючих одиниць в 1 мл сечі, то клінічний ефект вважався задовільним. Випадки зміни збудника належали до добрих або задовільних результатів, залежно від мікробного числа чинника суперінфекції. При стабільно високому або такому, що збільшилося, мікробному числі результат антибактеріальної терапії визнавався незадовільним.


Табл. 1. Антимікробна активність джеофлоксу


Результати та їх обговорення

На першому етапі дослідження визначена in vitro антимікробна активність джеофлоксу відносно виділених збудників гострого пієлонефриту. Досліджено 102 культури бактерій, виділених у хворих, які перебували на лікуванні у клініці протягом січня-квітня 2003 року. Результати вивчення чутливості виділених культур до джеофлоксу наведені у таблиці 1.
Аналіз антибіотикограм показав, що загальна кількість чутливих до джеофлоксу штамів склала 80,4 %. Препарат виявляє максимально високу ефективність щодо Staphylococcus spp. (87,5 %) та E.coli (86,1 %). За ними йдуть Proteus spp. (77,8 %) та Enterococcus faecalis (75,0 %). Проміжну чутливість до джеофлоксу виявили Enterobacter spp., Klebsiella pneumonia та Pseudomonas spp. (усі — по 66,7 %).
За даними мікробіологічного обстеження 30 хворих на гострий неускладнений пієлонефрит у 22 (77,3±8,0 %) з них виділені мікробні чинники (увійшли до вищезазначеного аналізу). Спектр збудників був аналогічний, за винятком Pseudomonas spp. та Klebsiellа pneumonia. У 6 хворих (18,7±6,1 %) ідентифіковані збудники гострого пієлонефриту були резистентні до джеофлоксу in vitro (E.coli — 2 культури, Proteus spp. — 1 культура, Enterococcus faecalis — 3 культури). Незважаючи на це, антибактеріальна терапія джеофлоксом мала впевнений позитивний клінічний ефект у 4-х з них, і тому подальше лікування здійснювалося без заміни антибіотика.
У таблицях 2 і 3 відтворені бактеріологічні та клінічні результати лікування.
Лікування джеофлоксом мало виражений позитивний ефект у 83,3± ±7,0 % хворих. На 3-4-у добу температура тіла знизилася до нормальної, зникли болі у поперековій ділянці. За даними контрольного мікробіологічного дослідження спостерігалася стерилізація сечі. Ультразвуковий моніторинг розмірів нирок та товщини ниркової паренхіми на 10-ту добу зафіксував позитивну динаміку з наближенням цих показників до норми. При задовільному результаті у 10,0±4,5 % хворих динаміка клініко-лабораторних показників була мінімальною і окремі симптоми захворювання, зміни лейкограми, лейкоцитурія простежувались аж до десятої доби спостереження. Спостерігалося зниження активності мікробно-запального процесу за наявності патологічних змін у загальному аналізі сечі. Відмічалася стерилізація сечі або заміна іншими умовно-патогенними штамами. При незадовільному результаті лікування (6,7±3,1 %) зберігалася субфебрильна температура тіла з підвищенням до значень фебрильної у вечірні години. Не зазначено також переконливої позитивної динаміки за лабораторними і бактеріологічними критеріями. Незадовільний результат лікування двох хворих зумовлений виникненням у штамів Proteus spp. та Enterococcus faecalis резистентності у процесі застосування джеофлоксу.


Табл. 2. Бактеріологічна ефективність лікування хворих препаратом джеофлокс


Щодо 8 хворих, проби сечі яких не дали росту умовно-патогенної мікрофлори, проведено окремий аналіз. Результати лікування цієї групи пацієнтів були віднесені до "добрих" або "задовільних". Необхідно зазначити, що у 4-х із них були ідентифіковані штами мікроорганізмів, але їх мікробне число не сягало діагностично значимого (100 000 КУО/мл). Усі вони були чутливі до джеофлоксу.
І знову постає проблемне питання про віднесення збудника з низьким мікробним числом до етіологічних чинників [5]. У практиці уролога такі ситуації зустрічаються досить часто. Лікарю доводиться приймати рішення з відхиленням від сучасних стандартів клінічної мікробіології та антимікробної хіміотерапії. Отримана інформація, хоч і не зовсім достовірна, використовується для призначення етіотропної антибіотикотерапії. Клінічні результати такої тактики говорять самі за себе: ефективність лікування даної категорії хворих така сама, як і при застосуванні класичного стандартизованого підходу.
Щодо останніх 4-х хворих з від'ємним результатом мікробіологічного обстеження та вираженим позитивним клінічним ефектом від терапії джеофлоксом слід зазначити, що у наших попередніх дослідженнях у 12,6 % хворих на гострий серозний необструктивний пієлонефрит із проб сечі виділялася Mycoplasma hominis. Важливо, що остання виділялася також із тканини нирки у випадках гнійного пієлонефриту [4]. Планом даного дослідження не передбачалося застосування складних мікробіологічних методик із виявленням Mycoplasma hominis, але ми не виключаємо, що добрий клінічний ефект у цих хворих отримано саме внаслідок достатньої активності офлоксацину щодо проблемних збудників, представником яких є M.hominis.
Побічні реакції при застосуванні джеофлоксу відмічені у 4-х хворих (13,3±4,7 %) у вигляді незначної діареї та головного болю, які було куповано корекцією дієти та дробним вживанням кожної дози препарату. Тільки у одного хворого ми були вимушені перервати терапію офлоксацином уже на етапі його перорального застосування (9-та доба) і призначити кишкові пробіотики. Клінічно значущих змін лабораторних аналізів крові і сечі, пов'язаних з прийомом препарату, не відмічено.


Табл. 3. Клінічна ефективність лікування хворих препаратом джеофлокс


Висновки

1. Клінічні дослідження, здійснені з використанням клінічних і бактеріологічних даних, продемонстрували ефективність та надійність джеофлоксу («Дженом Біотек», Індія) у хворих на гострий неускладнений пієлонефрит. Антибактеріальна монотерапія джеофлоксом протягом 10 діб забезпечила добрі та задовільні результати лікування у 93,3±5,1 % пацієнтів.
2.  Результати лабораторного вивчення антимікробної активності джеофлоксу свідчать про високу активність препарату щодо більшості збудників гострого пієлонефриту, особливо кишкової палички і стафілококів.
3.  Застосування джеофлоксу як засобу емпіричної антибактеріальної терапії гострого неускладненого пієлонефриту є етіологічно обґрунтованим, високоефективним і безпечним, що в поєднанні з доступною ціною забезпечує оптимальний фармакоекономічний показник лікування.


Література

[1]. Березняков И. Г. Фторхинолоны: уникальный класс антибактериальных средств// Клиническая антибиотикотерапия. — 2001. — № 4 (12). — C. 14-21.
[2]. Возіанов О. Ф., Пасєчніков С. П., Сайдакова Н. О. та ін. Оптимізація тактики ведення хворих на гострий пієлонефрит// Урологія. — 1998. — № 4. — С. 4-8.
[3]. Павлова Л. П., Сайдакова Н. О., Старцева Л. М. Основні показники урологічної допомоги в Україні за рік (відомче видання). — К., 2002.
[4]. Пасєчніков С. П., Руденко А. В., Мітченко М. В. Роль мікоплазм в етіології первинного гострого пієлонефриту// Матеріали конференції "Первинний пієлонефрит. Інтерстиціальний нефрит. Дисметаболічні нефропатії". — К., 1995. — С. 48-50.
[5]. Руденко А. В., Пасечников С. П., Митченко Н. В. Новые данные об этиологических факторах острого пиелонефрита// Мікробіологічний журнал. — 1997. — Т. 59. — № 5. — С. 34-41.
[6]. Сидоренко С. В. Фторированные хинолоны — спектр активности и клиническое значение// Клиническая антибиотикотерапия. — 2001. — № 5-6. — С. 31-36.
[7]. Andriole V. T. The future of the Quinolone// Drugs. — 1999. — V. 58, Suppl 2. — P. 1-5.


Статьи на похожую тематику:

1. С. П. Пасєчніков, М. В. Мітченко Застосування Лефлоцину при лікуванні гострого пієлонефриту

2. Ю.І.Фещенко, Л.О.Яшина, М.О.Полянська, А.М.Туманов, Г.В.Сідун, І.В.Джавад Застосування Амбротард 75 у комплексному лікуванні гострого бронхіту, загострення хронічного бронхіту та ХОЗЛ

3. Застосування тербінафіну (тербізилу) в лікуванні оніхомікозу

4. Ефективність застосування препарату джеофлокс в лікуванні хворих на туберкульоз легень

5. Досвід застосування препарату кардилол у лікуванні серцево-судинних захворювань

6. С. М. Гайдукова, С. В. Видиборець, Ю. Ю. Попович Застосування препаратів еритропоетину в лікуванні анемії

7. К.Є.Іщейкін /дерматологія/ Застосування мазі Тримістин-Дарниця у комплексному лікуванні при алергодерматозах

8. Патофізіологія та лікування гострого некротичного панкреатиту

9. Діагностика і лікування гострого верхньощелепного синуситу у дітей

10. Роль препаратів магнію в лікуванні невиношування вагітності



зміст