Анонсы статей



ГОЛОВНА
ГОЛОВНА Поиск
 

статьи схожей тематики

Мігрень у дітей та підлітків: фармакологічне лікування.
Рекомендації Американської Академії стандартів якості в неврології та Виконавчого Комітету дитячого неврологічного товариства, 2004

Рекомендації Американської Академії стандартів якості в неврології та Виконавчого Комітету дитячого неврологічного товариства, 2004


Головні болі по типу мігрені часто зустрічаються у дітей, причому частота їх виникнення з настанням підліткового віку значно підвищується. Поширеність даного патологічного стану зростає з 3 % (у віці з 3 до 7 років) дo 4–11 % (вік 7–11 років) та 8–23 % (вік 11–15 та більше років), з середнім віком початку симптомів 7,2 років для хлопчиків та 10,9 років для дівчаток.
Вивчення стану дитини з частими головними болями має розпочинатися з детального медичного та сімейного анамнезу з подальшим повним фізикальним обстеженням, яке включає обстеження життєвих функцій, особливо артеріального тиску, та повним неврологічним дослідженням, яке включає дослідження очного дна і диска зорового нерва.
Діагноз первинного головного болю у дітей базується на основних клінічних критеріях, визначених Міжнародним Товариством з головного болю (МТГБ, 1988). В 2004 році було видано модифіковану Міжнародну класифікацію первинного головного болю (який включає мігрень з або без аури) і вторинного головного болю. Порівняно з класифікацією 1988 року, яка мала обмежені можливості (особливо у маленьких дітей), критерії класифікації 2004 року є значно чутливішими і точнішими. Ця класифікація, що базується на Консенсусі, стане основою для майбутніх клінічних досліджень.
Отже, за класифікацією головного болю, запропонованою Міжнародним Товариством з головного болю (2004), можна виділити такі критерії дитячої мігрені без аури:
A. Більше 5 приступів, що відповідають пунктам B–D.
B. Приступ головного болю тривалістю від 1 дo 72 годин.
C. Приступ головного болю, який має принаймні 2 з таких 4 ознак: як білатеральна, так і унілатеральна (фронтальна/темпоральна) локалізація; пульсуючий характер болю; інтенсивність болю середнього або тяжкого ступеня; біль посилюється при звичайній фізичній активності.
D. Приступ головного болю, який має принаймні 1 з таких супутніх симптомів: нудота і/або блювота; фотофобія або фонофобія.
Адекватне лікування дітей та підлітків з мігренню вимагає індивідуально розробленої стратегії, з урахуванням як фармакологічних, так і нефармакологічних засобів відповідно до ступеня непрацездатності, що виникає внаслідок головного болю. Не всі діти з головним болем вимагають призначення фармакологічної терапії. Лікування мігрені у дітей все ще залишається важким завданням як для батьків, так і для лікарів. У молодших дітей точний діагноз, оцінка тяжкості симптомів та розпізнання симптомів, пов’язаних з головним болем, ускладнено тим, що дітям важко пояснити свої скарги. До того ж, інші інфекційні, алергічні та шлунково-кишкові розлади дитячого віку можуть маскувати симптоми мігрені. Таким чином, лікувальні засоби, спрямовані специфічно на лікування мігрені шкільного віку, можуть мати обмежену цінність за наявності інших станів, що маскують чи навіть посилюють прояви мігрені. Актуальним і невирішеним залишається питання, наскільки обррунтованим є застосування у дітей препаратів для лікування мігрені, що показали свою ефективність у дорослих, оскільки спеціальних досліджень з питань ефективності та безпеки цих засобів у дітей не проводилося.
Американською неврологічною академією (АНА) були прийняті загальні принципи лікування мігрені у дорослих:
- встановити діагноз;
- оцінити тяжкість головного болю або ступінь непрацездатності:
- вибрати тактику лікування залежно від частоти та тяжкості приступів,
- встановити наявність та ступінь тимчасової непрацездатності,
- вивчити вплив приступів на якість життя пацієнта,
- вивчити їх пов’язаність з симтомами нудоти та блювоти;
- проводити освітню роботу з пацієнтами та членами їх родин щодо визначення стану та його терапії;
- обговорити раціональне обррунтування вибраного режиму терапії та спосіб його застосування, а також ймовірні побічні ефекти;
- навчити пацієнта розпізнавати та уникати провокуючих факторів;
- окреслити реалістичні очікування пацієнта шляхом визначення сприятливих цілей та обговорення очікуваних сприятливих впливів від терапії, а також часу їх досягнення;
- залучати пацієнтів до активної участі у процесі власного лікування;
- створити загальний план лікування та індивідуалізувати його, беручи до уваги ефективність та переносимість окремих препаратів;
- врахувати наявність супутньої патології/ супутніх станів, які необхідно оцінити, оскільки вони можуть впливати на вибір лікування:
- вивчити супутню патологію: депресію, тривогу, обсесивно-компульсивні розлади,
- встановити наявність супутніх станів (гіперреактивність дихальних шляхів, артеріальна гіпертонія тощо).

Для забезпечення цього:
- Використовувати специфічні препарати для лікування мігрені (наприклад, триптани) у пацієнтів, у яких нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) або ацетамінофен не дають ефекту. Неуспішне застосування швидкодіючих препаратів може призвести до посилення болю, непрацездатності та погіршення якості життя пацієнта. Препарати, що містять аспірин, не повинні використовуватись у дітей віком до 15 років у зв’язку з ризиком виникнення синдрому Рея.
- Підібрати інший (тобто, не пероральний) шлях призначення препаратів у пацієнтів з мігренню, у тому випадку, коли нудота та блювота обмежують пероральний прийом препаратів. Призначення протиблювотних засобів не повинно обмежуватись у пацієнтів з наявною блювотою або з високою ймовірністю блювоти. Нудота сама по собі є одним із найтяжчих симптомів приступу мігрені і має відповідно лікуватися, за потреби використовуючи відповідні шляхи введення препарату.
- Зважати на необхідність використання препаратів невідкладної допомоги, які призначаються самим пацієнтом, особливо у пацієнтів з мігренню тяжкого ступеня та у тих, у кого інші лікувальні режими виявилися неефективними. Препарати невідкладної допомоги дають можливість пацієнтам з мігренню тяжкого ступеня досягти полегшенння симптомів без дискомфорту та затрат на відвідування лікаря або відділення невідкладної допомоги.
- Необхідно пам’ятати, що надмірне використання препаратів для швидкого зняття больового синдрому (опіати, триптани, прості та комбіновані анальгетики, що містять буталбітал, кофеїн або ізометептен), в свою чергу, може викликати головний біль, пов’язаний з передозуванням цих препаратів. Багато експертів обмежують використання препаратів для швидкого зняття больового синдрому до двох днів на тиждень. Ті ж хворі, які потребують більшої кількості цих препаратів, мають переводитися на регулярну превентивну терапію.

Було також встановлено фундаментальні цілі довготривалого лікування мігрені:
- зменшення частоти, тяжкості та тривалості головного болю та непрацездатності, пов’язаної з ним;
- зменшення небажаних побічних реакцій, непереносимості та неефективності фармакологічної терапії;
- покращення якості життя пацієнта;
- зменшення частоти прийому препаратів швидкої дії;
- освіта пацієнтів з метою підвищення їх здатності долати хворобу та покращення персонального контролю пацієнта над больовим синдромом;
- зменшення дистресу, пов’язаного з головним болем, та психологічних симптомів.

Зазначені загальні принципи ведення та фундаментальні цілі лікування можуть застосовуватися у дітей та підлітків. Альтернативні варіанти лікування включають використання:
- препаратів для швидкого зняття больового синдрому (епізодичних препаратів);
- профілактичних або превентивних препаратів;
- нефармакологічних та біхевіористичних стратегій.

Вибір препарату має бути індивідуалізованим відповідно до вираженості болю у пацієнта, бути достатньо гнучким до частоти болю.
Як і у дорослих, лікування мігрені у дітей та підлітків може проводитись як у режимі невідкладного лікування, так і в режимі щоденного призначення для запобігання частим повторюваним приступам мігрені.
Загальні принципи лікування гострого приступу мігрені базуються на рекомендаціях АНА:
- лікувати приступи швидко і ступінчасто без рекурентності;
- відновити звичайну працездатність пацієнта;
- мінімізувати використання резервних та швидкодіючих препаратів;
- оптимізувати самолікування;
- зробити лікування максимально вигідним за співвідношенням ефективність/ економічність;
- призначати препарати з мінімальними або без побічних ефектів.
Існує обмежена кількість даних контрольованих досліджень стосовно лікування первинного головного болю у дітей та підлітків. Наявні дані фокусуються здебільшого на найчастіших його формах — мігрені з або без аури. Огляд доказів щодо лікування гострих приступів мігрені подано у таблиці 1. Представлені дані відображають призначення різних препаратів і спрямовані на те, щоб дати відповіді на такі запитання: 1) наскільки безпечними та переносимими є препарати для лікування гострого приступу мігрені у дітей та підлітків? 2) якими є ефекти препаратів, що приймаються під час приступу гострого головного болю?

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) та ацетамінофен. Ібупрофен залишається препаратом, який вивчався найбільш ретельно. Два подвійні сліпі плацебо-контрольовані дослідження І класу продемонстрували, що ібупрофен (7,5–10 мг/кг) є ефективним і безпечним для лікування мігрені у дітей. Перше дослідження (n = 88) порівнювало ібупрофен (10 мг/кг) з ацетамінофеном (15 мг/кг) та плацебо. Як ібупрофен, так і ацетамінофен були значно ефективнішими, ніж плацебо, щодо впливу на кінцеві точки (зміни вираженості больового синдрому у одно- та двогодинний інтервал), що проявлялося зменшенням болю на Ћ 2 бали за 5-бальною шкалою болю (p < 0,05). Щодо 2-годинної кінцевої точки, ібупрофен забезпечував послаблення болю у 56 % лікованих пацієнтів, порівняно з 53 % для ацетамінофену та 36 % для плацебо. Для зазначеної кінцевої точки відмінності між ібупрофеном та ацетамінофеном не були статистично значимими. Повне зняття больового синдрому відмічалось у 60 % дітей, які приймали ібупрофен, у 39 % хворих, які приймали ацетамінофен, та у 28 % пацієнтів групи плацебо. Зменшення вираженості больового синдрому при головному болі від помірної до сильної інтенсивності принаймні на 2 бали через 2 години було у 2 рази достовірнішим при прийомі ацетамінофену та у 3 рази достовірнішим при прийомі ібупрофену, порівняно з прийомом плацебо. Ацетамінофен розглядався як препарат, ефективний та добре переносимий пацієнтами. Було продемонстровано, що ацетамінофен має швидший початок дії, ніж ібупрофен.
За результатами другого дослідження ібупрофену (7,5 мг/кг) І класу, в якому взяли участь 84 дитини віком від 6 до 12 років, значиме зниження інтенсивності головного болю (щодо 2-годинної кінцевої точки) спостерігалося у 76 % дітей, які отримували ібупрофен, порівняно з 53 % у групі плацебо (p = 0,006). Зниження вираженості больового синдрому за шкалою болю, відсутність нудоти та зменшення необхідності призначення інших препаратів для купування приступу мігрені досягли статистичної значимості. Проте впливи на первинну кінцеву точку, продемонстровані у даному дослідженні, були виражені лише у хлопчиків (84 % для ібупрофену проти 43 % для плацебо), в той час як у дівчаток зниження інтенсивності больового синдрому спостерігалося у 65 % при прийомі ібупрофену, порівняно з 67 % для плацебо. В обох зазначених дослідженнях статистично значимі побічні ефекти при прийомі ібупрофену чи ацетамінофену зафіксовані не були.

Агоністи рецепторів 5-гідрокситриптаміну (триптани). Суматриптан у формі назального аерозолю, підшкірної ін’єкції та таблеток був предметом декількох подвійних сліпих плацебо-контрольованих досліджень. Три контрольовані дослідження (клас І) продемонстрували ефективність та безпечність суматриптану у формі назального аерозолю (спрею) у підлітків з мігренню. Перше дослідження (клас І; n = 14) засвідчило значиме зниження головного болю у 2-годинний проміжок часу у 85,7 % пацієнтів групи суматриптану, у порівнянні з 42,9 % плацебо (p = 0,03). У пацієнтів, що приймали суматриптан, також значимо зменшились симптоми, пов’язані з головним болем: нудота — на 36 %, фонофобія — на 57 %.
Друге дослідження було багатоцентровим подвійним сліпим та плацебо-контрольованим (клас І) і включало 510 підлітків (віком від 12 до 17 років); метою було порівняння ефекту від застосування суматриптану в дозах 5 мг, 10 мг та 20 мг у формі назального спрею з плацебо. Рівень відповіді у 2-годинний інтервал часу (зниження інтенсивності головного болю з сильної або помірної до незначної або до купування приступу) становив 66 % для дози 5 мг (p < 0,05), 63 % для дози 20 мг (p = 0,059) та 53 % для плацебо. Значиме зниження головного болю (p < 0,05) у 1–годинний інтервал спостерігалось при використанні доз 5 мг та 20 мг. Стан без головного болю у 2-годинний інтервал досягнув рівня статистичної значимості при прийомі назального спрею у дозі 20 мг (p < 0,05). Прояви фотофобії та фонофобії зменшувалися при прийомі дози 20 мг (p < 0,05). Єдиним побічним ефектом було порушення смакових відчуттів (26 %).




Третє дослідження було подвійним сліпим та плацебо-контрольованим, з двостороннім перехресним дизайном (клас І; n = 83), включало дітей віком від 8 до 17 років (середній вік дітей становив 12,4 років). Назальний спрей у дозі 10 мг призначався дітям вагою від 20 до 39 кг та в дозі 20 мг дітям вагою > 40 кг. Первинною кінцевою точкою було зниження головного болю на 2 бали за 5-бальною шкалою інтенсивності болю у 2-годинний проміжок часу. У 2-годинний інтервал первинна кінцева точка була досягнута у 64 % пацієнтів, які отримували суматриптан та у 39 % з групи плацебо (p = 0,003). В 1-годинний проміжок часу зменшення головного болю спостерігалося у 51 % дітей, які отримували суматриптан, та у 29 % дітей групи плацебо (p = 0,014). Повна відсутність больового синдрому відмічалась у 31 % пацієнтів, які отримували суматриптан, у порівнянні з 19 % пацієнтів групи плацебо (p = 0,14). Вторинні кінцеві точки, такі як необхідність призначення інших препаратів для зняття приступу мігрені та переваги пацієнтів, також свідчили на користь суматриптану (статистично недостовірно). Зміни смакових відчуттів знову були найбільш поширеним побічним ефектом (29 %).
Суматриптан у формі підшкірної ін’єкції вивчався у двох відкритих дослідженнях (клас IV). Перше дослідження проводилось у дітей віком від 6 до 16 років, в ході якого призначався суматриптан в дозі 6 мг для дітей з вагою > 30 кг та в дозі 3 мг для дітей з вагою < 30 кг. Ін’єкція була ефективною у 64 % дітей, з побічними ефектами (у 15 з 17 пацієнтів) у вигляді відчуття стискання в грудній клітці та в ділянці шиї чи відчуття поколювання (пощипування), що тривали протягом 15 хвилин. Друге дослідження, яке вивчало суматриптан у формі підшкірної ін’єкції в дозі 0,06 мг/кг, включало 50 пацієнтів віком від 6 до 18 років (клас IV) і встановило ефективність препарату у 78 % хворих; 26 % пацієнтів відзначили покращення в межах 30 хвилин, 46 % — в межах 60 хвилин, 6 % — в межах 1–2 годин. Рівень повторних приступів головного болю був низький і становив 6 %. Відповідь на проведення терапії спостерігалася у 91 % хлопчиків та 68 % дівчаток. 80 % пацієнтів відмічали транзиторні побічні ефекти у вигляді дискомфорту в ділянці голови, шиї або грудної клітки.
Інше клінічне дослідження (клас І) включало дітей віком від 8,3 до 16,4 року (n = 23) та вивчало призначення суматриптану у формі пероральних таблеток у дозі 50–100 мг. Це дослідження не продемонструвало чіткої переваги застосування препарату над плацебо щодо первинної кінцевої точки (зменшення болю у 2-годинний інтервал).
Дослідження різатриптану у дітей є обмеженими. Поодинокий звіт про дослідження І класу не засвідчив відмінності у порівнянні з плацебо щодо зменшення болю у дітей віком від 12 до 17 років при 2-годинній первинній кінцевій точці (різатриптан 66 %; плацебо 56 %; p = 0,79). Можливо, ці результати пояснюються високим рівнем респондентів, які відзначили сприятливий вплив плацебо. Різатриптан демонстрував добру переносимість пацієнтами та високий рівень безпечності з частотою виникнення побічних подій (астенія, головокружіння та сухість у роті), яку можна порівняти з плацебо (3–5 %).
Відкрите багатоцентрове дослідження (клас IV) використання перорального золмітриптану (2,5–5 мг) у підлітків віком від 12 до 17 років (n = 38), в яких було зафіксовано 276 приступів мігрені, продемонструвало, що лікування добре переносилось пацієнтами. Загальне (сумарне) зменшення симптомів головного болю у 2-годинний інтервал спостерігалось у 88 % пацієнтів, які приймали дозу 2,5 мг, та у 70 % пацієнтів, які приймали дозу 5 мг. Повне купування головного болю було досягнуто у 66% пацієнтів.
Таким чином, в ході ряду досліджень було продемонстровано безпечність та ефективність (клас І) як ібупрофену, так і ацетамінофену для гострого (невідкладного) лікування головних болей при приступі мігрені у дітей. Суматриптан є єдиним 5HT1 агоністом з доказаною ефективністю для лікування дітей та підлітків з мігренню; назальний спрей в дозах 5 мг та 20 мг має найбільш сприятливі профілі використання (клас І). Наявні докази лише IV класу щодо ефективності використання суматриптану у формі підшкірних ін’єкцій. Препарати триптанового ряду для перорального прийому в дослідженнях І класу ефективності не продемонстрували.

Рекомендації щодо невідкладного лікування мігрені у дітей та підлітків:
1. Ібупрофен є ефективним препаратам і можe використовуватися для гострого лікування мігрені у дітей (рівень доказів А).
2. Ацетамінофен є ймовірно ефективним і може використовуватися для гострого лікування мігрені у дітей (рівень доказів В).
3. Суматриптан у формі назального спрею є ефективним і може використовуватися для гострого лікування мігрені у підлітків (рівень доказів А).
4. Не існує даних у підтримку чи заперечення використання жодного препарату триптанового ряду для перорального прийому у дітей та підлітків (рівень доказів U).
5. Не існує адекватних даних для визначення ефективності використання підшкірного суматриптану (рівень доказів U).

Загальними принципами превентивного лікування мігрені є:
A зменшити частоту, тривалість та тяжкість приступів мігрені;
A підвищити здатність реагувати на проведення лікування гострого приступу;
A зменшити непрацездатність та поліпшити якість життя пацієнта.

Обррунтування використання превентивної терапії та її принципи опубліковані в рекомендаціях АНА щодо лікування головного болю у дорослих. При призначенні превентивної терапії практикуючий лікар повинен зважити та відповісти на такі запитання:
1) Які впливи на частоту і/або тяжкість приступів мігрені мають препарати, які щоденно приймаються для попередження мігрені? 2) Наскільки безпечними є та як добре переносяться препарати для превентивного лікування мігрені у дітей та підлітків? 3) Як можна порівняти ефективність та переносимість превентивних препаратів за даними для плацебо?
Одне ретроспективне дослідження IV класу щодо використання превентивних препаратів у дітей та підлітків встановило, що частота приступів головного болю зменшилась у порівнянні з середнім базовим рівнем з 8,4 приступів на місяць до 3,7 приступів на місяць при використанні ципрогептадину в дозі 2–8 мг/добу. Позитивний рівень відповіді на лікування, визначений як загальне сприятливе зменшення частоти приступів та інтенсивності головного болю плюс комплаенс до прийому препарату, спостерігався у 83 % дітей, які отримували даний препарат (n = 30). Побічними ефектами при використанні ципрогептадину були седація та підвищений апетит. Жодного дослідження I–III класу щодо використання ципрогептадину у дітей не існує.

Антигіпертензивні препарати. Неселективний бета-блокатор пропранолол був оцінений у трьох дослідженнях ІІ класу з отриманням суперечливих результатів. Одне подвійне сліпе перехресне дослідження у дітей віком від 7 до 16 років (n = 28), в ході якого призначався пропранолол в дозі 60–120 мг/добу продемонструвало, що 20 із 27 (71 %) пацієнтів мали повну ремісію від головного болю, а у 3 пацієнтів (10 %) спостерігалося значиме (66 %) зменшення частоти приступів (p < 0,001). У групі плацебо 3 з 28 хворих мали повну ремісію та в одного з 28 пацієнтів спостерігалось значиме (66 %) покращення. У ході іншого дослідження (n = 39) не вдалося продемонструвати превентивну ефективність пропранололу в дозах 80–120 мг/добу, в результаті прийому препарату середня тривалість приступу головного болю значимо збільшилася. Третє дослідження порівнювало пропранолол у дозі 3 мг/кг/добу з самогіпнозом (самонавіюванням); за результатами не було зафіксовано сприятливих впливів пропранололу, проте спостерігалося покращення стану пацієнтів внаслідок проведення гіпнотерапії.
Агоніст альфа-адренергічних рецепторів клонідин був оцінений у двох дослідженнях. Перше дослідження складалося з 2 фаз: початкова пілотна фаза (n = 50) мала відкритий дизайн, у 40 % дітей спостерігалося довготривале зменшення частоти приступів мігрені; друга фаза (n = 43) була подвійною сліпою з перехресним дизайном, вона закінчилася невдачею у спробі продемонструвати значиму відмінність застосування клонідину від плацебо (клас ІІ). Побічні ефекти (седація та енурез) частіше спостерігалися у групі плацебо. Друге дослідження порівнювало клонідин з плацебо у паралельних групах (клас ІІ) в дозах 25–50 мг протягом 2 місяців (n = 57). Суттєвої статистичної відмінності між двома групами не встановлено.
Антидепресанти стали головною ланкою профілактики мігрені, незважаючи на обмежену кількість даних, що могли б підтвердити це положення. У відкритому дослідженні (клас IV), до якого увійшло 192 дитини з частими головними болями, 70 % з яких мали мігрень, призначався амітриптилін у дозі до 1 мг/кг/добу. Середній вік пацієнтів становив 12 років, вони мали понад 3 приступи головного болю на місяць. Більше 80 % пацієнтів відмічали значне зменшення частоти та інтенсивності приступів головного болю, за відсутності змін тривалості приступів. Побічні події були мінімальними, але неспецифічними. Одне ретроспективне дослідження (клас IV) щодо використання превентивних препаратів у дітей та підлітків продемонструвало, що амітриптилін викликав “позитивний рівень відповіді на лікування” у 89 % пацієнтів (n = 73). Позитивний рівень відповіді визначався як зменшення частоти та інтенсивності головного болю та прихильності до препарату. Частота приступів головного болю зменшилася з середнього базисного рівня в 11 приступів на місяць до 4,1 приступи на місяць. Побічним ефектом була незначна седація. Щодо таких трициклічних антидепресантів, як нортриптилін та дезипрамін, порівняльних даних не існує.
Тразодону гідрохлорид вивчався в одному плацебо-контрольованому (клас ІІ) перехресному дослідженні (n = 35) пацієнтів віком від 7 до 18 років. Протягом початкового періоду лікування не було встановлено відмінностей щодо ступеня зменшення головного болю в групі тразодону і плацебо, тоді як при подальшому лікуванні результати за цим показником у групі тразодону (1 мг/кг/добу за три прийоми) були достовірно кращими. В обох групах побічні ефекти не спостерігалися.
Дослідження з використання інгібіторів зворотного захоплення серотоніну у дітей та підлітків не проводилися.
Зважаючи на сучасні погляди на патофізіологію мігрені, що охоплюють нейрональну ініціацію та кортикальну депресію, антиконвульсанти привертають все більшу увагу як альтернативна терапія мігрені. Одне дослідження класу IV 42 дітей (віком від 7 до 16 років) встановило, що понад 80 % пацієнтів змогли припинити прийом препаратів для лікування мігрені під час використання дівальпрексу натрію (15–45 мг/кг/добу). Після 4 місяців лікування 75,8 % пацієнтів відзначали 50 %–не зменшення частоти головного болю; 14,2 % мали 75 %–не зниження і 14,2 % досягли повного купування приступів мігрені. Побічні ефекти включали розлади з боку ШКТ, набір ваги, сонливість, головокружіння та тремор.
Друге дослідження, що вивчало дію дівальпрексу натрію, включало дітей віком від 9 до 17 років (n = 10), які лікувалися у відкритому режимі (клас IV), дозування — 500–1000 мг. В результаті зменшилася частота та інтенсивність приступів головного болю. Середня кількість приступів мігрені при лікуванні зменшувалась з 6 до 0, 7 випадки на місяць, а середня тривалість приступу — з 5,5 до 1,1 години. Побічні ефекти включали сонливість, головокружіння та підвищений апетит; серйозні побічні дії не спостерігалися (проте слід зауважити, що кількість хворих дослідження була недостатньою). Дівальпрекс натрію має певні застереження при застосуванні у жінок дітородного віку.
Одне ретроспективне дослідження (клас IV) щодо вивчення ефективності топірамату в педіатрії включало 75 пацієнтів. Добові дози препарату становили 1,4 ё 0,74 мг/кг/добу. В результаті спостерігалося зменшення частоти головного болю з 16,5 ё 10 до 11,6 ё 10 приступів на місяць (p < 0,001). Середня тяжкість і тривалість приступів, а також рівень пов’язаної з цим непрацездатності також зменшувалися. Побічні ефекти включали когнітивні зміни (12,5 %), втрату ваги (5,6 %) та сенсорні симптоми (2,8 %).
Одне ретроспективне дослідження (клас IV) проводилося з метою вивчення ефективності й безпечності призначення леветірацетаму при мігрені у дітей в дозах 125–250 мг двічі на добу у 19 пацієнтів (середній вік — 12 років), середня тривалість лікування становила 4,1 місяці. Середня частота приступів головного болю знизилася з 6,3 випадків на місяць до лікування до 1,7 випадку після лікування (p < 0,0001). 52 % пацієнтів відзначили відсутність приступів мігрені під час лікування. У 82,4 % пацієнтів побічних ефектів не спостерігали; 10,5 % хворих припинили лікування через такі побічні ефекти, як сонливість, головокружіння та підвищена дратівливість.
Антагоністи кальцію проявляють дію шляхом селективної інгібіції вазоактивних субстанцій в цереброваскулярних гладких м’язах. За результатами контрольованого перехресного дослідження, в якому взяли участь діти віком від 7 до 18 років (n = 37), було встановлено непостійні ефекти німодипіну (10–20 мг 3 рази/добу) порівняно з плацебо (клас I). Протягом початкового періоду лікування відмінності у зменшенні головного болю в групі активного лікування і плацебо були відсутні, тоді як при подальшому лікуванні в групі німодипіну спостерігалося значиме зниження частоти приступів мігрені, але без впливу на тривалість приступу. Побічні ефекти були обмежені незначним абдомінальним дискомфортом у 0,08 % хворих.
Флунарізин оцінювався у декількох дослідженнях щодо профілактики мігрені дитячого віку. Подвійне сліпе плацебо-контрольоване перехресне дослідження (клас І), в якому препарат призначався в дозі 5 мг/добу (n = 63), продемонструвало значиме зменшення частоти приступів мігрені (p < 0,001) і зниження тривалості приступу (p < 0,01) порівняно з плацебо. Головними побічними ефектами були сонливість (9,5 %) та набір ваги (22,2 %).
Було проведено дослідження класу II, в якому порівнювалася дія препаратів флунарізин та пропранололом. Обидва препарати достовірно знижували частоту приступів мігрені, суттєвих відмінностей між двома групами лікування не спостерігалося. Доступні на даний час ресурси Кохрейнівської бази даних також підтверджують доведену ефективність флунарізину для лікування мігрені у дітей.

Рекомендації щодо превентивної терапії мігрені у дітей та підлітків
1. Флунарізин є ефективним препаратом для превентивної терапії приступів мігрені (рівень доказів B).
2. Не існує достатніх доказів щодо ефективності та доцільності використання ципрогептадину, амітриптиліну, дівальпрексу натрію, топірамату та леветірацетаму у дітей з мігренню (рівень доказів U).
3. Щодо ефективності та безпечності використання пропранололу і тразодону, існують суперечні дані, тому чіткі рекомендації щодо їх застосування у дітей з мігренню (рівень доказів U) відсутні.
4. Німодипін (рівень доказів B) та клонідин (рівень доказів B) не продемонстрували ефективності в ході досліджень, тому не рекомендуються для профілактики приступів мігрені у дітей.


Статьи на похожую тематику:

1. Рекомендації з діагностики, оцінки та лікування артеріальної гіпертензії у дітей та підлітків (American Academy of Pediatrics, 2004)

2. Псоріаз. Рекомендації Комітету Американської Академії по веденню хворих на псоріаз

3. В. З. Нетяженко, О. М. Барна Лікування пацієнтів з інфарктом міокарда з підйомом сегмента ST (Рекомендації Американської Колегії Кардіологів та Американської Асоціації Серця: перегляд існуючих рекомендацій 1999 року)

4. Медикаментозна профілактика мігрені (за рекомендаціями Американської неврологічної академії лікарям первинної ланки охорони здоров’я (оновлення: листопад 2005 р.)

5. Раптова серцева смерть. Фактори ризику та профілактика. Рекомендації Українського наукового товариства кардіологів

6. Раптова серцева смерть. Фактори ризику та профілактика (Рекомендації Українського наукового товариства кардіологів)

7. Г.В.бекетова Запори у дітей та підлітків (лекція)

8. Імуносупресивна терапія після трансплантації нирки Рекомендації Європейської асоціації урологів (2004)

9. С.С.Казак Вторинна екзокринна недостатність підшлункової залози у дітей та підлітків (лекція)

10. Рекомендації Американської колегії торакальних лікарів з профілактики післяопераційної фібриляції передсердь після кардіохірургічних втручань та ведення таких хворих (American College of Chest Physicians Guidelines)



зміст