Анонсы статей



ГОЛОВНА
ГОЛОВНА Поиск
 

статьи схожей тематики

Чи впливають НПЗП несприятливо на процес заживлення тріщин кісток (стрес-переломів)?

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) часто рекомендують застосовувати для зменшення болю та запалення внаслідок переломів. Однак НПЗП гальмують синтез простагландинів, а так як простагландини необхідні для нормального утворення кісткової тканини та зростання кісток при переломах, використання НПЗП може порушувати процес заживлення переломів шляхом пригнічення дозрівання кісткової мозолі (callus).
Дослідження, проведені на тваринах, засвідчили, що при використанні НПЗП збільшується період, необхідний для зростання переломів та одужання. В ході досліджень, проведених на людях, були отримані суперечливі дані, але цілий ряд авторів не рекомендують використовувати НПЗП для лікування переломів.
За своїм хімічним складом НПЗП є досить різнорідною групою препаратів, для яких існує широкий спектр показань. У багатьох країнах існують обмеження на продаж деяких НПЗП, але для придбання переважної більшості препаратів цієї групи потрібен лише рецепт від особи, яка має медичну ліцензію.
Щодо негативної статистики, то в Об’єднаному Королівстві НПЗП є причиною понад 2000 смертей на рік та близько чверті всіх побічних реакцій внаслідок прийому медикаментів, повідомлених у Комітет з питань безпеки в медицині (Committee on the Safety of Medicines).
НПЗП мають як центральні, так і периферичні анальгезуючі ефекти. Периферичний анальгезуючий ефект досягається шляхом пригнічення циклооксигенази, знижуючи таким чином вироблення простагландинів, які в нормальних умовах потенціюють ефекти таких додаткових медіаторів запалення, як гістамін та брадикінін. Отже, НПЗН є найбільш ефективними для зменшення таких видів больового синдрому, за яких спостерігається посилення базового рівня болю внаслідок утворення простагландинів, що має місце при запаленні. Механізми центральної дії НПЗП є менш зрозумілими, тому що деякі НПЗП можуть впливати на біль, не пов’язаний із запаленням.
На сьогодні НПЗП ліцензовані для використання у випадку будь-якої патології опорно-рухового апарату, а перелік задокументованих побічних ефектів містить шлунково-кишковий дискомфорт, нудоту, діарею, інколи — кровотечі з ШКТ та утворення виразок. Інші можливі побічні ефекти: гіперчутливість, ангіоневротичний набряк (angioedema) та бронхоспазм. Проте вплив на метаболізм кісткової тканини чи на процес заживлення переломів до переліку побічних дій НПЗП не входить.
Стрес-переломи (або тріщини) були вперше описані Burrows у 1956 році у 5 танцюристів балету. У переважній більшості випадків уражаються нижні ділянки ніг та плюсневі кістки, лише близько 1 % таких травм спостерігається в ділянці шийки стегна. Вважається загальноприйнятим, що при деяких стрес-переломах існує ризик прогресування до повних переломів. Дослідження показали, що стрес-переломи розпочинаються з періостального набряку, який може бути задокументований шляхом ядерного магнітного резонансу, з подальшим ураженням кісткового мозку та в кінцевому результаті — з розвитком кортикального стрес-перелому.
Для лікування незаживаючих стрес-переломів запропоновано багато лікувальних режимів, включаючи контрольоване обмеження навантаження на уражену ділянку, спеціальні імобілізуючі пов’язки та хірургічні втручання. Незважаючи на те, що багато стрес-переломів заживають самостійно, багато чинників, включаючи тривале механічне навантаження на уражену ділянку, куріння і (можливо) НПЗП, можуть гальмувати процес заживлення.
Як зазначалося вище, НПЗП можуть як зворотно, так і незворотно блокувати циклооксигеназу, пригнічуючи таким чином синтез простагландинів. Дані проведених досліджень не дозволяють дійти висновку щодо питання, чи значимо впливає таке пригнічення на процес заживлення стрес-переломів у людей.
Дослідження на тваринах продемонстрували, що використання НПЗП зумовлює затримку заживлення повних переломів. Результати одного дослідження продемонстрували, що НПЗП порушували процес заживлення переломів більшою мірою в групі піддослідних, де проводилась повна остеотомія у порівнянні з групою, де проводилася часткова остеотомія. Проте в багатьох дослідженнях на тваринах використовували препарати, дози та шляхи призначення (звичайно індометацин в дозі 1–4 мг/кг/добу у щурів), які за фармакокінетикою та фармакодинамікою не відповідали препаратам, що використовуються у людей. Еквівалентна доза для людини вагою 80 кг може становити 80–320 мг/добу при різних шляхах призначення, перевищуючи ліцензовану дозу 50–200 мг/добу при пероральному прийомі декілька разів на добу з метою досягнення анальгезуючого ефекту.
В дослідженнях на людях з цієї проблеми спостерігається відсутність доказів високого ступеня достовірності. Це зумовлено тим, що НПЗП часто використовуються для лікування різноманітної патології опорно-рухового апарату; отже, вони часто згадуються в звітах про лікування стрес-переломів. Проте дослідження з вивчення прямого впливу використання НПЗП на процес заживлення при стрес-переломах не проводилися. А перенесення результатів досліджень з тваринами на випадки повних істинних переломів може бути оманливим. Багато досліджень, які продемонстрували клінічно важливі впливи на процес заживлення повних переломів у людей, були ретроспективними з наявністю потенційних недоліків у методології. Взагалі, докази, отримані у дослідженнях на людях, не є остаточними. Значна кількість досліджень з вивчення заживлення переломів не виправдали очікувань щодо демонстрації впливів НПЗП, отже, цілком можливо, що наявні докази стосовно зв’язку між процесом заживлення і прийомом НПЗП можуть бути необ’єктивними.

Що вже відомо з цього питання?
Існують докази (з досліджень на тваринах), що НПЗП мають несприятливий вплив на процес заживлення переломів.
Що додають останні дослідження?
Немає жодних переконливих доказів для того, щоб задокументувати будь-які впливи НПЗП на процес заживлення стрес-переломів у людей. А до того часу, як такі докази будуть отримані, розумним рішенням вважається обмеження їхнього використання у пацієнтів з доведеними стрес-переломами.
Зважаючи на легку доступність та поширеність використання НПЗП при різноманітних пошкодженнях м’яких тканин та кісток, а також неможливість відповіді на питання щодо доцільності використання НПЗП при стрес-переломах, необхідним є проведення подальших досліджень. Додаткові клінічні дослідження також необхідні для того, щоб оцінити, чи різний вплив на метаболізм кісткової тканини та процес заживлення переломів мають інгібітори ЦОГ-2 та неспецифічні НПЗП. До того ж часу, поки результати таких досліджень не будуть доступними, доцільним вважається вибір в бік меншого ризику, що полягає в відміні використання НПЗП для лікування стрес-переломів.


Матеріал публікується за сприяння ТОВ “Гедеон Ріхтер – УКРФАРМ”


Статьи на похожую тематику:

1. Застосування нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП)

2. Профілактика остеопоротичних переломів у людей похилого віку. Рекомендації Національної фундації остеопорозу та Геріатричної асоціації (США, 2005)



зміст