Анонсы статей



ГОЛОВНА
ГОЛОВНА Поиск
 

статьи схожей тематики

Біоетика: міст в цивілізоване майбутнє

Юрій Кундієв


Біоетика — міст у цивілізоване майбутнє. Так, трохи трансформуючи вислів засновника цього міждисциплінарного напряму В. Р. Поттера, який, власне, і запропонував такий термін, можна визначити цей новий простір етичного мислення і діяння. Україна належить до держав, де розвиток біологічної етики як наукової і суспільної програми отримує державну підтримку. Ідеї біоетики вже тривалий час цікавили фахівців, проте поштовх щодо їх усвідомлення та втілення належить саме відомому київському вченому, академіку НАН і АМН України, віце-президенту АМН України Юрію Іллічу Кундієву.
Прийнявши пропозицію виступити в нашому журналі з роздумами щодо бачення проблем біоетики, академік Ю. Кундієв розповів про витоки цього важливого життєвого і суспільного інтегралу. І це вельми слушна преамбула щодо рис творчого портрету автора. Слід зазначити, що видатний український вчений-гігієніст і токсиколог широкого профілю, засновник дермотоксикології, експерт ВООЗ та Міжнародної організації праці, Юрій Кундієв близько сорока років очолює Інститут медицини праці АМН України. Він розпочав наукову діяльність в Інституті гігієни праці та професійних захворювань — попереднику даного академічного комплексу в 1951 році, під керівництвом одного з засновників сучасної токсикології академіка АМН СРСР Л. І. Медведя. Саме досвід у сфері гігієни праці став підґрунтям оцінки цих завдань в об'єктивному світлі біоетики. Адже безпека людини в умовах сучасного виробництва і, насамперед, хімічного пресингу, часто-густо, поза пересторогами біоетики, виглядає ілюзорно. Так, у 1992 році, з ініціативи Ю. І. Кундієва у межах інституту було створено галузевий комітет з біологічної етики.


Ю. Кундієв Наприкінці 1998 року Президія НАН України за рекомендацією ЮНЕСКО заснувала комітет з біоетики, який мені доручили очолити. У жовтні 1999 року Президія НАН України вперше розглянула питання, присвячені біоетиці. Моя доповідь "Реалізація принципів біоетики в Україні" торкалася різних аспектів біоетики — філософських, соціальних, правових, економічних, біологічних. Восени 2000 року мені довелося бути учасником Європейської конференції з біоетики, яка проходила у Страсбурзі під егідою Ради Європи, а невдовзі у Лондоні відбувся V Міжнародний конгрес з біоетики. Так, поступово я дійшов висновку: доцільно зібрати в Україні Перший Національний конгрес з біоетики. Задум зустрів підтримку, і розпочалася підготовка до конгресу. Його співголовами погодилися бути Президенти НАН і АМН України академіки Борис Євгенович Патон і Олександр Федорович Возіанов. Майже рік я займався підготовкою форуму, який відбувся у вересні 2001 року в Національному театрі опери та балету. Було заявлено і виголошено понад 200 доповідей. Я звернувся з листами до всіх глав церковних конфесій з пропозицією підтримати ідею конгресу, а також взяти в ньому участь. Першим відгукнувся Папа Римський Іван Павло II, який надіслав привітання учасникам конгресу, а представник Папської академії запропонував доповідь. Звернутися з посланням до учасників конгресу погодилися Патріарх УПЦ Київського Патріархату Філарет і представник УПЦ Московського Патріархату.
Відкриття конгресу перетворилося на свято. До вступної промови Президента АМН України Олександра Федоровича Возіанова солістка опери Ольга Нагорна виконала "Аве Марія" Шуберта. Такий урочистий початок відповідав девізові конгресу — "Наука без совісті спустошує душу". Таким чином, ці рядки і є прологом до моєї статті. Вважаю звернення журналу до аспектів біологічної етики актуальним і сподіваюся на подальше співробітництво.
Слова "Наука без совісті спустошує душу" належать видатному французькому гуманісту, письменнику і лікарю Франсуа Рабле, автору безсмертного філософського твору "Гаргантюа і Пантагрюель". Вони були сказані понад 450 років тому, але значимість їх з часом зросла рівно настільки, наскільки зросли можливості самої науки, які сьогодні справді безмежні.
Парадокс, а може, точніше, трагедія всього людства полягає в тому, що розвиток науки відбувався по експоненті, а совість нерідко настільки ж падала вниз. Сучасна історія навіть знає періоди, коли панували режими, за яких взагалі ці поняття вважали химерою. Наука є одним з основних надбань усього людства. На Заході і Сході, на Півночі і Півдні, особливо у розвинених країнах, наука і новітні технології стали чи не найважливішим, невід'ємним елементом функціонування сучасного суспільства. Завдяки науці, людство вже увійшло у постіндустріальну еру, де панують наукоємні інформаційні технології. За прогнозами, уже в недалекому майбутньому 90 % працюючих в усіх галузях виконуватимуть свою роботу, сидячи за комп'ютерами. Та добре це чи погано?
Загальновизнано, що інвестиції в науку життєво необхідні насамперед тому, що вони відкривають найточніший і найкоротший шлях до того, щоб подолати бідність, голод, ліквідувати або істотно скоротити захворюваність, тобто сприяють здійсненню одвічних прагнень людства.
У США, Японії, інших розвинених країнах останнім часом не тільки збільшується фінансування наукових розробок (у 2000 р. воно становило понад 3,5 % від ВВП), а й інтенсивно відбувається певний перерозподіл коштів на користь медико-біологічних досліджень. Цей процес є ознакою гуманізації науки. Причому акценти її звернені до людини.
Недаремно сьогодні основним пріоритетом стали науки про життя. Саме їм приділяють підвищену увагу не тільки вчені, а й громадськість та політичні діячі. Про таке досягнення сучасної біології, як розшифровка генома людини, сповістили світ у 2000 році президент США та прем'єр-міністр Великої Британії. І це не випадково. Добре відомо, що за допомогою науки, використовуючи її результати, світ можна змінити не тільки на краще, а й погіршити його стан. Досить нагадати трагічні наслідки використання ядерної енергії. Якщо у XX столітті людство повною мірою випробувало на собі позитивні та негативні результати досягнень у галузі хімії та фізики, то XXI століття чимало видатних вчених вже оголосили століттям біологічної небезпеки.
І так само, як у 1955 році з ініціативи найавторитетніших учених світу А. Ейнштейна і Ф. Жоліо-Кюрі виник Пагуошський рух, спрямований проти застосування ядерної зброї, у наш час з кожним днем набирає дедалі більшої сили рух проти неконтрольованого використання сучасних біотехнологій. Наука впритул підійшла до межі, за якою приховано таємницю життя. Сьогодні неможливо передбачити, чим може закінчитися вільне маніпулювання цією таємницею. Багато залежатиме від самих учених, від їхньої позиції, моралі та совісті.
Вчений, захоплений пошуком істини, досить часто не замислюється над поняттями добра і зла. Вони, як правило, стають очевидними потім, коли починається використання наукового результату. Характерна з цього погляду відповідь Енріко Фермі, коли йому докоряли за участь у створенні атомної бомби: "До чого тут мораль, це була просто відмінна фізика". І все ж таки вчений повинен усвідомлювати, в ім'я чого він працює, на які наслідки може сподіватися. Нині неприпустимою є праця вченого задля простого задоволення власної допитливості. На відміну від часів Рабле, це і занадто дорого, і надзвичайно небезпечно.
Наприкінці XX століття людство усвідомило, що досягти істинного прогресу без високої моралі, моральних норм та правил неможливо. Вони конче потрібні не тільки для того, щоб захистити кожного окремого індивідуума — хворого чи здорового, дитину чи людину похилого віку, а й саме життя на Землі. Так народилася біоетика. Першу книжку, присвячену їй, як уже зазначалося, написав американський учений В. Р. Поттер у 1969 році під багатообіцяючою назвою "Біоетика — міст у майбутнє". Якщо вдатися до аналізу ролі біоетики сьогодні та уявити її у майбутньому, то в цій назві немає жодного перебільшення. Навпаки, це необхідний портрет майбутнього.
Яке ж визначення біоетики, на наш погляд, є найбільш прийнятним?
Біоетика або етика життя — це розділ прикладної етики, філософської дисципліни, що вивчає проблеми моралі насамперед стосовно людини та всього живого, визначає, які дії щодо живого з морального погляду є припустимими, а які — неприпустимими. Або іншими словами: біоетика — це органічне поєднання новітніх досягнень біологічної науки та медицини з духовністю. У сучасному суспільстві вона стала ознакою цивілізованості.
Проблеми біоетики мають міждисциплінарний характер, до них причетні біологи, медики, екологи, філософи та правознавці, представники релігійних конфесій. Узагальнюючи наукові, суспільні, релігійні погляди, національні особливості, традиції, вони розробляють сукупність моральних принципів, норм і правил, яких необхідно дотримуватись у професійній діяльності. Найважливіші з них закріплюються відповідними законодавчими актами, знаходять відображення у міжнародних документах і конвенціях, деклараціях, хартіях. Ці принципи, норми та правила з часом змінюються відповідно до змін соціально-економічних умов суспільства, державної політики та громадської думки.
Досить згадати, як еволюціонувала проблема абортів у різних країнах — від повної заборони до вседозволеності, незважаючи на непохитну і незмінну позицію християнської церкви, яка розглядає штучне переривання вагітності як припинення життя до народження. Церква засуджує не тільки аборти, а й ту етичну байдужість, легкість, з якою вони здійснюються, часто заради прагматизму і примітивного меркантилізму. Так, у США проблема абортів нерідко стає причиною протистоянь у суспільстві.
Біоетика виникла не на голому місці. Їй передував тисячолітній досвід розвитку медичної етики та лікарської деонтології. Етичні норми і правила в медицині, вироблені ще Гіппократом, застосовуються і сьогодні, а його Клятва традиційно проголошується кожним, хто стає лікарем. "Канон науки про лікування", який створив видатний лікар Сходу, вчений-енциклопедист Авіценна (Ібн-Сіна), також містить чимало етичних принципів. До них, зокрема, належить вимога до лікаря зосередити зусилля на профілактиці хвороб, враховувати індивідуальні особливості та унікальність кожної людини.
Видатні українські вчені та лікарі М. Максимович-Амбодик, Д. Самойлович, М. Пирогов, В. Образцов, М. Стражеско, Ф. Яновський, Д. Заболотний, О. Богомолець і багато інших не тільки неухильно дотримувалися високих етичних норм і принципів, а й розвивали та доповнювали їх. Вони застосували нові методи діагностики, лікування і профілактики лише після їх ретельного вивчення шляхом експериментів на тваринах, а часто і автоекспериментів. Їм було притаманне безкорисливе служіння людям, самопожертвування у виконанні свого обов'язку. Водночас на наших очах відбуваються зміни у самій медицині — вона поступово втрачає риси лікарського мистецтва, клінічного мислення і дедалі більше стає медициною технологій, досліджень, експериментів, клінічних випробувань. Сьогодні вже недостатньо дотримуватися звичайних принципів медичної етики і деонтології — підтримувати певні стосунки лікаря з хворим, його родичами та взаємини лікарів між собою.
Сучасні проблеми — такі, як пересадка органів і тканин, стовбурових клітин, екстракорпоральне запліднення, використання для лікування ембріональних тканин, генна терапія, штучна зміна статі, застосування трансгенних організмів з метою отримання харчових продуктів і, нарешті, клонування тварин і людини, про що так багато говорять сьогодні навіть у парламентах та урядах розвинених держав, — дуже ускладнили стару тезу, сформульовану ще Гіппократом, — "Не нашкодь!". Діапазон лікарських втручань, або, як тепер кажуть, медичних технологій, неймовірно розширився, зросла їхня віддача у лікуванні різних хвороб.
Проте разом з користю зріс і ризик. Лікарю нині часто не під силу розв'язати одвічну і дуже відповідальну та складну проблему "користь-ризик". До нових медичних технологій, що несуть багато невідомого та не завжди передбачуваного, слід додати деградацію навколишнього середовища внаслідок техногенних впливів, яка ставить під загрозу саме життя на Землі.
Отже, бурхливий науково-технічний прогрес у галузі біології та медицини, зміна середовища проживання людини спричинили безліч нових проблем, які не вкладаються у традиційну медичну етику та деонтологію, їх коло значно ширше. Можна сказати, що біоетика є сучасним етапом розвитку медичної етики. Проте таке визначення буде неповним. Біоетика — то філософське усвідомлення нових можливостей медичної і біологічної науки та їх співвідношення з правами людини. Це також пошук шляхів подальшої гуманізації медицини, досягнення справедливості.
Найважливіші біоетичні принципи не повинні залишатися тільки добрими намірами. Суспільство загалом і кожна людина зокрема зацікавлені в тому, щоб дотримання цих принципів регулювалося законом та жорстко контролювалося.
Потребу повсюдного етичного контролю за проведенням медико-біологічних досліджень в Україні ще доведеться усвідомити. На превеликий жаль, в нашій країні біоетику інколи трактують як своєрідну вуздечку для лікарів і біологів, як стримуючий фактор. Це не так. Насправді біоетика в багатьох випадках не має права вето, водночас дотримання біоетичних принципів сприяє зміцненню авторитету біологічної і медичної науки та системи охорони здоров'я, їх тіснішому зв'язку з громадськістю. До того ж, відкритість ученого-експериментатора, лікаря, наукових закладів, лікарень не тільки підвищує їх відповідальність за свої дії, а й захищає права і гідність усіх діючих сторін, у тому числі лікарів і пацієнтів.
Нерідко кажуть, що етика взагалі і біоетика зокрема — це для багатих країн, для заможних людей, а нам вона поки що не по кишені. Мимоволі виникає запитання: а скільки треба мати грошей у кишені, щоб бути моральною людиною, наскільки повинна бути наповнена державна казна, щоб у країні ці принципи домінували, стали нормою життя?
Безумовно, заперечувати вплив економічного рівня життя на мораль суспільства було б неправильно. Однак прямого зв'язку між ними ніколи не було і немає тепер. Мабуть, тут більшу роль відіграють традиції, національні особливості, виховання. Залишимо філософам вирішувати, які чинники є визначальними у формуванні етичного рівня суспільства в цілому та окремих його членів. Очевидним є інше: відкладати дотримання моральних норм і правил у біомедичних дослідженнях і лікарській практиці до тих пір, поки не розбагатіємо, неприпустимо і навіть небезпечно для будь-якого суспільства. Такими діями ми просто свідомо консервуємо свою відсталість.
Як же на практиці забезпечити впровадження біоетичних принципів?
Зарубіжний досвід свідчить, що насамперед треба мати належну правову базу, яка б не тільки декларувала самі принципи, а й передбачала механізми контролю за їх здійсненням. Такої бази в Україні поки що не існує, її доведеться створювати. Проте чекати ми не маємо права. Тому слід використовувати окремі статті "Основ законодавства про охорону здоров'я". Кожен науковий проект, який передбачає дослідження на людині нових діагностичних засобів, нових медичних технологій, потребує біоетичної експертизи. Як правило, її здійснюють комітети з біоетики, які повинні функціонувати при всіх наукових закладах, де проводяться такі дослідження, а також в усіх лікувально-профілактичних установах. До складу таких комітетів входять не тільки найавторитетніші працівники цих установ, а й представники громадськості.
Наше сьогодення ставить ще одне важливе завдання перед біоетикою — активно протистояти знахарству, так званому цілительству, відвертому шаманству, що набули в державі значного поширення і завдають величезної шкоди здоров'ю населення.
Основним принципом, яким мають керуватися у своїй діяльності біоетичні комітети, є повага до життя та гідності людини (здорової чи хворої). В усіх випадках без винятку інтереси людини мають бути вищими за інтереси науки і суспільства, вона повинна бути надійно захищеною від народження і до смерті. Саме це положення часто викликає дискусії. Проте не може бути сумніву, що коли відбувається жертвування інтересами особистості заради будь-яких суспільних інтересів, то це прямий шлях до перетворення людей на гвинтики, як уже траплялося в нашій історії.
У разі оцінки проектів, які передбачають використання експериментальних тварин, визначальною вимогою повинно бути гуманне ставлення до них. Саме воно віддзеркалює рівень організації біомедичного експерименту. Як приклад можна згадати ставлення до піддослідних тварин великого експериментатора-фізіолога І. П. Павлова. Його досліди на собаках, яких він оперував, і сьогодні можуть бути взірцем гуманного експерименту на тваринах. Він на власні кошти в Колтушах спорудив пам'ятник собаці.
Інститути та окремі групи вчених, які беруть участь у проектах на здобуття міжнародних грантів, напевно, вже стикалися із ситуацією, коли їхнє замовлення без належної біоетичної експертизи взагалі не розглядається. Так, у США Конгрес заснував національний Комітет при Президентові країни. Саме цей Комітет розробляє систему державного контролю за дотриманням етичних норм і правил. Згідно з федеральним законом на місцевому рівні (Institutional Review Board — IRB) у складі комітетів, крім професіоналів, обов'язково мають бути правознавці, представники громадськості. Експертиза здійснюється за спеціальною процедурою і охоплює всі без винятку дослідження, які проводяться на людях. Закон наділив такі комітети правом відхиляти проекти і навіть забороняти проведення досліджень, коли виявляються порушення біоетичних норм і правил.


Ю. Кундієв і Є. Патон У більшості європейських держав комітети з біоетики не мають права вето, їхні повноваження мають більше дорадчо-консультативний характер. Незважаючи на це, їх авторитет достатньо високий, щоб впливати на суворе дотримання біоетичних принципів у дослідженнях на людях, а також у клінічній практиці. Окрім того, високого рівня цій роботі надає "Конвенція про захист прав і гідності людини", яку прийняла Рада Європи ще в листопаді 1996 року. В країнах Східної Європи, де комітети з біоетики вже діють (Угорщина, Чехія, Польща), хоч і запозичується досвід інших країн, однак не копіюються існуючі там моделі, а формується власна практика, яка враховує національні особливості і традиції.
Комітет ВООЗ узагальнив досвід діяльності біоетичних комітетів різних країн та різних рівнів і на цій основі розробив детальні рекомендації стосовно їх організації, функцій, прав та обов'язків.
Останнім часом роботу в цьому напрямі розпочато і в Україні. Діють комітети з біоетики при президіях НАН та АМН України, підготовлено проект закону про біоетику та біоетичну експертизу, налагоджуються зв'язки з громадськістю, встановлено контакти з міжнародними організаціями, які опікуються цією справою, а також з комітетами окремих країн. Безперечно, це тільки початок. Попереду — повсякденна клопітка робота з біоетичної експертизи, біоетичними принципами ще належить оволодіти всім фахівцям, які працюють у галузі біології та медицини. Однак уже сьогодні виникає чимало труднощів, їх не уникнути і в майбутньому. Йдеться про те, що сама основоположна ідея біоетики — захист прав, свободи і гідності людини — є новою, до неї поки що не звикли не тільки медики та біологи, а й наше суспільство в цілому.
Уже йшлося про розбіжності, що їх викликає також одне з основних положень біоетики, яке вимагає, щоб інтереси і благо окремої людини превалювали над інтересами науки та суспільства. Біоетика, насамперед, означає більшу відкритість діяльності наших установ — інститутів, лікарень і окремих осіб, розширення їхніх зв'язків з громадськістю. Нормою мають стати такі поняття і процедури, як біоетична експертиза протоколу наукового дослідження, добровільна інформаційна згода, конфіденційність, гуманне ставлення до експериментальних тварин, громадське обговорення біоетичних проблем тощо.
Сьогодні, коли Україна стала членом Ради Європи, коли робляться рішучі кроки на шляху до інтеграції з європейською спільнотою, відкладати на майбутнє впровадження сучасних біоетичних принципів у дослідницьку та лікарську практику неможливо, насамперед тому, що це є однією з найважливіших ознак цивілізованості будь-якої країни. До того ж, країни — виробники лікарських засобів, медичних приладів, апаратів мають керуватися єдиними з країнами-імпортерами уніфікованими критеріями біоетичної експертизи. Тут не повинно бути подвійного стандарту, що, на превеликий жаль, нині інколи трапляється.
Успіх цієї важливої справи, без якої неможливо розбудувати цивілізоване суспільство, залежатиме від ініціативи зацікавлених у ній людей. А зацікавленими мають бути всі — науковці, лікарі, діячі сфери охорони здоров'я, керівники наукових установ, зрештою, пацієнти — як хворі, так і здорові люди. Тому що біологічна етика — то справді найважливіший заклик XXI сторіччя, звернений до нового суспільства.


Статьи на похожую тематику:

1. Між обов’язком лікаря і правами пацієнта: міст, прокладений в Ужгороді

2. Медична генетика, геноміка, генетична медицина - прогноз на найближче майбутнє



зміст