Анонсы статей



ГОЛОВНА
ГОЛОВНА Поиск
 

статьи схожей тематики

Огляд Американської асоціації гастроентерологів з проблеми ожиріння. Загальні положення щодо застосування фармакологічної терапії

*Продовження. Початок – див. “Мистецтво лікування”, № 1 (017) 2005 та № 4 (020) 2005


Загальні принципи

Труднощі в досягненні довготривалого зниження маси тіла шляхом модифікації способу життя зумовили збільшення інтересу до фармакологічної терапії ожиріння. І хоча цей метод боротьби із зайвими кілограмами допомагає певним групам пацієнтів, обов’язково слід зважати на 7 положень щодо використання фармакологічних препаратів.
1. Найбільшою проблемою у лікуванні ожиріння є високий рівень рецидивів, тому найважливіше завдання фармакотерапії — це підтримання довготривалого зменшення маси тіла. Вважається, що недоцільно використовувати фармакотерапію для досягнення швидкого зниження маси тіла, тому що пацієнти, в яких є позитивний ефект лікування, звичайно швидко набирають її після припинення прийому препаратів. Більшість дослідників вважають, що ефективна фармакотерапія ожиріння вимагає довготривалого, якщо не довічного прийняття ліків.
2. Довготривалий прийом фармакологічних препаратів для звільнення від ожиріння вимагає уважного аналізу співвідношення довготривалих ризиків наявності ожиріння для здоров’я, сприятливих впливів фармакотерапії на зменшення маси тіла та на хвороби, пов’язані з ожирінням, а також побічних ефектів та вартості лікування. Такий аналіз часто важко провести, оскільки не було жодного проспективного рандомізованого дослідження ефективності використання сучасних препаратів для лікування ожиріння протягом понад 2 роки.
3. Деякі пацієнти є рефрактерними до фармакологічної терапії. Якщо відповідь на лікування у перші 4 тижні відсутня, досягнення сприятливого довготривалого результату є малоймовірним, тому необхідно вирішувати питання щодо доцільності припинення прийому фармпрепаратів.
4. Фармакотерапія не зумовлює необмежене зниження маси тіла, втрата її звичайно досягає стадії плато у 6-місячний термін. Використання фармакотерапії затримує у порівнянні з плацебо початок виникнення цього плато. У більшості випадків маса тіла починає збільшуватися приблизно після одного року лікування, незважаючи на продовження прийому препаратів, але це збільшення менше порівняно з прийомом плацебо. Таким чином, загальне зменшення маси тіла у пацієнтів, які приймали фармакотерапію, є більш значущим, ніж у тих, хто отримував плацебо протягом 2 років. Наведені дані демонструють, що фармакотерапія сама по собі не може забезпечити досягнення довготривалого результату, а це наводить на думку, що її ефективність з часом зменшується, а ожиріння є постійно прогресуючою хворобою.
5. Фармакотерапія не є панацеєю від ожиріння. Сучасні препарати мають клінічно достовірний, але помірний вплив на масу тіла та на захворювання, пов’язані з ожирінням. Наприкінці першого року лікування найкращі з доступних медичних препаратів збільшують втрату маси тіла в середньому на кілька відсотків і можуть подвоїти число пацієнтів, які досягли клінічно значущого результату (Ћ 10 %).
6. Важко робити висновки щодо ефективності препаратів, які були ухвалені United States Food and Drug Administration (FDA) для лікування ожиріння близько 5 років тому (жоден препарат не був схвалений для використання у 1974–1996 роках). Критерії для схвалення препарату у минулому були менш жорсткими, ніж за останні 5 років; крім того, тоді дослідження включали значно менше число осіб і були значно коротшими за більш сучасні.
7. Фармакотерапія сама по собі є менш ефективною, ніж у поєднанні зі всебічною програмою зменшення (або підтримання) маси тіла.
Крім того, встановлено, що у пацієнтів, яким було запропоновано використання фармакотерапії без інших сучасних підходів до підтримання (або зниження) маси тіла, таких як модифікація способу життя, навчальні програми стосовно дієти та фізичних вправ, спостерігалося підвищення ризику виникнення побічних ефектів прийому медичних препаратів без досягнення можливого рівня сприятливих впливів.


Критерії оцінки ефективності фармакотерапії

Для того, щоб оцінити ефективність фармакотерапії ожиріння, необхідно встановити критерії успішного лікування, індивідуальні для кожного пацієнта:
- ступінь втрати маси тіла,
- попередження та сповільнення повторного набору маси тіла,
- покращення перебігу ускладнень, пов’язаних з ожирінням,
- покращення якості життя.
Обррунтованим та клінічно значущим результатом для більшості пацієнтів вважається втрата 10 % маси тіла у перші 6 місяців лікування.


Критерії схвалення нових препаратів для лікування ожиріння

За пропозицією FDA, препарати, схвалені для лікування ожиріння, повинні продемонструвати в рандомізованих подвійних сліпих контрольованих дослідженнях тривалістю один рік таке:
- втрата маси тіла при прийомі препарату має перевищувати втрату від прийому плацебо більше ніж на 5 %, і ця різниця повинна бути статистично значимою;
- кількість осіб, які втратили 5 % маси тіла внаслідок прийому препарату, має бути більше кількості тих, хто отримав такий самий результат після прийому плацебо, і ця різниця повинна бути статистично значимою.
Також рекомендується проводити дослідження тривалістю 2 роки для того, щоб продемонструвати утримання досягнутого результату щодо зниження маси тіла. Проте щодо проведення більш тривалих досліджень на сьогодні рекомендацій не існує. Слід зазначити, що оцінка ефективності препарату в рандомізованих контрольованих клінічних дослідженнях може бути ускладнена внаслідок різних додаткових режимів лікування ожиріння, які здебільшого є частиною протоколу дослідження. Втрата маси тіла, досягнута в групах пацієнтів, які приймали плацебо, може відхилятися в широких межах і залежить від типу дієти, режиму фізичних вправ та програми модифікації поведінки, що використовувалися в дослідженні.


Продовження матеріалу — в наступному номері журналу “Мистецтво лікування”


Статьи на похожую тематику:

1. Огляд Американської асоціації гастроентерологів з проблеми ожиріння (2002, вересень)

2. Сприятливі впливи цілеспрямованого зменшення ваги. Огляд Американської асоціації гастроентерологів з проблеми ожиріння (2002, вересень)

3. І. П. Шлапак, О. А. Галушко Застосування розчинів гідроксиетильованого крохмалю (Рефортану®) в анестезіології та інтенсивній терапії. Огляд міжнародних досліджень

4. В. З. Нетяженко, О. М. Барна Лікування пацієнтів з інфарктом міокарда з підйомом сегмента ST (Рекомендації Американської Колегії Кардіологів та Американської Асоціації Серця: перегляд існуючих рекомендацій 1999 року)

5. Л. М. Вовк Деякі аспекти специфічної терапії при дифтерії (огляд літератури)

6. М.Ю.Ігнатов, М.В.Маркова, В.В.Бабич /кардіологія/ Щодо терапії тривожно-депресивних розладів непсихотичного регістру, коморбідних із серцево-судинними захворюваннями

7. О. І. Фролов, О. С. Сичов, Н. В. Пелех, Ю. В. Зінченко, Є. А. Павлюк Застосування Диротону в комбінованій терапії у хворих на есенціальну гіпертензію з фібриляцією передсердь

8. Л. В. Мороз, І. Г. Палій, Т. В. Ткаченко Ентеросгель: застосування у комплексній терапії пацієнтів з гострим вірусним гепатитом В з супутнім дисбактеріозом кишківника

9. Загальні збори АМН

10. Л.В.Мороз, І.Г.Палій, Т.В.Ткаченко Застосування препарату Ентеросгель у комплексній терапії пацієнтів з гострими вірусними гепатитами із супутнім дисбактеріозом кишківника



зміст