Анонсы статей



ГОЛОВНА
ГОЛОВНА Поиск
 

статьи схожей тематики

Імунопрофілактика та інфекційна захворюваність у дітей

У статті розглядаються питання імунопрофілактики інфекційних захворювань у дітей. Автором з позицій доказової медицини і регламентуючих документів України подано рекомендації щодо проведення профілактичних щеплень в Україні. На реальному цифровому матеріалі аналізуються віддалені результати таких заходів, охоплення вакцинацією, невирішені аспекти даного питання. Наведено календар профілактичних щеплень в Україні.
Ключові слова: імунопрофілактика, вакцинація, щеплення, інфекційна захворюваність.


Л. І. Чернишова, д. м. н., професор
Київська медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика,
кафедра дитячих інфекційних хвороб та дитячої імунології


Згідно з Конвенцією про права дитини, прийнятою ООН у 1989 році, кожна дитина має право на вакцинацію. Кожна країна має свій перелік інфекційних захворювань, проти яких проводить обов'язкову вакцинацію. Це означає, що влада бере на себе зобов'язання забезпечити виконання цих щеплень. Так, у США Наглядовим комітетом з питань імунопрофілактики рекомендовано проводити обов'язкове щеплення проти гепатиту В, дифтерії, правця, кашлюка, поліомієліту, Hib-інфекції (інфекції викликаної Hemophilus influenzae, тип b), пневмококу, кору, епідпаротиту, краснухи, гепатиту А, а в окремих регіонах і проти туберкульозу. В Україні відповідно до наказу МОЗ України від 30.10.2000 р. № 276 "Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні" обов'язково проводяться щеплення проти гепатиту В, туберкульозу, дифтерії, правця, кашлюка, поліомієліту, кору, епідемічного паротиту та краснухи. Забезпечення в Україні обов'язкового щеплення проти зазначених інфекцій регламентовано Розширеною програмою імунізації, прийнятою ВООЗ (табл. 1).


Табл. 1. Календар (скорочений) профілактичних щеплень в Україні


Рис. 1. Охоплення вакцинацією АКДП 1-3 В Україні для рутинної імунізації дифтерії, правця, кашлюка за державний кошт використовується вакцина з цільноклітинним кашлюковим компонентом, переважно вітчизняного виробництва — АКДП. Найвищий відсоток охоплення серед дітей до 18 міс. за останні 4 роки відмічався у 1999 році і склав 99,0 % (рис. 1). У наступні роки відмічалася тенденція до зменшення охоплення цією вакцинацією, але воно залишається на достатньому рівні — не менше 96,4 %. Відмічається тенденція до зменшення вакцинації проти кашлюка з використанням цільноклітинного компоненту. Щеплення проти кашлюка з використанням ацелюлярного компоненту проводиться комерційними вакцинальними кабінетами, їхня частка в охопленні вакцинації проти кашлюка є невідомою. Захворюваність на кашлюк зменшилася за ці роки майже у 2,5 рази (рис. 2). Необхідно пам'ятати, що кашлюк найбільш небезпечний для дітей грудного віку, особливо протягом перших 6 місяців життя, коли його перебіг має найтяжчий характер та серйозний прогноз щодо подальшого розвитку дитини через часті приступи апное, гіпоксичне пошкодження мозку, а також часте тяжке ускладнення — пневмонію. Саме з таких позицій обґрунтованою є необхідність проведення вакцинації дітей у якомога ранньому віці (в Україні відповідно до календаря профілактичних щеплень — з трьох місяців, у США — з 6 тижнів життя).
Правець — убіквітарна інфекція, найефективнішим захистом від якої є планова вакцинація. У дітей не було зафіксоване, тоді як серед дорослих зареєстровано 41 випадок у 2001 році, 36 — у 2002 році. При цьому охоплення вакцинацією АДП-М серед осіб 18 років складало лише 86 %.


Рис. 2. Захворюваність на кашлюк у дітей Дифтерія в довакцинальний період на території України була однією з головних причин дитячої смертності, рівень захворюваності складав близько 1000 на 100 тис. населення. Масова вакцинація дифтерійним анатоксином дозволяє контролювати захворюваність на дифтерію. Необхідно також зазначити, що на введення дифтерійного анатоксину формується антитоксичний імунітет, що забезпечує нейтралізацію циркулюючого в крові токсину, запобігає перебігу дифтерії в тяжкій формі, з ускладненнями. В останні роки спостерігається тенденція до зменшення захворюваності на дифтерію серед дітей: у 1999 р. — 0,67 на 100 тис. дітей, цей показник залишався практично без змін у наступні 2 роки зі зменшенням у 2002 році до 0,32 на 100 тис. (рис. 3)


Рис. 3. Захворюваність на дифтерію у дітей З 2002 року територія України має статус вільної від поліомієліту. Проте, незважаючи на це, на континенті існують регіони, де реєструються випадки поліомієліту, і з цих територій може бути завезений поліовірус до нашої країни. В Україні, починаючи з 2000 року, застосовуються два типи вакцин проти поліомієліту: оральна (жива) поліомієлітна вакцина — ОПВ (призначається per os) та інактивована поліомієлітна вакцина — ІПВ (вводиться парентерально). В умовах широкого використання ОПВ зберігається ризик вакцинального ускладнення — вакцин-асоційованого паралітичного поліомієліту ВАПП, що призводить до інвалідизації. Частота ВАПП складає при першій вакцинації в середньому 1:700 тис. доз вакцин, а при подальших щепленнях — 1:6-7 млн. доз вакцин. В Україні намітилася тенденція до зменшення кількості ВАПП за останні роки: 1998 — 2; 1999 — 4; 2000 — 6; 2001 — 1; 2002 — 1. Зараз в Україні активно обговорюється питання використання ІПВ для перших двох щеплень усім дітям. Охоплення щепленням проти поліомієліту зберігається на високому рівні — понад 95 %.


Рис. 4. Охоплення вакцинацією проти кору Кір — захворювання, яке за оцінками ВООЗ щороку на планеті забирає життя у близько 500 тис. невакцинованих дітей. В Україні, незважаючи на високий відсоток охоплення щепленням (не менше 95 %), спостерігався високий рівень захворюваності (до 95,0 на 100 тис. дітей у 2001 р.) і тільки у 2002 р. він різко знизився — до 29,5 на 100 тис. дітей (рисунки 4 та 5). Необхідно також зазначити, що Європейським бюро ВООЗ було поставлено за мету до 2010 року елімінувати кір, тобто припинити ендемічну циркуляцію вірусу кору; при завезенні інфекція не поширюється.


Рис. 5. Захворюваність на кір Відповідно до календаря щеплень в Україні вакцинація проти краснухи є обов'язковою і проводиться у віці 12-15 місяців та 6 років. Крім того, з метою профілактики синдрому природженої краснухи, проводять щеплення невакцинованим дівчаткам у віці 15 років. Хоча відсоток щеплених проти краснухи не досягає рівня, що дозволяв би говорити про встановлення контролю над інфекцією, однак тенденції останніх років указують на збільшення охоплення щепленням (51,3 % у 2001 р., 86 % у 2002 р.). Також позитивним є те, що збільшується відсоток вакцинованих дівчаток-підлітків (60 %). Таким чином, складаються передумови для виконання стратегічних цілей ВООЗ — до 2010 року знизити синдром природженої краснухи до частоти менше 1 випадку на 100 тис. новонароджених.


Рис. 6. Захворюваність на епід. паротит Вакцинація проти епідемічного паротиту в Україні є обов'язковою і передбачає введення дози у віці 12-15 місяців та в 6 років. Подібно до краснухи, зважаючи на більш тяжкий перебіг епідемічного паротиту серед юнаків, в Україні передбачено щеплення у 15 років для хлопчиків. Хоча захворюваність в Україні залишається високою (за 2002 рік в середньому по Україні 164,73 на 100 тис. дитячого населення), відмічається стійка тенденція до її зниження за останні роки (рис. 6). Охоплення щепленням проти епідемічного паротиту (паротит-1, та паротит-2) залишається недостатнім. У середньому по Україні у 2002 році відмічено зменшення охоплення вакцинацією паротит-1 з 83,7 % у 2001 році до 78,4 % у 2002 році. Ще меншим було охоплення паротит-2 — 49,5 % в середньому по Україні. Охоплення вакцинацією паротит-1 в Україні за останні роки відображено на рисунку 7.


Рис. 7. Охоплення вакцинацією проти епід. паротиту Обов'язковим до щеплення в Україні є вірусний гепатит В. Доцільність обов'язкового щеплення дітей обґрунтовується високим ризиком хронічного перебігу вірусного гепатиту В у дітей. Так, у новонароджених ризик хронізації даного вірусного захворювання становить 80-90 %, дітей 5 років — близько 25-50 %, а це підвищує ймовірність розвитку первинного раку печінки у 300 разів. Таким чином, використання вакцини проти гепатиту В має опосередкований вплив на профілактику раку печінки, особливо в дитячому віці. Аналогічно до ситуації з охопленням вакцинацією щодо краснухи, охоплення вакцинацією проти гепатиту В є недостатнім для встановлення контролю над даною інфекцією в Україні (за 2002 рік охоплення склало 48,6 % у дітей до 1 року, серед інших — 37,3 %), що обґрунтовує стабільну захворюваність на гострий гепатит В (4,1-5,0 на 100 тис. дітей). Проте в останні роки спостерігається тенденція до поступового збільшення охоплення даним щепленням (у 2000 році охоплення дітей до 1 року складало 4 %).
В Україні обов'язковою є вакцинація проти туберкульозу усіх новонароджених, а також передбачені ревакцинації у 7 та 14 років при негативних результатах проби Манту. Такий підхід обґрунтований тим, що вакцинація БЦЖ запобігає виникненню генералізованих форм туберкульозу у дітей раннього віку, а також рекомендована ВООЗ в умовах епідемії. Охоплення щепленням проти туберкульозу у 2002 році в Україні в цілому залишається на високому рівні серед новонароджених — 98,7 %, цей показник є вищим порівняно з 2001 роком (97,6 %). Охоплення ревакцинацією в 7 та 14 років є нижчим — 95,0 %.
На відміну від України, у більшості західних країн планово проводиться вакцинація проти інфекції, що викликана Haemophilus influenzae тип b (Ніb). В етіологічній структурі бактеріальних менінгітів у західних країнах Ніb складає 30-50 %, крім того, він є причиною пневмоній, отитів, артритів, флегмон. Найчастіше даний збудник вражає дітей віком до 5 років. Введення до рутинної вакцинації дітей щеплення проти Ніb у 70-ті рр. ХХ ст. у західних країнах призвело до того, що менінгіти Ніb-етіології практично не зустрічаються, відповідно зменшилася захворюваність на гнійні менінгіти бактеріальної етіології. Поширення Ніb в Україні вивчене недостатньо, що не дозволяє обґрунтувати необхідність введення до календаря щеплень рутинної вакцинації проти Ніb. Вакцинація проти Ніb в Україні рекомендована окремим групам пацієнтів, що регламентовано наказом МОЗ України від 31.10.2000 р. № 276.
Подібно до Ніb, до переліку рекомендованих щеплень відносять вакцинацію проти менінгококової та пневмококової інфекцій, вірусного гепатиту А, грипу тощо. Офіційна статистика щодо цих щеплень не ведеться.
У перспективі кількість хвороб, проти яких будуть вакцинувати, значно збільшиться, що закономірно поставить проблему кількості ін'єкцій. Вирішенням цього питання може бути створення нових комбінованих вакцин, коли за одну ін'єкцію дитина отримувала б усі призначені за віком вакцини. В Україні на сьогодні зареєстровані пента- та гексавалентні комбіновані вакцини, що широко використовуються в західних країнах. Підґрунтям для створення таких вакцин є знання в області імунології, що заперечують можливість "антигенного перевантаження" та "відволікання імунної системи" за даних умов.
На завершення хотілося б зауважити, що у вакцинопрофілактиці інфекційних захворювань залишаються невирішеними деякі проблеми: імуногенність інактивованих вакцин, покращення очищення вакцинальних препаратів, зменшення вартості препаратів. Реальної альтернативи у профілактиці життєвонебезпечних інфекцій на сьогодні не існує.


Література

[1] Майер К.-П. Гепатит и последствия гепатита.: Пер. с нем. — М.: ГЭОТАР, Медицина, 1999. — 432 с.
[2] Наказ МОЗ України від 31.10.2000 р. № 276 "Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні".
[3] Сміян І. С., Волянська Л. А., Горішня І. Л. та ін. Актуальні питання вакцинопрофілактики інфекційних хвороб у дітей. — Тернопіль, "Укрмедкнига", 2001. — 144 с.
[4] Таточенко В. К., Озерецковский Н. А. Иммунопрофилактика (справочник). — М.: Изд-во Остоженка инвест, 1998. — 140 с.
[5] Учайкин В. Ф., Шамшева О. В. Вакцинопрофилактика: настоящее и будущее. — М.: ГЭОТАР, 2001. — 399 c.
[6] Mandell, Douglas and Bennet's principles and practice of infectious diseases/ Еd. by Gerald L. Mandell, John E. Bennet, Raphael Dolin. — Churchill Livingstone, 1995. — 2803 p.


Статьи на похожую тематику:

1. Легенева гіпертензія у дітей

2. Харчова алергія у дітей та її дієтотерапія

3. Застосування ферментного препарату пепзим у дітей

4. Г.В.бекетова Запори у дітей та підлітків (лекція)

5. Гостра серцева недостатність у дітей: діагностика та лікування

6. Сучасні підходи до діагностики та лікування кашлю у дітей

7. Діагностика і лікування гострого верхньощелепного синуситу у дітей

8. О. В. Тяжка, Ю. С. П’ятницький Реабілітація дітей з атопічним діатезом

9. Л. І. Чернишова Первинні імунодефіцити у дітей: діагностика та лікування

10. С. С. Казак Вторинні кардіоміопатії у дітей: сучасні уявлення



зміст