Анонсы статей



ГОЛОВНА
ГОЛОВНА Поиск
 

статьи схожей тематики

NEWS

Неінвазивані маркери для довготривалої оцінки фіброзу при хронічних захворюваннях печінки: сучасний стан
Paul J. Thuluvath, Karen L. Krok, Noninvasive Markers of Fibrosis for Longitudinal Assessment of Fibrosis in Chronic Liver Disease: Are They Ready for Prime Time?// Am. J. Gastroenterol. – 2005. – V. 100. – P. 1981–1983.


За останні 10 років спостерігається підвищення інтересу фахівців до вивчення неінвазивних сироваткових маркерів та тестів, що оцінюють наявність фіброзу при хронічних захворюваннях печінки. Поодинокі маркери і тести не можуть точно й достовірно свідчити про наявність фіброзу, але часто різні їх комбінації виявляються досить результативними. Кількісні показники цих маркерів мають значні коливання залежно від лабораторії, в якій проводиться дослідження, та етіології захворювання печінки, в результаті чого виникають певні складності їх оцінки у клінічній практиці.
Деякі автори пропонують здійснювати оцінку фіброзу за допомогою непрямого сироваткового біомаркера (FibroTest-ActiTest). При використанні ламівудину протягом 24 міс у пацієнтів із вірусним гепатитом встановлено зменшення проявів фіброзу та запалення у 85 та 91 % обстежених хворих відповідно.
Проте на сьогодні існує лише кілька незалежних досліджень Фібро-тесту. Крім значної варіабельності тесту в різних лабораторіях, дослідження продемонстрували, що виражений фіброз може не бути виявлений чи навпаки виявлятися за його відсутності чи мінімальних проявів у 15–20 % пацієнтів. У цих випадках встановлено неінформативність тесту або його хибну позитивність.
Отже, на сучасному етапі сироваткові біомаркери не є тестами, які можуть бути рекомендовані для широкого використання у клінічній практиці для дослідження пацієнтів із хронічними захворюваннями печінки.


Циркуляторна функція та гепаторенальний синдром при цирозі печінки
Luis Ruiz-del-Arbol, Alberto Monescillo Carlos Arocena Paz Valer. Circulatory function and hepatorenal syndrome in cirrhosis// Hepatology. – 2005. – V. 42, Issue 2. – P. 247–506.


Патогенетичні механізми гепаторенального синдрому на сьогодні вивчені недостатньо. Автори роботи дослідили циркуляторну функцію при цирозі до та після розвитку гепаторенального синдрому. У 66 пацієнтів, які мали цироз із проявами асциту та нормальним рівнем креатиніну сироватки, визначили системну та печінкову гемодинаміку, а також активність ендогенної вазоактивної системи протягом періоду спостереження. До основної групи увійшли 27 пацієнтів із гепаторенальним синдромом, до контрольної — пацієнти, у яких цироз печінки не ускладнювався гепаторенальним синдромом.
За результатами обстеження на початку дослідження встановлено, що у пацієнтів контрольної групи порівняно з хворими основної були достовірно вищими середній рівень артеріального тиску та серцевий викид; градієнт печінкового венозного тиску, активність реніну плазми крові та концентрація норадреналіну були достовірно нижчими. Рівень зниження опору периферичних судин був подібним в обох групах. З усіх проаналізованих показників лише активність реніну плазми крові та серцевий викид виявилися незалежними передвісниками формування гепаторенального синдрому. Це ускладнення виявлялося у випадках достовірного зниження середнього артеріального тиску, серцевого викиду та підтверджувалося підвищеним легеневим тиском і підвищеною активністю реніну плазми крові.
У висновках автори зазначають, що гепаторенальний синдром є результатом зниження серцевого викиду та розвитку вираженої вазодилатації артерій.


Клінічні прояви хронічного гепатиту С у пацієнтів на гемодіалізі з термінальними стадіями захворювань нирок порівняно з пацієнтами зі збереженою нирковою функцією
Ke-Qin Hu, Steve M Lee, Shirley X. Hu, Victor W. Xia. Clinical Presentation of Chronic Hepatitis C in Patients with End-Stage Renal Disease and on Hemodialysis Versus Those with Normal Renal Function// Am. J. Gastroenterol. –
2005. – V. 100. – Р. 1–9.


Метою роботи було виявлення клінічних проявів хронічного вірусного гепатиту С (ВГС) та факторів, пов’язаних із фіброзом ІІІ–IV ступеня, у пацієнтів із ВГС та термінальними стадіями захворювань нирок (ТСЗН). У дослідженні взяли участь пацієнти з ВГС та ТСЗН (n = 91) та незміненою функцією нирок (НФН, n = 159). Групи були репрезентативними за середнім віком, статтю хворих, показниками вживання алкоголю та приблизною тривалістю інфекції ВГС.
У результаті проведеного дослідження встановлено, що розвиток ВГС та ТСЗН незалежно пов’язаний з неєвропеоїдною расою, наявністю цукрового діабету (ЦД), нижчою частотою ожиріння, стеатозу печінки, III–IV стадії фіброзу; а також — із меншою частотою підвищення рівнів АЛТ та АСТ, вищим співвідношенням АЛТ/АСТ > 1 та гіпоальбумінемією. Порівняно з пацієнтами з НФН у поєднанні з III–IV стадією фіброзу у пацієнтів з ТСЗН та III–IV стадією фіброзу достовірно частіше виявлявся ЦД та меншою була частота підвищення АСТ, незалежна від частоти нижчого рівня АЛТ та альбуміну, співвідношення АСТ/АЛТ > 1.
У пацієнтів із ВГС та ТСЗН наявність фіброзу III–IV стадії була достовірно пов’язана зі стеатозом печінки та тромбоцитопенією, що не залежало від наявності в анамнезі ЦД, спленомегалії та вищих рівнів АСТ.
Таким чином, ВГС та ТСЗН незалежно пов’язані з більшою частотою ЦД в анамнезі, але меншою частотою ожиріння та стеатозу печінки, фіброзу III–IV стадії та підвищенням трансаміназ. У пацієнтів із ВГС та ТСЗП фіброз III–IV стадії не має зв’язку з наявністю в анамнезі ЦД, але незалежно пов’язаний зі стеатозом печінки та тромбоцитопенією.


Матеріал підготовлений редакцією
"Журналу сучасного лікаря Мистецтво лікування"


Статьи на похожую тематику:

1. News

2. News

3. News

4. News

5. News

6. NEWS

7. NEWS

8. News. Герпесвирусные инфекции

9. NEWS (вибрані публікації журналу “Європейська Урологія” за 2004 рік)

10. News: Імуносупресивна терапія мікофенолату мофетилом — можливості поза трансплантологією



зміст