Анонсы статей



ГОЛОВНА
ГОЛОВНА Поиск
 

статьи схожей тематики

М.І.Лісяний, С.А.Бичкова, О.М.Лісяний, І.О.Гнєдкова, А.Г.Потапова
Вторинні імунодефіцити при злоякісних пухлинах головного мозку: особливості проявів та проблеми лікування

М.І.ЛІСЯНИЙ, д.м.н., професор; С.А.БИЧКОВА, к.м.н.; О.М.ЛІСЯНИЙ, к.м.н.; І.О.ГНЄДКОВА, к.м.н.; А.Г.ПОТАПОВА к.м.н.
Інститут нейрохірургії ім.А.П.Ромоданова АМН України, Київ


Загальновідомо, що імунна недостатність спостерігається при багатьох патологічних станах організму, проявляється порушеннями в різних ланках імунної відповіді, ускладнює перебіг основного захворювання. Порушення в імунній системі, що виникають при цьому, відносяться до вторинних імунодефіцитів, вони досить добре вивчені і мають свої характерні особливості залежно від виду патології, що не завжди врахо­вується при спробах їх лікування (Са­­пин М.Р., 1999; Хаитов Р. М., Пинегин Б.В., 1999; Ярилин А.А., 1999).
При злоякісних пухлинах виникають порушення як протипухлинної резистентності, так і в загальній імунній системі. При цьому практично всі етапи імунної відповіді, включаючи процеси розпізнавання антигенів, проліферації, синтезу цитокінів та ефекторних цитотоксичних молекул, зазнають змін (Бережная Н.М., Чехун В.Ф., 2000; 2005). Пухлини головного мозку, як відомо, складають окрему групу серед онкологічних захворювань. Це пов’язано з тим, що головний мозок є так званим забар’єрним імуноізольованим місцем, де обмежений розвиток повноцінних імунних реакцій. Крім того, пухлини головного мозку дуже рідко метастазують і не зумовлюють появу симптомів загальної інтоксикації на організм та імунну систему. Досягнувши певного розміру, пухлини мозку призводять до дислокаційних гіпертензивних порушень у ньому у зв’язку з обмеженими розмірами черепа, що впливає на гіпофізо-гіпоталамічну регуляцію імуногенезу. Дослідження порушень імунних процесів при пухлинах мозку виявило їх своєрідність, що дозволило віднес­ти їх до окремої групи так званих нейрогенних імунодефіцитів (Зозу­ля Ю.О., Лісяний М.І., 1998), у патогенезі яких важливе значення мають не лише імуномодулюючі чинники пухлин, а й фактори нейрогуморальної регуляції, включаючи глюкокортикоїди, нейропептиди, нейротрансмітери. Особливі суттєві зміни в системі імунітету мають місце при злоякісних гліомах мозку, де змінюється як кількісний склад, так і функціональна активність імунних клітин (Примушко Л.И., 1988; Марко­ва О. В., 1990; Гнедкова И.А., 1991; Скітяк С.А., 2002; Лісяний М.І. та спів­авт., 2002; Macheley M.I. et al., 1985; Wictor T., Glich R.P., 2003).






Імунні порушення залежать від ступеня злоякісності, гістогенезу пухлин (Лісяний М.І. та співав., 2002), що зумовлює практичну необхідність визначення конкретних параметрів імунодефіциту для кожного виду пухлин.
Вивчення змін в імунній системі хворих із пухлинами головного мозку показали, що при медулобластомах вони менш виражені, ніж при гліомах. Так, загальна кількість лейкоцитів у хворих на гліоми і медулобластоми практично не відрізняється від показників контрольної групи донорів.
Однак проведені нами дослідження виявили порушення як у кількісному складі, так і в функціональній активності лімфоцитів при злоякісних пухлинах мозку, що свідчить про наявність у хворих вторинної пухлинзалежної імунної недостатності (табл.1). Це підтверджує думку багатьох авторів стосовно того, що прояви вторинних імунодефіцитів залежать від особливостей основної патології (Зозуля Ю.О., Лісяний М.І., 1998; Сапин М.Р. и соавт., 1999). Так, при гліомах, які походять із гліальних клітин мозку, виявляються порушення в експресії Т-лімфоцитами рецептора для інтерлейкіну-2 — 2–3-разове зниження рівня СД-25+ лімфоцитів порівняно з показниками у донорів. При гліомах відмічається також відносна лімфопенія, що свідчить про порушення синтезу та дозрівання лімфоцитів, тоді як відносна (відсоткова) кількість основ­них субпопуляцій Т-лімфоцитів — у межах норми. Водночас при медулобластомах кількісний склад лімфоцитів у крові — в межах норми, і лише кількість клітин, які мають рецептор апоптозу (СД-95 рецептор), збільшена у 6 разів порівняно з групою контролю і у 2 рази більше, ніж при гліомах. Практично кожен п’ятий лімфоцит перебуває у стані готовності до апоптозу. Отримані дані свідчать, що при медулобластомах порушення в системі імунітету дещо відрізняються від подібних змін при гліомах. Визначення функціональної активності Т- та В-лімфоцитів у реакції бласттрансформації показало, що при медулобластомах достовірно пригнічена функція Т-лімфоцитів та моноцитів порівняно з показниками при гліомах та у здорових осіб (табл.2). Проліферативна активність В-лімфоцитів гальмувалася в незначній мірі, що свідчить про вибіркове, селективне пригнічення Т-ланки імунітету, незважаючи на практично не змінений субпопуляційний склад лімфоцитів.
Таким чином, висока апоптична готовність лімфоцитів хворих на медулобластоми підтверджується їх нездатністю до проліферації при дії Т-мітогенів. З іншого боку, можна додати, що багато (до 15%) лімфоцитів у крові хворих на медулобластоми мають на своїй поверхні маркер стовбурових клітин — СД-38. Отже, має місце порушення дозрівання та диференціювання цих клітин, що і призводить до їх апоптозу та слабкої здатності до активації при дії Т-мітогенів.
Вторинний імунодефіцит, що виявляється при злоякісних пухлинах мозку, може розвиватися за різними механізмами — залежно від особливостей пухлини, і для його чіткого визначення потрібне поглиб­лене дослідження. Так, наприклад, при гліомах мозку він проявляється вже при визначенні субпопуляційного складу лімфоцитів, тоді як у випадку медулобластоми цього недостатньо і потрібно визначити стан процесів активації та апоптозу і функціональної активності лімфоцитів. Якщо ж обмежитися лише поверхневим визначенням стану імунної системи (наприклад, визначенням кількості Т- та В- лімфоцитів, що, на жаль, на даний час відбувається в більшості лабораторій в Україні), то існує загроза не діагностувати імунодефіцитні стани, що може призвести до виникнення імунозалежних ускладнень у хворого та помилок при лі­куванні (Хаитов Р.М., Пинегин Б.В., 1999).
З іншого боку, як показують наші дослідження, навіть при злоякісних пухлинах однієї локалізації, але різного ґенезу, порушення в імунній системі різні, відповідно — різним є імунодефіцитний стан. Тому не може бути єдиного уніфікованого підходу до трактовки цих порушень і особливо — до лікування. Спрощений, поверхневий підхід до лікування імунодефіцитних станів в цілому, особливо в онкології, може призводити не лише до відсутності ефекту, а й до подальшого погіршення та стимуляції росту пухлини, про що свідчать численні літературні дані, узагальнені Н.М.Бережною, В.Ф.Чехуном (2005). Чим більш детальною і глибокою є діагностика порушень імунної системи, тим краще розуміння патогенезу вторинного імунодефіциту та шляхів патогенетичного лікування його та основного захворювання.
Про патогенетичне лікування злоякісних пухлин зараз говорити ще рано, а щодо існуючих методів, а саме — хірургічного видалення, опромінення, хіміотерапії, то самі по собі вони поглиб­люють імуносупресію та вторинний імунодефіцит. До того ж, на фоні імунної недостатності часто використовують специфічну та неспецифічну імунотерапію, наприклад онковакцинами (Барышников А.Ю., 2004; Потебняк Г.Н. и соавт., 2004; Мазур О. В и соавт., 2004; Insus O. et al., 2002), яка при порушенні імунної системи не може формувати повноцінну адекватну відповідь, а внаслідок цього — не дає бажаного, теоретично очікуваного результату.
Методи імунотерапії при вторинному імунодефіциті та лікуванні основного захворювання, в даному випадку — злоякісних пухлин, слід розділити на імунокорекцію і власне спрямовану імунотерапію основного захворювання. Без корекції, а точніше без відновлення стану імунної системи, практично неможливо досягти успіху імунотерапії. Водночас відновлення імунної системи при пухлинах та інших захворюваннях, таких як бронхіальна астма, аутоімунна патологія (ревматизм та розсіяний склероз), за допомогою сучасних терапевтичних заходів є досить складним, що спонукало до використання, зокрема, радіотрансплантаційних методів, у тому числі тотального опромінення і введення завчасно взятого власного кісткового мозку хворого для відновлення систем кровотворення та імунітету. Цей лікувальний підхід свідчить про складність проблеми патогенетичного лікування вторинних імунодефіцитів, що виникають при різних захворюваннях та мають провідну роль у патогенезі основного захворювання.
Вторинні імунодефіцити, які не мають суттєвого значення для патогенезу основного захворювання, можна розглядати як своєрідну комплексну реакцію на основне захворювання. Вони потребують вдумливого підходу до вибору методів їх лікування. Сьогодні практично не можна назвати ні одного лікарського засобу (особливо рослинних екстрактів), які прямо чи опосередковано не впливали б на імунні клітини та імунну систему в цілому, що з позицій сучасних вимог та доказової медицини неприпустимо.
На наш погляд, сьогодні існує така проблема, як обґрунтоване використання в клінічній практиці різних імуномодуляторів та харчових добавок як імуноактивних препаратів. Довільне їх застосування може призводити до алергізації, ризику виникнення онкозахворювань та вірусних інфекцій, активації аутоімунної патології.
Подальше вивчення вторинних імунодефіцитів та обґрунтування використання імуноактивних препаратів дозволить керувати імунними процесами в організмі залежно від їх патогенетичної доцільності та безпеки. Мистецтво лікаря полягає не в лікуванні хвороби, а в лікуванні конкретного хворого з його індивідуальними особливостями, до яких відноситься і система імунітету.

Перелік рекомендованої літератури знаходиться в редакції.


Статьи на похожую тематику:

1. А.М.Печінка, М.І.Линник, М.І.Лісяний Мультинутрієнтний функціонально-пептидний комплекс “Grinization” у лікуванні хворих на хронічні гепатити

2. Лікування клінічних проявів атеросклерозу – від гіполіпідемічної терапії до антиатеросклеротичного лікування

3. Л. І. Чернишова Первинні імунодефіцити у дітей: діагностика та лікування

4. С. І. Скляр, М. М. Козачок, С. А. Бичкова, М. М. Коваль, М. М. Селюк Порівняльний аналіз лікування артеріальної гіпертензії метопрололу тартратом короткої та пролонгованої дії за даними добового моніторування

5. Особливості лікування артеріальної гіпертензії при ураженні нирок

6. О. О. Костюк, Є. Є. Шунько Цитомегаловірусна інфекція у новонароджених: особливості перебігу, діагностика та лікування

7. С.І.Сміян Сучасні погляди на проблеми лікування і профілактики остеопорозу

8. Л.М.Заноздра Особливості перебігу та лікування генералізованих уражень тканин пародонту в осіб, що страждають на гіпертонічну хворобу

9. А.б.Волосянко, І.С.Лембрик Клініко-параклінічні особливості синдрому функціональної диспепсії у дітей шкільного віку: принципи діагностики та лікування

10. Є. Є. Шунько, Т. В. Кончаковська Респіраторний дистрес-синдром новонароджених: проблеми та перспективи профілактики і лікування з позицій доказової медицини



зміст