Анонсы статей



ГОЛОВНА
ГОЛОВНА Поиск
 

статьи схожей тематики

Рецензія

"История Киевского военного госпиталя"
Киевский госпиталь — учебная и научная база медицинского факультета Университета
Св.Владимира и Киевского медицинского института” (К.: Пресса Украины, 2005).


Влітку 2005 року медична громадськість України урочисто відзначила 250-річний ювілей Київського військового клінічного госпіталю МО України. Заснований у 1775 році, він став першим в Україні державним медичним закладом, єдиним, що проклав місток між вітчизняною медициною другої третини ХVIII і початку ХХІ століть.
Історії становлення та розвитку Київського військового госпіталю присвячена фундаментальна наукова праця теперішнього начальника цієї установи, доктора медичних наук, генерал-майора медичної служби М.П.Бойчака “История Киевского военного госпиталя”.
Слід зазначити, що задумана як багатотомна робота, до ювілею госпіталю вона вийшла поки що лише в одному томі “Киевский госпиталь — учебная и научная база медицинского факультета Университета Св.Владимира и Киевского медицинского института”. Такий спосіб подання матеріалу дозволив автору якнайповніше висвітлити зв’язок процесів становлення, розвит­ку і взаємозбагачення провідних у своїй галузі в Україні педагогічних і медичних закладів — Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, Національного медичного університету ім.О.О.Богомольця і Київського військового госпіталю.
Автор дуже вдало структурував монографію за розділами, що дає можливість не лише прослідкувати еволюційні процеси розвитку і становлення клінічних відділень госпіталю, які на тривалий час стали клінічними базами для навчання студентів медичного факультету університету, а й водночас ознайомитися з пріоритетами наукового і практичного внеску викладачів медичного факультету (згодом — Київського медичного інституту) і найбільш відомих співробітників госпіталю, у тому числі — в галузі військової медицини.
Виділення в монографії цільових тематичних підрозділів дозволило автору тісно пов’язати історичні віхи поступального розвитку госпіталю з особливостями загальнополітичної та військової характеристики певної епохи, а також з процесом активізації диференціації медичної науки. Такий підхід сприяв обґрунтованому поясненню відкриття у госпіталі нових клінічних відділень залежно від вимог практики військової медицини та досягнень медичної науки, появі на медичному факультеті нових клінічних дисциплін відповідно до університетських Статутів, напрямів підготовки та удосконалення військових лікарів.
У першому розділі дуже цінним та цікавим є матеріал, присвячений становленню та трансформації системи вищої медичної освіти у період української державності, а також представлений безпосередній зв’язок розвит­ку Київського військового госпіталю з цими історичними процесами.
У другому розділі монографії автор ґрунтовно висвітлює особливості викладання клінічних дисциплін на кафедрах медичного факультету, які базувалися у госпіталі. У хронологічному порядку подаються дані про всіх завідувачів кафедр, причому акцент робиться на визначенні їх практичного внеску у педагогічний та лікувальний процеси, пріоритетності щодо заснування певного наукового напряму у вітчизняній, у тому числі військовій медицині, а також формування власної наукової школи. В цілому цей розділ є найбільш повною презентацією основоположників української медицини та їх внеску до скарбниці її військово-медичної галузі.
Третій та четвертий розділи монографії присвячені внеску видатних професорів медичного факультету Київського університету безпосередньо в галузі військової медицини, зокрема військово-польової хірургії та терапії, а також представлені досягнення їх учнів у роки Великої вітчизняної війни, під час якої вони займали високі військові медико-адміністративні посади.
У шостому розділі вперше в такому обсязі представлені матеріали стосовно діяльності київських лікарських товариств, у яких поряд із провідними вченими медичного факультету брали участь практичні військові лікарі госпіталю.
У монографії госпіталь, представлений з погляду особливостей його діяльності як військово-медичної структури різних епох, цілком справедливо і відповідно до мети дослідження постає як кузня вітчизняних медичних, у тому числі військових, кадрів на певних етапах української історії, аж до наших днів (Українська Військово-медична академія).
Аналіз використаних автором літературних джерел та архівних матеріалів свідчить про достатню глибину пошуку. У монографії подається знач­на кількість посилань на документи XIX століття, робота ілюстрована їх ксерокопіями, численними фотографіями видатних медиків-професорів медичного факультету (інституту) та військових медиків, використані також експонати власного музею.
Глибина наукового викладення матеріалу фактично унеможливлює висунення принципових зауважень щодо змістовності монографії. Єдиним може бути питання щодо видання книги російською, а не державною мовою. Проте воно має дискусійний характер, адже у запропонованому варіанті історія сучасного Центрального клінічного військового госпіталю МО України стає доступною для спеціалістів у галузі військової медицини країн ближнього зарубіжжя, на що вона, безумовно, заслуговує.
Слід привітати медичну громадськість України і всіх, хто цікавиться історико-медичним минулим нашої країни, з виходом монографії М.П.Бойчака “История Киевского военного госпиталя”. Вона дозволяє не лише отримати ґрунтовні відомості про цей унікальний медичний заклад, а й сприяє суттєвому розширенню знань із загальної історії української медицини, оскільки є її фундаментальним доповненням.


Б.П.КРИШТОПА, д.м.н., професор
Київська медична академія післядипломної освіти ім.П.Л.Шупика


Статьи на похожую тематику:

1. Рецензія

2. Олег Жарінов Найвищий вияв зрілості наукової школи. Рецензія



зміст