Анонсы статей



ГОЛОВНА
ГОЛОВНА Поиск
 

статьи схожей тематики

Красень і чудовисько

Підготовлено редакцією за матеріалами досліджень медичної школи американського Університету Брауна. Переклад: Марина Ушеніна.


Дисморфофобія (dysmorphophobia) — страх, неприйняття власного тіла, що розвивається у випадках, коли людина нездатна визначити причину своїх особистісних невдач (як соціальних, так і сексуальних) і звинувачує в усьому свою зовнішність. Це нав’язливий страх, невдоволення, пов’язане найчастіше з уявним або перебільшеним фізичним недоліком. Крайній прояв дисморфофобії — дисморфоманія.


Чоловік повинен бути лише трішки симпатичнішим за мавпу? Ні! Сучасна наука стверджує протилежне: зовнішній вигляд — не лише жіноча проблема. У результаті досліджень стало абсолютно зрозуміло — значна кількість чоловіків не задоволена своєю зовнішністю, що викликає у них не менше негативних емоцій, ніж у жінок. Так, нещодавні дослідження американських учених показали, що частка чоловіків, незадоволених своїм зовнішнім виглядом, за останні 25 років зросла втричі і що таких чоловіків приблизно стільки, скільки й незадоволених собою жінок.

Інколи незадоволення своїм зовнішнім виглядом призводить до сильного психічного порушення — дисморфофобії, що зустрічається як у чоловіків, так і у жінок. В основі дисморфофобії лежить незадоволення певними, як правило, незначними дефектами зовнішності, що зумовлює серйозні порушення у психіці. Аби позбутися цих “жахливих” недоліків, людина йде, як правило, не до лікаря-психолога, а до дерматолога або косметолога. З досить незначним порушенням у зовнішньому вигляді людина стає абсолютно непрацездатною, вона замикає себе у чотирьох стінах, інколи це призводить навіть до суїциду. Світовий дерматологічний досвід показує, що більшість пацієнтів, які закінчували життя самогубством, мали акне чи дисморфофобію.
Чоловіки частіше незадоволені своєю шкірою (наявність акне або рубців), волоссям (схильність до облисіння), формою або розміром носа (так званий комплекс Сірано де Бержерака), виглядом геніталій. Інколи чоловіки настільки “зациклюються” на “проблемі”, що роздумам над нею присвячують майже увесь свій час: постійно перевіряють свій “дефект”, витрачають масу зусиль, аби приховати його. Найбільш поширеними тут є розглядання свого відображення у дзеркалі, застосування засобів маскування (наприклад, за допомогою капелюха), пошуки заспокійливих аргументів (наприклад, шляхом порівняння себе з іншими) і надмірний догляд за “ураженою” ділянкою.
Останнім часом чи не найбільш розповсюдженим стало незадоволення чоловіків формою свого тіла: воно здається їм або катастрофічно худорлявим, або навпаки — занадто мускулистим. Багато чоловіків “оселяються” у тренажерних залах, вони виснажують себе дієтами та іншими, насправді доволі небезпечними, обмеженнями. Ця мускульна дисморфофобія часто приз­водить до надмірного вживання анаболічних стероїдів, і з цього моменту психічне по суті захворювання перетворюється на серйозні проб­леми зі здоров’ям.
Дисморфофобія обмежує діяльність, призводить до соціальної ізоляції, труднощів з улаштуванням на роботу. Найнеприємніше у всьому цьому те, що дисморфофобія практично невиліковна. Проте науковці налаштовані цілком оптимістично, адже останнім часом проводяться серйозні дослідження у цій галузі, відкриваються відповідні центри, розробляється наукова база. Лікарі допомагають пацієнтам виробити більш реалістичний погляд на свою зовнішність, позбутися надмірного перебування перед дзеркалом та інших “важливих” справ щодо удосконалення зовнішнього вигляду, пристосуватися до соціального середовища.
Проте, на жаль, більшість чоловіків обирають не цих лікарів, а звертаються до дерматолога або пластичного хірурга. Однак такі методи лікування дисморфофобії малоефективні, адже найчастіше чоловіки настільки незадоволені остаточним результатом (який сам по собі може бути досить позитивним), що впадають у глибоку депресію або навіть здійснюють спроби самогубства. Інколи розлючені пацієнти вдаються до насильства по відношенню до свого лікаря. Тобто рекомендованим методом лікування дисморфофобії залишається насамперед інформування пацієнтів щодо цієї проблеми та психіатричне (а не “косметичне”) лікування. Косметичних процедур взагалі слід уникати. Небажано також просто переконувати пацієнта, що в нього немає дефекту, — це взагалі неефективно, справжній дисморфофоб ніколи не повірить у таку "нісенітницю".
Незважаючи на те, що дисморфофобія описана і досліджена науковцями багатьох країн, її небезпечність залишається малоусвідомленою, а методи лікування — недостатньо розробленими. Хлопці та чоловіки часто соромляться як свого “дефекту”, так і свого незадоволення щодо цього. Найчастіше вони просто не усвідомлюють, що їхнє сприйняття власної зовнішності абсолютно неадекватне і що проблема “ховається” в їхній голові, а не на обличчі чи у формі тіла.


Статьи на похожую тематику:



зміст