Анонсы статей



ГОЛОВНА
ГОЛОВНА Поиск
 

статьи схожей тематики

Рецензія

Біоетика — усвідомлена актуальність сьогодення

Москаленко В.Ф., Попов М.В. Біоетика — філософсько-методологічні та соціально-медичні проблеми. – К.: Нова книга, 2005.


Незважаючи на те, що поняття біоетики було визначене лише у ХХ сторіччі, її можна розглядати як світогляд, що був притаманний людям із найдавніших часів, служив підґрунтям створення морально-філософських концепцій, починаючи з античного світу. Засади біоетики переплітаються з принципами релігійних поглядів, загальнолюдської моралі. Останні, залишаючись у своїй основі незмінними, з плином часу та зміною епох зазнають певних перетворень, максимально наближаючись до засад біоетики сьогодення, біоетики як науки. Усвідомлення цих засад Людиною, якщо вона хоче зберегти себе навіть на рівні біологічної істоти в умовах сьогодення, є необхідним. Адже ми дедалі більше переконуємося, що сучасний прогрес у науці, техніці, способі життя і мислення, якщо не загрожує, то значною мірою спрацьовує не на цивілізацію, а на антицивілізацію, постцивілізацію.
Справді, доводиться погодитися з висловленням основоположника біоетики В.Р.Поттера, перефразованим авторами у передмові до монографії: “Знання накопичується швидше, ніж мудрість, яка необхідна для керівництва ним”.
Перший розділ монографії (“Біоетика в системі культури соціуму”) перекликається зі змістом монографії одного зі співавторів (Попов М.В. “Аксіологія і медицина”. – К., 2003), хоча, як видно з її назви, з іншими акцентами.
Розглядається та аналізується еволюція формування суспільної моралі та філософських поглядів із поступовим наближенням їх до сучасного розуміння поняття біоетики. Увага акцентується на актуальності проблеми біоетики: “У XX столітті відбулося таке зниження цінності людини, якого не було від доби Відродження. Воно проявилося у втраті людством самоцінності природи та людини, перетворення їх лише на засоби політики чи ідеології”.
Формування сучасної біоетики, вважають автори, повинно базуватися на “істинності біоетичних знань та технологій як в соціально-гносеологічному, так і в культурологічному аспектах”, на принципі “єдності та взаємодоповнюваності природничого (насамперед медико-біологічного) та соціогуманітарного (переважно філософсько-етичного) типів наукового знання”, на принципі “неухильного дотримання найвищого рівня соціально-громадянської відповідальності ... вчених та наукової спільноти разом з відповідними соціальними інституціями”.
Авторами проведено аналіз визначення поняття біоетики різними дослідниками, диференційовано поняття філософії та біоетики, екоетики та біоетики тощо і запропоноване власне визначення: “До предмету біоетики має бути віднесена теорія та практика експериментально-технологічних втручань догенетичних, еволюційних, фізіологічних та екологічних закономірностей прокреації людини та збереження біосфери з метою захисту фундаментальних цінностей життя”.
У другому розділі монографії — “Соціально-медичні проблеми біоетики” — розглядаються засади біомедичної етики в аспекті сучасних досягнень біології та медицини (генної інженерії, нетрадиційних технологій репродукції людини, трансплантації органів і тканин, клонування людини), евтаназії.
Згадуються та обговорюються вже прийняті на сьогодні, але далеко не завжди дотримувані принципи етики у взаємо­стосунках лікар–пацієнт: інформована згода, добровільність, конфіденційність.
Наголошується на потребі попереднього вивчення результатів наукового дослід­ження перед широким їх використанням: “Адже відсутність аргументованої інформації про можливі негативні наслідки вживання трансгенних продуктів зовсім не означає, що вони відсутні або ми застраховані від віддалених наслідків у майбутньому”. Хоча з іншого боку, автори вважають, що “генномодифіковані продукти харчування, ймовірно, — наше неминуче майбутнє”.
Обережного підходу потребує впровадження клонування людини. Тут варто ширше зупинитися на диференціації понять клонування людини і клонування організму. Адже, як визнають автори, “людський індивід — це не тільки біологічний організм, але й соціальна істота як результат впливу сімейного, соціального та культурного середовища, а також носій певної моралі, її історичної форми, які неможливо повторити або відновити абсолютно точно”.
Автори детально знайомлять читача з соціально-медичними питаннями репродукції людини. Цю проблему вони пов’язали з демографічними перспективами України, ще раз нагадавши відомі прогнози, що у 2025 році населення нашої держави становитиме 30–32 млн осіб.
У книзі розглядаються такі важливі питання, як медико-соціальні проблеми трансплантології, соціально-етичні проблеми експериментальної медицини, наводяться вимоги до проведення експериментів на тваринах відповідно до міжнародних угод, загальноприйнятої регламентації. Низка сторінок присвячена проблемі експериментального вивчення дії ліків на людський організм.
Автори вважають, що біоетика повин­на зайняти належне місце в програмах вищої медичної освіти на додипломному, післядипломному етапах, у системі навчання аспірантів.
За нових глобальних обставин модифікуються критерії оцінок, змінюється мислення, мораль, і за цих обставин, вважають автори, “сучасна медицина стає синтетичною, інтегрованою наукою та лікувальною практикою, яка вимагає постійної методологічної, філософської рефлексії над її проблемами і, зокрема, ефективного використання науково-медичних знань у контексті проблем виживання людства”.
Зміст монографії доповнено бібліографічним покажчиком (185 назв), на
24 сто­рінках подано основні документи міжнародного значення, що стосуються проб­лем біоетики.
Монографія цінна широтою і глибиною охоплення матеріалу, різнобічністю висвітлення проблеми, елементами дискусійності в оцінці різних поглядів і фактів. Робота заслуговує на увагу не лише філософів, медиків, але й широкого кола читачів, яких цікавить прогрес науки, доля людства.


Любомир Пиріг,
академік АМН України, президент ВУЛТ


Статьи на похожую тематику:

1. Рецензія

2. Олег Жарінов Найвищий вияв зрілості наукової школи. Рецензія



зміст