Анонсы статей



ГОЛОВНА
ГОЛОВНА Поиск
 

статьи схожей тематики

Іліада Григорія Горовенка

Юрій Усенко, Борис Радіонов


Григорій Гаврилович Горовенко Він був видатним хірургом і чудовою людиною. Вчинки, постать, посмішка і світло розумних очей видатного українського торакального хірурга Г. Г. Горовенка назавжди залишаться для нас взірцем.
Григорій Гаврилович Горовенко народився 3 лютого 1914 року в с. Піщане Тальнівського району Черкаської області, в селянській сім'ї. Після закінчення гірничо-промислового училища Григорій Горовенко працює на Горлівській шахті "Кочегарка" — спочатку кріпильником, потім забійником, надалі машиністом електровоза в бригаді прославленого Микити Ізотова. "Великої сили духу була людина, — згадував професор. — Ми намагалися слідувати йому. Пропрацював я на "Кочегарці" шість років, і вони дали вельми багато для розуміння життя. У 1935 році секретар Горлівського міськкому комсомолу, в майбутньому відомий письменник Борис Горбатов закликає молодих шахтарів вчитися. Двадцять сім гірників, і серед них мене, направляють до Харківського медичного інституту. Вже на третьому курсі я став відмінником, а потім і іменним стипендіатом.
Інститут закінчив з відзнакою, мені запропонували вступ до аспірантури. Підготував кандидатську дисертацію, та захистити її не встиг — розпочалася війна".
22 червня 1941 р. вже військовим лікарем Горовенко був направлений на фронт. Він брав участь в обороні Москви, Ленінграду і Сталінграду, у боях на Орловсько-Курській дузі і в Корсунь-Шевченківській битві.
"Спочатку я потрапив в автохірургічний загін Північно-Західного фронту, — розповідав Григорій Гаврилович. — У 1942 році прийняв медсанбат, а потім польовий госпіталь. Один із найщасливіших днів у моєму житті — визволення нашою частиною рідного села Піщане, де жили батько й мати. Часто доводилося брати і зброю до рук. Одного разу на Дунаї у розташування госпіталю увірвалися фашистські танки. Двобій був нещадним... Та невдовзі я поновив роботу госпіталю. Бо у нас був свій, хірургічний фронт".
У 1946 р. Григорія Гавриловича Горовенка призначили головним лікарем інституту туберкульозу в Києві. Треба було поновити ефективну роботу цього напівзруйнованого окупантами закладу, аби заступити шлях епідемії туберкульозу. З того часу 40 років життя були віддані цьому закладу, де він пройшов шлях завідувача хірургічним відділенням, професора, заступника директора з наукової роботи, головного торакального хірурга України. Хірургічні втручання були найдійєвішим методом лікування. Г. Горовенко став автором розробки методик кавернотомії та кавернопластики, резекції легень після колапсохірургічних втручань.
Життя вимагало не лише удосконалення хірургічних втручань, але й вивчення можливих варіантів ушкоджень дихальної і серцево-судинної систем у хворих з оперативним втручанням. Усі ці проблеми відображені у понад 250 наукових працях, в тому числі 7 монографіях професора, 11 докторських та 25 кандидатських дисертаціях його учнів.
Наукові інтереси Г. Горовенка надали йому можливість разом з одним із авторів цих спогадів (Ю. Усенко) стати засновником нової спеціальності "Пульмонологія". У 1969 р. Міністерством охорони здоров'я була створена проблемна комісія "Патологія органів дихання", яку він очолив. Завдяки його наполегливості та працездатності Україна стала першою республікою у Радянському Союзі, де було проведено 9 щорічних наукових конференцій пульмонологів. Визнання внеску українських фахівців у проблему "Пульмонологія" та створення системи спеціалізованої допомоги, одним із засновників якої був професор Горовенко, стало підставою для проведення в 1990 р. у м. Києві установчого конгресу пульмонологів СРСР. Президентом конгресу було обрано Ю. Усенка.
Виняткова професійна спостережливість та інтуїція, надзвичайна простота у спілкуванні забезпечили Григорію Гавриловичу велику популярність серед хворих і лікарів. Головний торакальний хірург МОЗ України, член Правління Всесоюзного товариства фтизіатрів, Президії республіканського товариства хірургів, Міжнародної асоціації професор Горовенко був відомий навіть у найвіддаленіших закладах, де лікувались хворі з патологією органів дихання.
Серед побратимів Горовенка відомі торакальні хірурги П. Костромин, І. Слєпуха, Є. Лозовий, Б. Брусиловський, Ю. Когосов, пізніше М. Амосов. Безпосереднім його учнем в торакальній хірургії є і головний торакальний хірург МОЗ України, керівник хірургічного відділу Інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф. Т. Яновського Б. Радіонов. Як пам'ять про вчителя у хірургічному відділі Інституту створено кабінет-музей Г. Горовенка.
У 1969 році професору Горовенку було присвоєне почесне звання Заслуженого діяча науки УРСР. А Державної премії України він був удостоєний вже посмертно. Трудова і військова діяльність Григорія Гавриловича відзначена 28 урядовими нагородами.
На 70-річчя видатного лікаря професор Волянський з Харкова надіслав ювілярові таку телеграму: "Як людина, яка мала щастя зустрічатися з Григорієм Гавриловичем, як земляк, як син Черкащини, врешті, як колега по сумісній боротьбі з гнійно-запальними захворюваннями, в тому числі й туберкульозної етіології, вклоняюсь перед талантом, людяністю, професіоналізмом засновника великої справи і його школи”.
Цими зворушливим словами закінчимо і ми свій нарис. Наступного року нашому вчителю виповнилося б 90. Якби доля подарувала професору Горовенку можливість зустріти цей день, він, мабуть, як і раніше, випромінював би дивну енергію добра й любові до хворого і поваги до учнів та колег.


Статьи на похожую тематику:



зміст