Анонсы статей



ГОЛОВНА
ГОЛОВНА Поиск
 

статьи схожей тематики

Останній романтик гістології

Юрій Чайковський


М. Зазибін 21грудня виповнюється 100 років від дня народження Миколи Івановича Зазибіна. Образ чудової людини, генія доброти та чемності живе в серці та спогадах. Він був видатним ученим-гістологом, вдумливим педагогом, блискучим організатором освітянської і наукової справи, палким патріотом, легендарною особистістю.
Біографія М. І. Зазибіна свідчить про його обдарованість, поєднану з працелюбністю та невтомною енергією. Він народився взимку 1902 року в чеховському Таганрозі, у родині вчителя. Після закінчення гімназії у 1919 р. вступив на медичний факультет Донського (Північно-Кавказького) університету, який закінчив у 1925 р. Доля неначе сприяла його науковим осяянням. Уже з перших років навчання в університеті Микола Зазибін проявив особливу схильність та цікавість до мікроскопічних досліджень. У цьому значну роль відіграв його талановитий вчитель, професор О. О. Колосов. Молодий науковець успішно навчався, одночасно працюючи на посадах служителя, препаратора, лаборанта, а після закінчення університету – асистента кафедри гістології. Таємниці тканин стали матерією його життя.
У 1913 р. М. І. Зазибіна обрали завідувачем кафедри гістології у щойно створеному Іванівському медичному інституті. У 33-річному віці обдарований дослідник захистив докторську дисертацію на тему: «Ембріогенез периферійної нервової системи». Продовжується його плідна викладацька і наукова праця в провідних російських медичних вузах. А надалі доля відкриває йому шлях в Україну. У 1944 р. М. І. Зазибін переїхав до Дніпропетровська, де очолив кафедру гістології медичного інституту. В умовах післявоєнних труднощів він зумів на високому рівні організувати навчальний процес та наукові дослідження, за що згодом йому було присвоєно почесне звання «Заслуженого діяча науки УРСР» і обрано членом-кореспондентом АМН СРСР.
І ось обрії Лаври та Софії, аура Хрещатика та Андріївського узвозу. У 1954 році професор М. І. Зазибін очолив кафедру гістології Київського медичного інституту. Його переїзд до Києва співпав із введенням у дію нового морфологічного корпусу. Тут у повній мірі розкрився хист Миколи Івановича не лише як видатного вченого, але й як далекоглядного будівничого та лідера колективу. За відносно короткий час М. І. Зазибіну та його учням вдалося створити найкращу в країні кафедру гістології та ембріології, оснащену сучасним обладнанням. При кафедрі відкрилися унікальний музей історії мікроскопії, ембріологічний музей, музей історії кафедри з рідкісними експонатами. Упродовж п'яти років Микола Іванович був заступником директора КМІ з наукової роботи.
Провідним науковим напрямком кафедри гістології КМІ стало вивчення вікових і реактивних змін периферійної нервової системи. В основну цих досліджень було покладено вивчення за допомогою вітальної та мортальної мікроскопії матеріалу, отриманого від великої групи хребетних тварин і людини після впливу на них різноманітних фізичних, хімічних та біологічних подразників. Було доведено, що в організмі протягом онтогенезу постійно відбуваються явища подразнення, дегенерації та регенерації, адаптації різних частин периферійної нервової системи. М. І. Зазибін вперше у світовій літературі описав своєрідні нервові закінчення зародків ссавців, які не зустрічаються у дорослих осіб. Учений, на противагу панівному на той час уявленню про відсутність нервових елементів у хрящах, виявив нервові волокна не лише в охрясті, але й у глибині хрящової тканини. У слизовій оболонці носової перегородки він вперше описав дифузний нервовий ганглій. Микола Іванович довів, що регенеруючі нервові волокна з'являються в новоутвореній сполучній тканині шкірної рани не через 8-12 діб, а вже через декілька годин після пошкодження. Він запровадив у наукову лексику такі терміни, як «аутоневротомія», «охоронний неврогенний вал», «колатеральна регенерація», які до сьогодні широко вживаються в медичній літературі.
Усіх приваблювали дивні людські якості цієї людини. Більшість часу, навіть відпустку, Микола Іванович проводив на кафедрі. Він вважав кафедру «основною своєю домівкою». Щоденно приходив сюди рано-вранці, а йшов з роботи пізно ввечері. Часто професор запрошував співробітників додому для продовження наукової бесіди. Його можна назвати останнім романтиком гістології.
М. І. Зазибін прекрасно знав художню літературу, був майже професійним єгиптологом. Одночасно захоплювався рибалкою та водними видами спорту. У будь-якому товаристві Микола Іванович привертав увагу, слухати його завжди було цікаво. Всіх вражала його ерудиція та чудова пам'ять. Я б сказав, він був дивовижною людиною, доводячи самим своїм існуванням, що втіха і слава світу – в яскравих особистостях.
З 1976 р. здоров'я М. І. Зазибіна погіршилося, але в міру своїх сил він продовжував працювати на кафедрі. Усі, хто мав щастя спілкуватися з цією людиною, відчували ніби натхнення. 10 лютого 1982 року перестало битися серце професора М. І. Зазибіна. Поховали його на Байковому кладовищі.


Статьи на похожую тематику:



зміст