ГОЛОВНА
ГОЛОВНА Поиск
 

статьи схожей тематики

Високович Володимир Костянтинович

(1854–1912)

До 150-річчя від дня народження


Сергій Старченко, Володимир Благодаров


В. К. Високович В Українській науково-практичній школі патологічної анатомії (патологічної морфології), зосібна ж у Київській школі Володимир Костянтинович Високович — лікар, доктор медицини, патолог, патологоанатом, бактеріолог, заслужений ординарний професор Університету св. Володимира — світла постать, яскрава індивідуальність. Слід по собі на Землі та в пам’яті людей В. К. Високович створив потужним талантом і видатною працею.
1871 року юнак Високович Володимир із містечка Гайсин (Поділля) завершив навчання у Першій харківській гімназії з золотою медаллю, і вступив до Імператорського Харківського університету на медичний факультет; повний курс наук факультету завершив 1876 р. 9 грудня. Студент Високович “особенно усердно” [3] вивчав хімію (у знаного професора М. М. Бєкетова) і патологічну анатомію, котру “особенно любил” [4], і вже тоді визначився як майбутній патологоанатом. Професор В. П. Крилов — у нього студент Високович вивчав патологічну анатомію — помітив здібного й працьовитого студента і “выбрал из выпуска 1876 г. стипендиата для оставления при университете” [9]. Після завершення навчання в Університеті Високович Володимир Костянтинович “был признан лекарем со званием уездного врача” [11], і в зв’язку з російсько-турецькою війною 1877–1878 рр. відряджений, як військовий лікар на Кавказ; у шпиталях міст Тіфлісу, Абас-Тумані, Єревана набував фаху прозектора й ординатора. 1878 р. у березні військовий лікар Високович був відряджений до м. Харкова, в клініки Університету, 1879 р. — у клініки Харківського військового шпиталю. 1880 р. у березні Медичний факультет Харківського університету обрав лікаря Високовича В. К. на 2 роки в стипендіати задля приготування до професорського звання по предмету патологічна анатомія. 1881 року стипендіат Високович склав екзамен на ступінь доктора медицини, завершив дисертацію “О заболеваніи кровеносных сосудов при сифилисе” і, після прилюдного захисту дисертації 31 травня 1892 р., був затверджений “Университетским советом в степени доктора медицины”. 31 липня доктора медицини Високовича призначили на посаду позаштатного асистента кафедри патологічної анатомії Харківського університету.
У дослідженні дисертаційного матеріалу докторант Високович застосовував новий метод — мікротомні зрізи із фіксованих тканин, і виявив новий факт: при розростанні інтіми артерій мозку при сифілісі “стойкие клеточные элементы соединительной ткани образуются не из лейкоцитов, а из подвижных фибробластов – гистиогенного, а не кровяного происхождения” [2]; це були переконливі дані патологічної гістології сифілітичного ендартериїту, дані про гістогенез грануляційної тканини. Дисертація була крупною науковою працею, що відкривала авторові шлях на кафедру патологічної анатомії університету і створила йому європейське ім’я.
1884 р. 31 березня доктора медицини Високовича відрядили за кордон “с ученой целью, на два года” [10] — у Німеччину, в тихе й спокійне місто Геттінген, тамтешній університет славився науковими силами, і у Францію. Харківський університет посилав у Західну Європу “даровитого морфолога с широким общепатологическим образованием, владевшего методами патологоанатомического и бактериологического исследования” [6], посилав молодого вченого, котрий знав німецьку мову і розумів французьку.
В. К. Високович “оселився” в Патологоанатомічному інституті Johannes Orth’а (Школа Rudolf Virchow’a), проте час відрядження використав задля навчання і праці в трьох напрямках: патологічна анатомія у Johannes Orth’а, бактеріологія у знаменитого бактеріолога і гігієніста Karl Flugge, фізіологя у фізіолога Karl Ludwig’a та ознайомлення з методами викладання загальної патології і патологічної анатомії в університетах Західної Європи.
В Інституті J. Orth’а й Лабораторії K. Flugge – корифеїв тодішньої науки — харківський вчений мав різнобічну і фундаментальну наукову школу і зарекомендував себе вправним експериментатором дивовижної працездатності, а виконані ним дослідження — “Beitrage zur Lehne von der Endocarditis” і “Ueber die Schicksale der in’s Blut injicirten Microorganismen in Korper der Warmbluter” (опис досліджень надруковано в німецьких часописах), — за визначенням М. Ф. Мельниківа-Розведенківа — “делали новую эру в экспериментальной патологии”.
У праці “Beitrage zur Lehne von der Endocarditis” (1886) — Вклад у вчення про ендокардит, автор оголосив — для виникнення ендокардиту треба два фактори: 1) місцева “схильність” тканини (травма) і 2) інфекція. J. Orth дуже високо поцінував це відкриття.
У праці “Ueber die Schicksale der in s Blut injicirten Microorganismen in’s Korper der Warmbluter” (1886) — Про долю мікробів, упорскнутих у кров теплокровних тварин, — автор оголосив: 1) факт непрохідності неушкоджених тканин і органів тварин для мікробів, 2) мікроби швидко зникають із крові в паренхіматозних органах, бо мікробів захоплюють (фагоцитоз) фіксовані сполучнотканинні елементи, ендотеліальні клітини капілярів і речовина між ендотелієм. Цим відкриттям В. К. Високович “обессмертил свое имя в истории экспериментальной патологии и связал свое имя с наиболее блестящими страницами развития бактериологии 1884–1886 годов” [6].
Виконані В. К. Високовичем дослідження, опрацьовані літературно і надруковані, незабаром фахівці визнали і вважали за основні й провідні в патології, а статті — зразковими літературними творами. Додамо: у В. К. Високовича всі 72 науково-літературні праці, що висвітлюють інфекційні хвороби (чуму, холеру, черевний тиф), проблеми сполучної тканини, питанням бактеріології, туберкульозу, злоякісні пухлини, — виконані ретельно і сумлінно, написані гарною літературною мовою з класичною силою і чіткістю; у тих працях широка ерудиція і літературний хист автора і суворий науковий дух дослідника. Твори В. К. Високовича і тепер є зразковими.
Два роки праці В. К. Високовича за кордоном набули розголосу в наукових колах Західної Європи і висунули науковця з України в перші ряди патологоанатомів тієї доби. А в Росії В. К. Високович, М. М. Любимов (Казанський університет), М. Н. Никифоров (Московський університет) створили, висловлюючись парадоксально, “могучую кучку” патологів, котрі дуже високо поцінували бактеріологію.
Промине 41 рік, і в урочистому засіданні Першого Всесоюзного з’їзду патологів — з’їзду пам’яті Rudolf Virchow’a (м. Київ, Педагогічний музей, 15–20 вересня 1927 р.) буде остаточно визнано і проголошено: Володимир Костянтинович Високович — основоположник сучасного вчення про ретикуло-ендотеліальну систему.


Могила В. К. Високовича м. Київ, Байковий цвинтар, дільниця католиків № 1, ряд 1-й. Рамбрадорит, 1912 р. На початку 1886 р. В. К. Високович у Харківському університеті обійняв посаду прозектора кафедри патологічної анатомії зі званням приват-доцента загальної патології і за сумісництвом завідував Бактеріологічною станцією Харківського медичного товариства. 1891 року читав курс бактеріології та епідеміології; упродовж 9 років — курс загальної патології.
1895 р. 27 липня, після 18 років плідної наукової, викладацької і прозекторської діяльності, прозектор, екстраординарний професор патологічної анатомії, приват-доцент загальної патології Харківського університету, доктор медицини Високович Володимир Костянтинович був призначений “Височайшим приказом по гражданскому ведомству” [10] на посаду ординарного професора Університету св. Володимира (змінив невигойно хворого Г. М. Мінха). До Києва приїхав визнаний вчений і викладач університету, доступний і скромний трудівник; на його постаті лежав відбиток європейської різнобічної освіти, інтелігентності. З того часу “начался наиболее блестящий и плодотворный период его деятельности” [9]. Темою вступної професорської лекції (за академічною традицією) в Університеті 20 вересня 1895 року — прилюдної: слухали професори, студенти, інтелігентні городяни, ординарний професор обрав — за його визначенням — “не узкоспециальный, а более общеинтересный вопрос” — “О самозащите организма”; лектор розлого виклав про вже відомі теорії імунітету і вказав на велике значення в імунітеті ендотелію судини.
У м. Києві професор Високович очолив кафедру патологічної анатомії — Патологоанатомічний інститут (заснований з ініціативи професора Г. М. Мінха 1887 р.) у будівлі по Бібіковському бульвару 17, і насамперед продовжив науково-творчі зв’язки київської кафедри патологічної анатомії — Патологоанатомічного інституту Університету св. Володимира із Патологоанатомічними інститутами університетів Німеччини за часів професора Ю. І. Мацона і професора Г. М. Мінха. 1897 р. були встановлені й підтримувані до 1912 р. зв’язки із Патологоанатомічним інститутом Felix Marschand’a, м. Лейпціг і Патологоанатомічним інститутом Hans Chiari, німецький університет у м. Празі.
Патологоанатомічний інститут біля факультетських клінік “был центром научной жизни. Сотрудники возвращались в вечерние часы в институт, и в это время обычно собирались врачи различных специальностей; многие имели свои рабочие места в лаборатории, а другие приходили за разъяснениями различных научных и практических вопросов. Владимир Константинович Высокович до поздней ночи работал у себя в кабинете” [7].
Ординарний професор Високович унедовзі набув у місті репутації зразкового навчителя і авторитетного фахівця. Авторитет у студентів і лікарів професора Високовича, сила його впливу були наслідком видатної особистості професора — щасливого поєднання “ума и сердца”, вражаючої працездатності й енергійності, рівного життєрадісного характеру, любові до науки і розвинутого інстинкту громадськості.
В. К. Високович-прозектор біля автопсійного столу — типовий професор-патологоанатом Криловської школи: ті самі прийоми зовнішнього дослідження трупа, логіка в аналізі патологічних змін органів і систем організму померлого, прийоми узагальнення і висновку. Проте зв’язку захворювання з конституцією, схильності до захворювання прозектор Високович надав меншого значення — у нього насамперед вплив на організм безпосереднього етіологічного фактора. Професор Високович був патологоанатомом “более современным” [6] із еволюцією в бік загальної патології і бактеріології. Діагнози прозектора Високовича біля автопсійного столу сприймали “непререкаемо справедливыми” [7], а біля автопсійного столу часто були уславлені клініцисти: В. П. Образцов, Ф. Г. Яновський, М. М. Волокович. При автопсії трупів хворих, що померли від чуми і холери прозектор Високович був безстрашний. В. К. Високович сам досліджував з допомогою мікроскопа автопсійний матеріал, — надавав великого значення досконалому володінню методами дослідження, умінню самому все робити.
Професор В. К. Високович у 1906–1907 рр. зорганізував “повторительные курсы для врачей” з патологічної анатомії — навчалось 40 лікарів із України і Росії.
В. К. Високович-лектор дуже приваблював студентів, лікарів завдяки “стройному, деловому, всегда связанному общей мыслью изложению предмета” [4]; питання теми подавав і розглядав у загальнобіологічному висвітленні — слухачі відчували глибоку обізнаність лектора з літературою. Науковість лекції професор подавав просто і жваво. Викладене підтверджував простими і переконливими прикладами і органами-препаратами із прозекторії.
В Інституті — в лекціях і у потрактуванні досліджень сповідували методологію доби — Gelluarpathologie, біологічну формулу котрої — Omnis cellula e cellula — повторювали з кафедр університетів з 1858 року.
В. К. Високович-учений — дуже наполегливий дослідник, спокійний і обережний у висновках. Широка ерудиція В. К. Високовича у загальній патології, патологічній анатомії, бактеріології, епідеміології і гігієні, великий дар до наукових узагальнень висунули вченого в ряд крупних мислителів.
В історії медицини в Україні назавжди залишиться пам’ятною подією проводжання професора В. К. Високовича в м. Бомбеї, на епідемію чуми.
Наприкінці 1896 року в Індії, у м. Бомбей спалахнула велика епідемія чуми (зі смертністю 350 хворих щодня); ця епідемія становила загрозу і для Європи. Уряди передових європейських держав почали надсилати до Бомбею наукові експедиції лікарів з метою вивчення чуми і ліквідації епідемії. Були споряджені німецька, австрійська, італійська, єгипетська, французька експедиції; академічною окрасою експедиційного корпусу були: Georg Gaffky, Richard Pfeiffer, Robert Koch, Alexander Jersin. У січні 1897 року у С.-Петербурзі вирішили: в Індії мусить бути і експедиція з Росії, з метою вивчення чуми на місці виникнення епідемії. Експедицію очолив київський професор Високович Володимир Костянтинович, помічниками були лікарі Заболотний Данило Кирилович і Редров Євген Олександрович.
8 лютого В. К. Високович і Д. К. Заболотний у засіданні Київського товариства лікарів розповіли про мету і завдання “чумної експедиції”, присутні «встретили докладчиков овацией и искренне желали им успехов” [1]. 10 лютого експедиція виїжджала з Києва, “…занятый членами экспедиции вагон был завален цветами; везде (в толпе врачей, студентов, горожан) слышны были пламенные речи ораторов и теплые пожелания членам экспедиции успехов и просьбы “беречь себя и возвратиться живыми и здоровыми”. Поезд двинулся, в толпе грянуло дружное “ура!” и победный марш духового оркестра Бендерского 132-го пехотного полка, в котором служил военный врач Заболотный” [8].
Після експедиції в Індію професор Високович у 1899–1910 роках виїздив досліджувати чуму в станицю Колобовку (Астраханська губ.), посьолок Владимировку (Киргизький степ), в Інкоу (Далекий Схід), у м. Одесу (1901, 1902 і 1910 рр.) та задля організації протиепідемічних заходів у вогнища холери: у містах Ляоляні (1904 р.), Самарі, Ростові-на-Дону, містах Південного берега Криму (1908 р.). Плани боротьби із заразними хворобами в усіх відрядженнях професора Високовича основувались на ретельному вивченні “местных условий”; на епідеміях професор був перший “чорнороб” і рішучий противник всіляких “крутых мер” стосовно людей, котрих спіткало лихо. Обережність і прозорливість, знання і тверда воля В. К. Високовича вносили урівноваження і порядок, сприяли успіхові заходів.
Київська міська Дума, як тільки місту загрожувала якась епідемія, негайно зверталися до професора Високовича. В епідемію холери 1907 р. в м. Києві професор Високович перший діагностував холеру в померлого хворого, і перший висловився про водне походження київської епідемії; населення почало вживати артезіанську воду і епідемія зникла. А брошуру “О холере” (1905) професора городяни називали “Катехізисом Високовича”.
Дослідженнями патологоморфологічними чуми в Індії сформовано доктрину про чумну пневмонію як бронхопневмонію, і визначено ознаки первинного бубона. Уневдовзі В. К. Високович набув репутації одного з кращих знавців бубонної чуми. 1901 р. професор Високович оголосив концепцію “Борьба с чумой легче, чем с холерой и дифтерией; бациллы чумы весьма неустойчивы и быстро погибают в окружающей среде”.
1908 р. В. К. Високович створив Кафедру патологічної анатомії Жіночого медичного інституту, “Собача Тропа” (територія Олександрівської лікарні) й очолював кафедру (за сумісництвом) до 1911 р.; у 1910 р. — директор (за сумісництвом) Бактеріологічного інституту, Батиєва гора, вул. Протасів Яр, 4.
Громадська діяльність В. К. Високовича зосереджувалась у Київському товаристві лікарів (голова), Фізико-медичному товаристві (університет), у Товаристві швидкої медичної допомоги (голова).
Принцип діяльності В. К. Високовича — “наука для життя”, девіз — “все науці і нічого без науки”, заповідь — “вивчати причини хвороб, вишукувати засоби задля полегшення страждання хворого”.
Світогляд, методологію, метод професора В. К. Високовича перейняли і понесли у Світ науки, у лікарювання його учні: В. М. Константинович, О. І. Смирнова-Замкова, І. Т. Титов.
За клопотанням Медичного факультету і Ради професорів Університету св. Володимира, Міністерство народної освіти Російської імперії — на відзнаку пам’яті про видатного вченого з європейським ім’ям і невтомного борця з епідемією холери і чуми в Росії, дозволило 22 березня 1913 року (на основании Высочайшего повеления 5-го декабря 1881 года) “поместить портрет покойного заслуженного ординарного профессора Императорского университета св. Владимира Высоковича в аудитории Патологического института названного университета” [12]. А товариші, друзі й шанувальники Володимира Костянтиновича Високовича спорудили мистецький надгробок із чорного лабрадориту (з горел’єфним портретом небіжчика у ніші медальйонної форми), надгробок — вишуканий і простий.
Чесність і блиск мислі, стоїчне благородство характеру В. К. Високовича, — назавжди залишились гідними пильної уваги і пошанування.
В академічній галереї вчених-лікарів, мислителів ХІХ і ХХ століть, які своєю натхненною, подвижницькою працею створили інтелектуальну, духовну славу Україні і з тріумфом увійшли в Історію медицини, Високовичу належить почесне місце.


ДЖЕРЕЛА (архівні, літературні)

На сайте аренда крана 500 тонн.
[1] Васильєв К. Г. Д. К. Заболотный. – М., 1986. – С. 25.
[2] Высокович Вл. О заболевании кровеносных сосудов при сифилисе. Диссертация. – Харьков, 1882. – С. 72.
[3] Клейн Б. И. В. К. Высокович, крупнейший русский микробиолог. (К сорокалетию со дня смерти)// Журн. Микробиолог., эпидемиол. и инфекцион. болезней. – 1950. – В. 1. – С.7.
[4] Константинович В. Н. В. К. Высокович. Некролог. – Киевская мысль. – 1912. – 16 мая.
[5] Линдеман В. В. К. Высокович. Некролог. – Киевлянин. – 1912. – 15 мая.
[6] Мельников-Розведенков Н. Ф. Проф. В. К. Высокович как патологоанатом. – Харьков, 1913. – С. 6.
[7] Смирнова-Замкова А. И. Владимир Константинович Высокович. – Очерки истории медицинской науки и здравоохранения на Украине. – Киев, 1954. – С. 267–268.
[8] Стражеско Н. Д. Даниил Кириллович Заболотный. Воспоминания// Врач. дело. – 1950. – № 1. – С. 9.
[9] Эрлих С. Л. В. К. Высокович, как ученик проф. В. П. Крылова. – Памяти Владимира Константиновича Высоковича. – Харьков, 1913. – С. 59.
[10] Совет Университета св. Владимира. О назначении прозектора Харьковского университета Высоковича ординарным профессором Университета св. Владимира. – Держ. архів м. Києва. – Ф. 16. – Оп. 334. – Спр. 91. – Арк. 1.
[11] Совет Университета св. Владимира. О смерти профессора университета Высоковича и о пенсии его семье. – Там само.– Ф. 16. – Оп. 352. – Спр. 104. – Арк. 2.
[12] Совет Университета св. Владимира. О постановке портретов Высоковича и Морозова. – Там само.– Ф. 16. – Оп. 352. – Спр. 19. – Арк. 2.


*На прохання автора
матеріал друкується
в авторській редакції


Статьи на похожую тематику:

1. Василь Нетяженко, Юрій Віленський Генерал-майор медичної служби Володимир Мегедь: “Прикордонна медицина — чому її вважають зразком майбутнього?”



зміст

Рекламные ссылки на другие сайты