Анонсы статей



ГОЛОВНА
ГОЛОВНА Поиск
 

статьи схожей тематики

Р. А. Абизов, В. О. Шкорботун, К. В. Лях, Я. В. Шкорботун
Сучасні підходи до медикаментозного лікування хворих на гайморит із використанням препарату цефадроксил

У даній статті представлені результати комплексного лікування 25 хворих на гострий гнійний гайморит та загострення хронічного гнійного гаймориту. Всі пацієнти лікувалися дренажним методом із призначенням антибактеріального препарату цефадроксил компанії ”Дженом Біотех ПВТ.ЛТД” та патогенетичних засобів. Ефективність лікування у хворих на загострення хронічного гнійного гаймориту оцінено як “дуже добре”, у хворих із гострим гнійним гайморитом — “добре”. За результатами дослідження, цефадроксил можна рекомендувати як препарат вибору при запальних захворюваннях верхньощелепних пазух.

Ключові слова: гострий гнійний гайморит, нежить, синуїти.


Р. А. Абизов, д. м. н., професор; В. О. Шкорботун, к. м. н.; К. В. Лях, Я. В. Шкорботун
Київська медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика, кафедра оториноларингології


На сьогоднішній день симптоми носової обструкції та ринорея є одними з основних скарг пацієнтів, що звертаються до лікаря-отоларинголога поліклініки. Так, за даними Ю. В. Любінець, О. Б. Любінець [8], пацієнти зі скаргами на затяжну нежить становлять 30–40 % від загальної кількості хворих ЛОР кабінету поліклініки. В більшості випадків у таких хворих діагностується гострий або загострення хронічного синуїту. До того ж, в останні роки спостерігається тенденція до почастішання запальної патології приносових синусів [7, 12]. Основними причинами, з якими пов’язують збільшення випадків синуїтів, є розвиток антибіотикорезистентних штамів мікроорганізмів, алергізація пацієнтів, патоморфологічні та імунологічні порушення в організмі [3].
Вид мікрофлори, що визначається у виділеннях з носа хворих на синуїти, відрізняється в залежності від географії дослідження. Так, зарубіжні автори основними збудниками при гострих синуїтах називають S. pneumoniae (20–43 %), Haemophilus influencae (22–35 %), Moraxella catarralis (2–10 %), а S. aureus виявляється лише у 8 % випадків; при хронічних синуїтах висівається переважно Pseudomonas aeruginosae та анаеробна мікрофлора [12]. А за даними вітчизняних дослідників, основними збудниками, що виділяються від хворих на гострі параназальні синуїти, є S. aureus та S. epidermidis; присутні також K. pneumoniae (14,6 %), S. mucoides (11 %), E. coli (8,2 %) [2]. При хронічному синуїті частіше висівається S. epidermidis (36–46 %), K. pneumoniae (21 %), S. aureus (19 %), S. mutans (16,5 %), Peptococcus spp. (13 %), E. coli (11 %) [4].
Лікування синуїтів має бути комплексним і включати лікарські засоби як етіотропної, так і патогенетичної спрямованості. Провідна роль у комплексному лікуванні гострих запальних процесів параназальних синусів належить антибіотикам [10]. При виборі антибактеріального препарату лікар повинен насамперед враховувати вид збудника та його чутливість до антибіотиків. Проте на сьогоднішній день дати відповідь на ці запитання при призначенні антибіотиків до отримання результату бактеріологічного дослідження — неможливо. В першу чергу, це пов’язано з методикою проведення таких досліджень — остаточну відповідь можна отримати в кращому випадку через 3–5 діб. Саме тому на практиці при лікуванні синуїтів широко застосовуються антибактеріальні препарати з досить широким спектром дії, щоб “перекрити” основних збудників синуїту. Більшість авторів відмічають, що виявлена у хворих на параназальні синуїти мікрофлора найбільш чутлива до цефалоспоринів І та ІІІ покоління та фторхінолонів [2, 4].
Одним із представників зазначених груп антибактеріальних препаратів є цефадроксил компанії “Дженом Біотех ПВТ.ЛТД”. Це антибіотик широкого спектра дії, що належить до І покоління цефалоспоринів. До нього чутливі b-гемолітичний стрептокок, пневмококи, стафілококи (коагулазо-позитивні та коагулазо-негативні, а також пеніциліназо-продукуючі штами); помірно чутливі — клебсіела, кишкова паличка, протей, гемофільна паличка, сальмонели, шигели. Форма випуску даного препарату — таблетки по 500 мг. Важливою перевагою цефадроксилу над іншими антибіотиками є можливість двократного та однократного прийому незалежно від вживання їжі, що пов’язано з тривалим періодом напіввиведення.
Зважаючи на відповідність спектра дії даного антибіотика видовому складу мікрофлори, що виділяється при синуїтах, ми вирішили застосувати його для лікування хворих на гострий гнійний гайморит та хронічний гайморит при вираженій гіпертермічній реакції.


Табл. 1 Динаміка скарг хворих на гострий та хронічний гайморит Табл. 1
Динаміка скарг хворих на гострий та хронічний гайморит


Матеріали та методи

У дослідженні взяли участь 25 хворих із неускладненими формами гайморитів: 11 — з гострим гнійним гайморитом (8 — з однобічним, 3 — з двобічним), 14 — з хронічним гнійним гайморитом у стадії загострення (6 — з однобічним, 8 — з двобічним). Із них 13 чоловіків, 12 жінок. Вік пацієнтів становив від 18 до 57 років.
Основними скаргами хворих були: утруднене носове дихання, гнійні виділення з носа, підвищення температури тіла, порушене загальне самопочуття, головний біль, який локалізувався переважно у скроневій ділянці (21 хворий), біль, відчуття дискомфорту в ділянці проекції верхньощелепної пазухи (18 пацієнтів). При передній риноскопії у всіх хворих спостерігалася гіперемія слизової оболонки порожнини носа, гнійні виділення з носа. Підвищення температури тіла відмічалося у 23 хворих (9 — із гострим та 14 — з хронічним гайморитом). При рентгенологічному обстеженні у всіх хворих виявлене порушення пневматизації верхньощелепної пазухи (однобічне — в 14 випадках, двобічне — в 11). Отримані при пункції верхньощелепних пазух дані (гній в пунктаті) відповідали даним рентгенографії.
При обстеженні у 4 пацієнтів на хронічний гайморит відмічалися скарги на зубний біль та було виявлено каріозні зміни верхніх зубів на боці ураження. У 12 хворих на загострення хронічного та у 7 — на гострий гайморит спостерігалося значне викривлення носової перетинки.
Усім хворим проводилося комплексне лікування, що включало призначення антибактеріального препарату цефадроксил по 0,5 г 2 рази на добу. Підставою для призначення антибіотиків у хворих на хронічний гнійний гайморит була виражена гіпертермічна реакція та порушення загального стану. Тривалість антибіотикотерапії визначалася динамікою покращення загального стану та тривалістю гіпертермії. Хворі приймали також судинозвужуючі краплі в ніс по 2 краплі 3 рази на добу протягом 5–7 діб, протигістамінні препарати (лоратадин 0,01 мг 1 раз на добу). З лікувальною метою виконувалася пункція верхньощелепної пазухи через нижній носовий прохід та дренування враженого синуса з щоденним промиванням пазух розчином антисептика та гідрокортизону. Чотирьом хворим із каріозними змінами зубів, з підозрою на одонтогенний процес, додатково була проведена санація порожнини рота.


Табл. 2 Динаміка об’єктивних ознак захворювання у хворих на гострий та хронічний гайморит Табл. 2
Динаміка об’єктивних ознак захворювання у хворих на гострий та хронічний гайморит


Результати та їх обговорення

Ефективність лікування оцінювалася за динамікою скарг хворих: покращення загального стану, зменшення головного болю, зменшення виділень з носа та нормалізація носового дихання (табл. 1). Об’єктивними критеріями покращення стану пацієнтів були: зниження температури тіла, зміна характеру виділень при промиванні пазух, збільшення об’єму верхньощелепної пазухи, зменшення та зникнення виділень у середньому носовому проході при риноскопії, нормалізація слизової оболонки носової порожнини (табл. 2).
Як видно з таблиці 1, у всіх хворих відмічалася позитивна динаміка на 2–3-й день лікування цефадроксилом, що проявлялося поліпшенням загального стану, зменшенням головного болю, покращенням носового дихання. Повне зникнення скарг, пов’язаних з закладеністю та виділеннями з носа, відмічалося на 8–й день при гострому гнійному середньому отиті та на 9-й — при хронічному.
За даними таблиці 2, у хворих на гострий гнійний верхньощелепний синуїт спостерігалася швидша регресія об’єктивних ознак запального процесу, ніж при хронічному. При цьому температура тіла у всіх пацієнтів нормалізувалася в середньому на 2–3-й день, що дало можливість припинити антибіотикотерапію на 5-й день лікування (третя доба нормальної температури).
Покращення носового дихання відмічали всі хворі, але у 9-ти з них на день виписки спостерігалася порушена прохідність дихальних шляхів, що було пов’язано з вираженим викривленням носової перетинки та супутнім хронічним ринітом. Всі ці хворі відмічали утруднення носового дихання і до захворювання. Їм було рекомендовано оперативне втручання з метою корекції викривлення носової перетинки та інших внутрішньоносових структур.
Слід зауважити, що під час дослідження у 3 хворих виникла потреба у заміні антибіотика. У 2 випадках гострого гаймориту це було зумовлено слабкою позитивною динамікою протягом 3 днів лікування — хворі були переведені на прийом ципрофлоксацину, при бактеріологічному дослідженні у них виявлено Haemophilis influencia. Та в одного хворого на другу добу прийому препарату виникли диспепсичні явища, у зв’язку з чим йому було призначено парентеральний прийом антибіотика. Всі ці хворі були виключені з групи дослідження.
Результати застосування цефадроксилу в комплексній терапії хворих були оцінені нами на “добре” при гострому гнійному гаймориті та “дуже добре” — при загостренні хронічного гнійного гаймориту.


Висновки

1. Препарат цефадроксил компанії “Дженом Біотех ПВТ.ЛТД” ефективний у комплексному лікуванні хворих на гострий гнійний гайморит та загострення хронічного гнійного гаймориту.
2. Препарат цефадроксил має добру переносимість.
3. Зручна форма випуску та можливість застосування один раз на добу дозволяють рекомендувати цефадроксил як в умовах стаціонару, так і в амбулаторній практиці.


Література

[1] Гарюк Г. И., Филатова И. В., Дейнеко А. А. Микроценозы слизистой оболочки полости носа и вопросы антибиотикотерапии по данным 30-й ГКБ г. Харкова// ЖВНГХ. – 2004. – № 3-с. – С. 25–26.
[2] Гинькут В. Н., Янушкевич А. А. Бактериология острых гайморитов// ЖВНГХ. – 2004. – № 3-с. – С. 29–30.
[3] Заболотний Д. І., Плаксивий О. Г., Кухарчук О. Л. Аутокоїдні медіатори запалення та патогенетичне обррунтування лікування хворих на гострий та хронічний гнійний гайморит// ЖВНГХ. – 1997. – № 2. – С. 1–7.
[4] Завалий М. А., БалабанцевА. Г., Крылова Т. А. и др. Антибактериальная резистентность микрофлоры при синуитах в АР Крым// ЖВНГХ. – 2004. – № 3-с. – С. 41–42.
[5] Завалий М. А., Балабанцев А. Г., Тверезовский М. В. и др. Видовая характеристика микрофлоры при остром и хроническом синуите// ЖВНГХ. – 2003. – № 5-с. – С. 166.
[6] Завалий М. А., Балабанцев А. Г., Тверезовский М. В. и др. Микрофлора у больных риносинуитами в различных регионах АР Крым в современных условиях// ЖВНГХ. – 2003. – № 5-с. – С. 166–167.
[7] Луценко В. І. Можливі механізми розвитку хронічних синуїтів за даними електропунктурної діагностики// Ринологія. – 2004. – № 1. – С. 47–65.
[8] Любінець Ю. В., Любінець О. Б. Комплексне лікування гострого синуситу в поліклінічних умовах// ЖВНГХ. – 2004. – № 3-с. – С. 60.
[9] Мітін Ю. В., Джурко Л. Р., Кур’янов С. В. Сучасний підхід до лікування пацієнтів із захворюваннями носа та приносових пазух// ЖВНГХ. – 2001. – № 3. – С. 38–43.
[10] Цимар А. В. Деякі аспекти комплексного лікування гострих синуситів// ЖВНГХ. – 2004. – № 3-с. – С. 96–97.
[11] Шкоба Я. В. Захворюваність на хронічний гайморит за даними ЛОР-клініки Київської обласної клінічної лікарні// ЖВНГХ. – 1998. – № 6. – С. 69–70.
[12] Bachert C., Hormann K., Mosges R. Современная диагностика и лечение синусита и полипоза носа// Ринологія. – 2004. – № 1. – С. 47–65.
[13] Benninger M. S., Ferguson B. J., Hadley J. A. et al. Adult chronic rhinosinusitis: Definition, diagnosis, epidemiology and pathophysiology// Otolaryngol Head Neck Surg. – 2003. – V. 129 (Suppl. 3). – P. S1–S32.


Статьи на похожую тематику:

1. Розсіяний склероз: сучасні підходи до лікування

2. Сучасні підходи до діагностики та лікування кашлю у дітей

3. Сучасні підходи до лікування легеневої артеріальної гіпертензії

4. Бронхіальна астма у дітей. Сучасні діагностичні підходи та протоколи лікування

5. Є.П.Коновалов, В.М.Роговський Панкреатична інфекція: сучасні підходи до профілактики та лікування

6. С. П. Кривопустов, О. Ф. Черній, І. О. Логінова, Н. Ф. Ващенко Гіпоксичні ураження серцево-судинної системи у новонароджених: сучасні підходи до діагностики та лікування

7. Сучасні підходи до ведення нормальних пологів

8. Ефективність застосування препарату джеофлокс в лікуванні хворих на туберкульоз легень

9. Використання комбінованого препарату зестра у лікуванні хворих на алергічний риніт

10. О.М.Вергун Досвід застосування препарату Гіперзар-Н у хворих на артеріальну гіпертензію



зміст