Анонсы статей



ГОЛОВНА
ГОЛОВНА Поиск
 

статьи схожей тематики

Вірний лицар нейрохірургії

10 років тому пішов у безсмертя Андрій Петрович Ромоданов

Віталій Цимбалюк, Юрій Віленський


Історія кожного життя — неповторна поема. Проте існують справді героїчні приклади людського шляху. Саме такою постає у пам'яті лікарська і наукова звитяга талановитого українського нейрохірурга, Героя Соціалістичної Праці, академіка АМН України та РАМН Андрія Ромоданова.


А. Ромоданов Сорок другий рік. Вихованець Київського медичного інституту, що деякий час працював у Челябінську, Андрій Ромоданов — фронтовий лікар під Москвою. У ці важкі місяці його ратний труд було відзначено першою воїнською нагородою — медаллю "За бойові заслуги". Капітан медичної служби Ромоданов закінчив війну в Берліні переможного травня 1945-го, і хірургічне безсоння його було пов'язане з медичним забезпеченням бойових побратимів у складі гвардійських танкових частин. Фактично всі ці роки він постійно перебував на вістрі нескінченної травматичної навали, бо поранення танкістів були важкими і надто частими. Ромоданов завжди був поруч, являючи зразки мужності як солдат та лікар.
Потім було повернення до Києва, який вже давно став для нього, сина Лубенщини, рідним містом. Батька хірурга, Петра Дмитровича, християнського духовного наставника, безпідставно заарештованого в лиховісному тридцять сьомому, реабілітують посмертно лише через довгі роки... У 1946 році Андрій Петрович стає аспірантом нейрохірургічної клініки у складі психоневрологічного інституту, якою керує славетний Олександр Іванович Арутюнов, сподвижник легендарного Миколи Бурденка. У 1949 році Андрій захищає кандидатську дисертацію "Травматичні гранульоми чужорідних тіл у головному мозку". Це його особистий науковий внесок у справу подолання медичних наслідків війни і водночас перший його фаховий погляд на майбутнє нейрохірургії. У 1950 році Андрій Петрович, разом з О. Арутюновим, Юрієм Панасовичем Зозулею, нині академіком та наступником Ромоданова, та іншими фахівцями бере безпосередню участь в організації установи, якій у її сучасному форматі судилося стати дітищем Ромоданова.
Ритм хірургічного буття без перепочинку. Того самого 1950 року Андрій Ромоданов стає завідувачем оргметодвідділу інституту і паралельно, бо кадрів не вистачає, — завідувачем відділення дитячої нейрохірургії. Власне, саме Андрій Петрович фундує в інститутських стінах цю найнеобхіднішу гуманну галузь. У 1951 році молодого хірурга призначають заступником директора НДІ нейрохірургії з питань науки, і відтоді, аж до 1964 року, коли А. Ромоданову буде доручено очолити Інститут, а потім до трагічного серпня 1993-го, він поєднує постійні віртуозні двобої біля операційного столу за життя хворих із науковим збагаченням потенціалу української нейрохірургії.
Двобої за життя — в цих словах немає гіперболи. Справа в тому, що саме Андрій Петрович був піонером у цій складній справі — розвитку нейроонкології в українській системі охорони здоров'я. Символічним у цьому сенсі є вибір теми його докторської дисертації, захищеної в 1963 році — "Пухлини головного мозку у дітей". Цією новаторською працею Ромоданов неначе випередив час.
Сміливо, проте науково та хірургічно безпомилково директор НДІ нейрохірургії запроваджує у клінічному просторі такі нові напрями, як стереотаксична хірургія, ендоваскулярна нейрорентгенохірургія, нейротравматологія, функціональна та відновна нейрохірургія. Показовий нюанс — Андрій Петрович ніколи не йшов у відпустку влітку, він вважав, що і влітку його руки універсального хірурга можуть стати у нагоді. Проте це тактика. А ромоданівська стратегія — підтримувати нове, іноді, на перший погляд, беззастережно, а насправді — долаючи межі необхідного, завжди драматичного фаху. Знаменно, що на старовинному письмовому столі майстра стояв знак з лаконічним закликом "Думай".
У 1969 році Андрія Петровича обирають членом-кореспондентом, а в 1974 році — академіком АМН СРСР, що було високим визнанням потенціалу київського науковця, який з 1972 року був членом президії АМН СРСР, інтегруючи певні напрями наукової медицини.
Протягом багатьох років А. П. Ромоданов, як і незабутній його однодумець М. М. Амосов, обирався депутатом Верховної Ради СРСР. У цьому відповідальному державному статусі, у складі комісії з охорони здоров'я Верховної Ради Союзу він всіляко використовував свої можливості для вдосконалення медицини і, зокрема, нейрохірургії.
Варто згадати, що в період перших вільних виборів до Верховної Ради України прізвище Ромоданова знову було серед кандидатів у депутати. Він не одержав перемогу формально, проте склав яскраву соціальну програму, до речі, викладену українською мовою, значення якої і сьогодні, через п'ятнадцять років після її появи, не втратило актуальності. Основні пропозиції Андрія Петровича ми знайшли в його рукописах: ніяких службових пільг та привілеїв, милосердя до людей похилого віку, забезпечити щорічне оздоровлення мешканців постраждалих від радіації регіонів, у тому числі столиці, збільшити витрати на охорону здоров'я як мінімум у 2-3 рази, а в перспективі — у 10-15 разів. Останньою друкованою роботою Андрія Петровича стала унікальна монографія українською мовою "Пострадіаційна енцефалопатія", висновки якої є суворими і пророчими. Видатний лікар попереджав, що біда Чорнобиля — на довгі роки і десятиліття.
Ніхто не знає, коли пролунає останній життєвий дзвоник. Важка безжальна хвороба вразила Андрія Петровича раптово, влітку 1993 року, і 5 серпня він пішов від нас. Нині інститут нейрохірургії носить ім'я академіка А. П. Ромоданова.
У 1996 році вийшла перша документальна книга про блискучого хірурга, далекоглядного вченого, справжнього патріота Вітчизни — "Академік А. П. Ромоданов. Життя і діяльність". У ній ми висвітлили життєвий шлях Андрія Петровича і, зокрема, завдяки люб'язній допомозі доктора медичних наук Ганни Сергіївни Ромоданової-Янковської, навели низку фото із родинного архіву. Торкнулись ми і важливого спільного проекту академіків Є. Г. Гончарука та А. П. Ромоданова — створення під керівництвом Андрія Петровича кафедри нейрохірургії Національного медичного університету на базі інституту нейрохірургії. В. Цимбалюк, який нині очолює цю кафедру, зберіг записи про те, як все розпочиналося. Ось декілька рядків: "Вранці, перед операцією, Андрій Петрович подзвонив до мене в клініку і попросив, аби я зайшов до нього о шістнадцятій годині. Він усадив мене за стіл, у своєму стилі, мандруючи доріжкою по кабінету, запропонував мені прийняти обов'язки другого професора кафедри. Коли я погодився, Андрій Петрович чемно посміхнувся: "Свій педагогічний набуток, а він не такий вже малий — тридцять три роки, я передам вам цілком і добросовісно". Уже в 1987 році, через рік після створення кафедри, Ромоданов започаткував у її межах єдиний в Україні та СРСР курс вдосконалення викладачів нейрохірургії. До справи були залучені керівники інститутських клінік. Завдяки старанням В. Цимбалюка до нашої книги увійшла вичерпна бібліографія праць Андрія Петровича.
В Японії, в одній з університетських клінік, під час міжнародного конгресу провідні нейрохірурги світу залишили відбитки своїх віртуозних рук та пальців. Серед них — і мануальний слід академіка Ромоданова. А сам він, своєю мудрістю та добротою, інтелігентністю і хистом живе в серцях тих, кого рятував, підтримував, учив.
Потім було повернення до Києва, який вже давно став для нього, сина Лубенщини, рідним містом. Батька хірурга, Петра Дмитровича, християнського духовного наставника, безпідставно заарештованого в лиховісному тридцять сьомому, реабілітують посмертно лише через довгі роки... У 1946 році Андрій Петрович стає аспірантом нейрохірургічної клініки у складі психоневрологічного інституту, якою керує славетний Олександр Іванович Арутюнов, сподвижник легендарного Миколи Бурденка. У 1949 році Андрій захищає кандидатську дисертацію "Травматичні гранульоми чужорідних тіл у головному мозку". Це його особистий науковий внесок у справу подолання медичних наслідків війни і водночас перший його фаховий погляд на майбутнє нейрохірургії. У 1950 році Андрій Петрович, разом з О. Арутюновим, Юрієм Панасовичем Зозулею, нині академіком та наступником Ромоданова, та іншими фахівцями бере безпосередню участь в організації установи, якій у її сучасному форматі судилося стати дітищем Ромоданова.
Ритм хірургічного буття без перепочинку. Того самого 1950 року Андрій Ромоданов стає завідувачем оргметодвідділу інституту і паралельно, бо кадрів не вистачає, — завідувачем відділення дитячої нейрохірургії. Власне, саме Андрій Петрович фундує в інститутських стінах цю найнеобхіднішу гуманну галузь. У 1951 році молодого хірурга призначають заступником директора НДІ нейрохірургії з питань науки, і відтоді, аж до 1964 року, коли А. Ромоданову буде доручено очолити Інститут, а потім до трагічного серпня 1993-го, він поєднує постійні віртуозні двобої біля операційного столу за життя хворих із науковим збагаченням потенціалу української нейрохірургії.
Двобої за життя — в цих словах немає гіперболи. Справа в тому, що саме Андрій Петрович був піонером у цій складній справі — розвитку нейроонкології в українській системі охорони здоров'я. Символічним у цьому сенсі є вибір теми його докторської дисертації, захищеної в 1963 році — "Пухлини головного мозку у дітей". Цією новаторською працею Ромоданов неначе випередив час.
Сміливо, проте науково та хірургічно безпомилково директор НДІ нейрохірургії запроваджує у клінічному просторі такі нові напрями, як стереотаксична хірургія, ендоваскулярна нейрорентгенохірургія, нейротравматологія, функціональна та відновна нейрохірургія. Показовий нюанс — Андрій Петрович ніколи не йшов у відпустку влітку, він вважав, що і влітку його руки універсального хірурга можуть стати у нагоді. Проте це тактика. А ромоданівська стратегія — підтримувати нове, іноді, на перший погляд, беззастережно, а насправді — долаючи межі необхідного, завжди драматичного фаху. Знаменно, що на старовинному письмовому столі майстра стояв знак з лаконічним закликом "Думай".
У 1969 році Андрія Петровича обирають членом-кореспондентом, а в 1974 році — академіком АМН СРСР, що було високим визнанням потенціалу київського науковця, який з 1972 року був членом президії АМН СРСР, інтегруючи певні напрями наукової медицини.
Протягом багатьох років А. П. Ромоданов, як і незабутній його однодумець М. М. Амосов, обирався депутатом Верховної Ради СРСР. У цьому відповідальному державному статусі, у складі комісії з охорони здоров'я Верховної Ради Союзу він всіляко використовував свої можливості для вдосконалення медицини і, зокрема, нейрохірургії.
Варто згадати, що в період перших вільних виборів до Верховної Ради України прізвище Ромоданова знову було серед кандидатів у депутати. Він не одержав перемогу формально, проте склав яскраву соціальну програму, до речі, викладену українською мовою, значення якої і сьогодні, через п'ятнадцять років після її появи, не втратило актуальності. Основні пропозиції Андрія Петровича ми знайшли в його рукописах: ніяких службових пільг та привілеїв, милосердя до людей похилого віку, забезпечити щорічне оздоровлення мешканців постраждалих від радіації регіонів, у тому числі столиці, збільшити витрати на охорону здоров'я як мінімум у 2-3 рази, а в перспективі — у 10-15 разів. Останньою друкованою роботою Андрія Петровича стала унікальна монографія українською мовою "Пострадіаційна енцефалопатія", висновки якої є суворими і пророчими. Видатний лікар попереджав, що біда Чорнобиля — на довгі роки і десятиліття.
Ніхто не знає, коли пролунає останній життєвий дзвоник. Важка безжальна хвороба вразила Андрія Петровича раптово, влітку 1993 року, і 5 серпня він пішов від нас. Нині інститут нейрохірургії носить ім'я академіка А. П. Ромоданова.
У 1996 році вийшла перша документальна книга про блискучого хірурга, далекоглядного вченого, справжнього патріота Вітчизни — "Академік А. П. Ромоданов. Життя і діяльність". У ній ми висвітлили життєвий шлях Андрія Петровича і, зокрема, завдяки люб'язній допомозі доктора медичних наук Ганни Сергіївни Ромоданової-Янковської, навели низку фото із родинного архіву. Торкнулись ми і важливого спільного проекту академіків Є. Г. Гончарука та А. П. Ромоданова — створення під керівництвом Андрія Петровича кафедри нейрохірургії Національного медичного університету на базі інституту нейрохірургії. В. Цимбалюк, який нині очолює цю кафедру, зберіг записи про те, як все розпочиналося. Ось декілька рядків: "Вранці, перед операцією, Андрій Петрович подзвонив до мене в клініку і попросив, аби я зайшов до нього о шістнадцятій годині. Він усадив мене за стіл, у своєму стилі, мандруючи доріжкою по кабінету, запропонував мені прийняти обов'язки другого професора кафедри. Коли я погодився, Андрій Петрович чемно посміхнувся: "Свій педагогічний набуток, а він не такий вже малий — тридцять три роки, я передам вам цілком і добросовісно". Уже в 1987 році, через рік після створення кафедри, Ромоданов започаткував у її межах єдиний в Україні та СРСР курс вдосконалення викладачів нейрохірургії. До справи були залучені керівники інститутських клінік. Завдяки старанням В. Цимбалюка до нашої книги увійшла вичерпна бібліографія праць Андрія Петровича.
В Японії, в одній з університетських клінік, під час міжнародного конгресу провідні нейрохірурги світу залишили відбитки своїх віртуозних рук та пальців. Серед них — і мануальний слід академіка Ромоданова. А сам він, своєю мудрістю та добротою, інтелігентністю і хистом живе в серцях тих, кого рятував, підтримував, учив.


Статьи на похожую тематику:

1. Сучасні аспекти функціональної нейрохірургії



зміст